Смекни!
smekni.com

Роль малого підприємництва в умовах ринкових відносин (стр. 2 из 6)

Західні економісти визначають підприємництво як процес пошуку нових можливостей, упровадження нових способів виробництва, відкритість до нових перспектив, подолання старих обмежень. Підприємництво, вважають вони, є четвертим чинником виробництва, що є невідчутним.[1]

Вітчизняні психологи убачають в підприємництві особливий, пов'язаний з ризиком вид діяльності з організації нового потенціалу, прибуткової справи, а також творчу активність в економіці, що вимагає специфічних особових якостей. Як правило, самими загальними критерійними показниками, на основі яких суб'єкти господарської діяльності відносяться до суб'єктів малого підприємництва, є чисельність персоналу (зайнятих працівників), розмір статутного капіталу, величина активів, об'єм обороту (прибули, доходу). За даними Світового банку, загальне число показників, за якими підприємства відносяться до суб'єктів малого підприємництва (бізнесу), перевищує 50. Проте часто найвживанішими критеріями є наступні: середня чисельність зайнятих на підприємстві працівників, щорічний оборот, одержаний підприємством, як правило, за рік, і величина активів.

Але у всіх розвинених країнах першим критерієм віднесення підприємств до суб'єктів малого підприємництва є чисельність працюючих. Приведемо критерії віднесення підприємств до суб'єктів малого підприємництва, які застосовуються в країнах з розвиненою ринковою економікою. Отже, в європейському співтоваристві з 1 січня 1995 р. до малих підприємств відносяться підприємства при неперевищенні ними наступних показників:

- Кількість зайнятих працівників до 50 чоловік;

- Річний оборот менше 4 млн. ЕКЮ;

- Сума балансу менше 2 млн. ЕКЮ;

При визначенні заходів підтримки суб'єктам підприємництва на рівні ЄС можуть застосовуватися і інші показники, а країни, що входять в ЄС, можуть використовувати і свої показники при віднесенні підприємств до малих. Запропонованими Комісією ЄС критеріями віднесення фірм до малих підприємств є наступні: число зайнятих працівників не повинне перевищувати 100 чол., розмір власних основних засобів повинен бути менше 75 млн. ЕКЮ за умови, що частка більш крупної компанії в статутному капіталі компанії не перевищує одну третину.

Як наголошувалося вище, в окремих розвинених країнах кількісний розмір показників віднесення підприємств до суб'єктів малого підприємництва може відрізнятися від загальноприйнятого в ЄС:


Таблиця 2.1.

Показники, за якими відносять підприємство до СМП

Країна Чисельністьпрацюючих Річний оборот
Великобританія 24-99 (до 200 чіл. в промисловості) 400 тис. фунтів
Франція не понад 200 (до 500 в промисловості) нижче 200 млн. франків
ФРН не більше 500 (до 49 офіційно) не понад 500 млн. ЕКЮ (менше 1 млн. марок офіційний)
Швеція до 200 чіл.
Японія до 100 (не понад 300 в промисловості) до 30 млн. ієн (до 100 млн. в промисловості)
США не понад 500 чола. не понад 5 млн. доларів

В Україні малі підприємства — це не організаційно-правова форма, термін «мале» характеризує лише розмір підприємства, а критеріями віднесення підприємства до малих є численность працюючих і частка державної, муніципальної власності і власності суспільних об'єднань в статутному капіталі цих підприємств, яка повинна складати не більш 25%. Чисельність працюючих на МП визначається за середньосписочною чисельністю основного виробничого персоналу і співробітників, що працюють за договорами і сумісницею. До малого бізнесу відносяться підприємства з чисельністю працюючих не більше 200 чоловік в промисловості і будівництві, до 100 чоловік — в науці і науковому обслуговуванні, до 50 чоловік — в інших галузях виробничої сфери, до 15 чоловік — в невиробничій сфері.

III. Досвід розвитку малогопідприємництвав зарубіжнихкраїнах

3.1. Сучасне підприємництво: синтез дрібного і великого виробництва: зарубіжний досвід.

Мале підприємництво грає виключно важливу роль в економічному і соціальному житті промислово розвинених країн.

Однією з перших західноєвропейських країн, що звернула увагу на роль малого бізнесу, була Великобританія. Дослідження, проведені там, показали, що найбільш ефективні фірми з числом зайнятих 1–19 чоловік. Такі фірми складали 96% від загального числа дрібних фірм Великобританії (2,4 млн.). На початку 90-х років на частку малого бізнесу доводилося 21% загального товарообігу, в ньому було зайняте 36% всіх найманих працівників.[1] Зараз у Великобританії кожний восьмий дорослий зайнятий власним бізнесом.

В США функціонує більше 15 млн. малих підприємств, які виробляють біля 40% ВВП і 50% валового продукту приватного сектора і забезпечують зайнятість майже половини працездатного населення.[1] Малий бізнес освоює в США удвічі більше нововведень, ніж крупні корпорації.

В Німеччині налічується близько 2 млн. дрібних і середніх підприємств (більш 99% всіх підприємств країни), які виробляють до 50% ВВП. У сфері дрібного і середнього бізнесу зайнято 2/3 всього економічно активного населення. За останнє десятиріччя на малих підприємствах (з чисельністю менше 20 чоловік) число зайнятих зросло на 600 тис. чоловік, тоді як на більш крупних (з чисельністю 21–100 працюючих) – лише на 90 тис.[2]

В Японії на початок 90-х рр. малі і середні підприємства в галузях виробничої і невиробничої сфери складали 99,1%, а чисельність зайнятих на них – 79,2%. На частку подібних фірм доводиться 78% річної виручки в роздрібній торгівлі і 62,1% - в оптовій торгівлі.[1] Малі підприємства грають важливу роль в механізмі саморегулювання ринкової економіки розвинених країн. Це обумовлено їх тісними зв'язками з крупним бізнесом як по лінії субпоставок, так і по лінії розробки нововведень. Серійне виробництво і організація збуту нового продукту, що вимагає крупних капіталовкладень, відповідних виробничих потужностей і ресурсів, не під силу малому бізнесу, і вони передають їх для в упровадження крупним фірмам. Підраховано, що малий бізнес США дав біля 50% всіх нововведень і більшість новітніх технологій, які визначають обличчя сучасного науково-технічного прогресу. 48 з 61 крупних відкриттів XX в. були зроблені в малих і середніх фірмах. Малі підприємства вперше розробили і упровадили: персональний комп'ютер, копіювальну техніку, крекінг нафти, кулькову ручку. За даними Національної наукової фундації США з розрахунку на 1 долар, вкладений в науково-дослідні роботи, малі підприємства дали в чотири рази більше новинок, ніж середні, і в 24 рази більше, ніж крупні корпорації. На одного співробітника малого підприємства за статистикою доводиться в 2,5 рази більше інновацій, ніж на працівника крупного підприємства.[3]

В ринковій економіці розвинених країн підприємництво побудовано на принципі кооперації крупних і малих підприємств, причому крупні підприємства орієнтуються не на придушення малого бізнесу, а навпаки, на взаємовигідну співпрацю з ним. Тому крупні і малі підприємства взаимодоповнюють один одного, особливо у сфері спеціалізації окремих виробництв і в інноваційних розробках. Якщо велике виробництво орієнтується на масовий відносно однорідний попит, випуск великих партій стандартної продукції, то малі підприємства функціонують на невеликих сегментах ринку, у вибраних ними нішах з обмеженою номенклатурою виробів. Ринкові ніші є ринками готової продукції, перш за все високої технології, які утворюються в тих випадках, коли попит на певному ринку не може бути задоволений крупним виробництвом через малу місткість самого ринку або через те, що виробництво не може досягти такого розміру, при якому воно покрило б весь попит на даному ринку. Тенденції сучасного виробництва і міжнародної торгівлі сприяють виникненню подібних ніш.

Наростає диференціація і індивідуалізація попиту. У сфері особистого споживання все більшу роль грають специфічні потреби порівняно невеликих груп покупців. Задовольняти такий попит можуть тільки невеликі фірми, оскільки для компаній-гігантів при випуску багатосерійної або навіть замовленої продукції це може бути малорентабельним. Якщо йдеться про ринок нового продукту, що розширяється, мала фірма може перетворитися на Крупну. Якщо попит відносно стабільний, вона може контролювати свою нішу протягом достатньо довгого часу, як наприклад, у випадку з виробництвом медичного устаткування фірмами Данії.

Для крупних підприємств необхідні і вигідні: ємкий ринок із стабільним і тривалим попитом; продукція масового виробництва, що відповідає вимогам ринку; акумуляція значних фінансових коштів; дешева робоча сила. Малі підприємства мають нагоду швидше і краще пристосовуватися до вимог ринку і конкретних споживачів завдяки простоті управлінської структури, що забезпечує швидке ухвалення рішень, у тому числі і з коректування цілей. Крім того, собівартість продукції в малих підприємствах нижче, ніж в крупних, при більш високій якості продукції і послуг.

Малі підприємства і їх технічне оснащення багато в чому залежать від крупних виробничо-господарських комплексів. По відношенню до них малі підприємства виступають як постачальники комплектуючих виробів, що дозволяє їм використовувати спеціалізацію і кооперацію не тільки в області виробництва, але і у сфері збуту продукції і її технічного обслуговування. Дрібні і середні підприємства — субпідрядники крупних компаній працюють на основі подетальної, модульної або іншої спеціалізації, де вони досягають високих результатів за рахунок ефекту технологічного розподілу праці. Вони часто беруть на себе виконання однієї-двох операцій в складному технологічному процесі, який в комплексі здійснюється крупною компанією. В рамках технічної співпраці крупні фірми-замовники, що випускають дорогу готову продукцію на базі комплектуючих виробів, надають своїм субпоставщикам-виконавцям в оренду приміщення, первинні засоби виробництва, поставляють їм на пільгових умовах сировину і матеріали, забезпечують реалізацію більшої частини комплектуючої продукції на своїх складальних заводах, дають дозвіл на використовування своєї торгової марки.