Україна при інтеграції в ЄС матиме значні переваги при закупівлі технологій, машин, електроніки, які зараз дорожчають у зв’язку з зростанням курсу євро відносно гривні. Взагалі прослідковується така динаміка: у 2000 році питома вага кран Європи у зовнішньоторгівельному обороті товарів та послуг становила 31,7%, у 2002 – 34%; український експорт в країни ЄС та країни-кандидати на вступ до Єнросоюзу складав у 1996 році – 23,9%, у 2002 – вже 40,8%. Основними статтями експорту до країн ЄС є енергоносії та нафтопродукти, чорні метали, зернові культури, текстильний одяг, машини та машинообладнання. На даний момент імпорт з ЄС складається з машин та обладнання, транспортних засобів, паперу і картону. Обсяг прямих інвестицій в українську економіку з країн ЄС на початок 2003 р. склав 1,5 млрл. дол., що становить 34,4% загального обсягу іноземних інвестицій.
За словами заступника з економічних питань посла Швейцарії в України Штефана Естермана для Швейцарії та для країн ЄС Україна є свого роду “європейським Китаєм”. Тобто на Україні робоча сила є майже настільки ж дешевою, як у Китаї, але Україна є географічно більш наближеною до Євросоюзу, і тому більш привабливою.
Також не можна забувати, що з цього року Україна має кордон з ЄС, а країни Центральної Європи, які відігравали досить значну роль в зовнішньоекономічному балансі України, стали його членами. Особливо якщо зауважити, що відставання України від країн ЦЄ за показником ВВП на душу населення, розрахованому за паритетом купівельної спроможності, не є критичним. У 2001 році цей показник складав в Україні близько 4500 євро, а по 10 країнах-кандидатах на вступ в ЄС — 10,7 тис. євро, у т.ч. у Латвії — 7750, Литві — 8960, Естонії — 9240, Польщі — 9410 євро. В країнах-кандидатах другої хвилі відповідно: у Болгарії — 5710, Румунії — 5560, Туреччини — 5230 євро. З урахуванням «тіньового» сектору цей показник для України буде значно більший. Маємо враховувати і більш високі темпи зростання, які демонструє українська економіка в останні чотири роки (2000 — 2004 роки). В країнах «десятки» вони в середньорічному вимірі не перевищують 2,5%, у т.ч. у Польщі — 1,6%, Чехії — 2,7%, Угорщині — 3,5%. В Україні відповідне зростання склало 7,1%, за I півріччя 2003 року — 7,3%. До того ж в Україні більш стабільна валюта, менший рівень зовнішніх боргів, позитивне платіжне сальдо та значно менший бюджетний дефіцит. Маючи такі інтеграційні можливості, Україна наврядчи впустить шанс інтегруватися в ЄС.
Україна і США
Україна є певним винятком із загальної схеми стосунків США – Росія – країни СНД.
Прагнення українського керівництва зберегти суверенитет країни та проводити незалежну міжнародну політику в умовах намагань Москви щодо утвердження наддержавних структур у межах СНД від початку 1990-х років одразу привернуло увагу американських аналітичних кіл до України . Дії щодо відмови з боку України від такичного та стратегічного ядерного озброєння стали, у свою чергу, підгрунтям розвитку стосунків між Ураїною і США на міжнародному рівні. Тож, розвиток усебічних відносин з Україною – лінія, що за низкою чинників стала невід’ємною складовою національних інтересів США у пострадянському регіоні. Йдеться про зміцнення тенденцій стабільного розвитку Східної Європи через стабільний розвій демократичної України; використання українського чинника як додаткової (до російської) сфери пронокнення американських впливів на пострадянський простір і навіть протидії, завдяки Україні, російському експансіонізму на теренах СНД.
З цим пов’язується й активна економічна, дипломатична підтримка Сполученими Штатами України протягом 1990-х років. Так, дипломатичне залучення США до процесу налагодження політичних відносин Росії та України відіграло певну позитивну роль у розв’язанні російсько-українських проблем територіального, економічного, військового характеру на користь другої. Водночас характер американсько-українських відносин досі не досяг рівня, що засвідчувуав би рівноправність, взаємовигідність партнерства обох сторін. І більше того, стосунки по лінії США – Україна набули відверто хвильоподібного характеру в постбіполярні часи: від помітного піднесення з другої половини 1990-х років до тенденції на звуження політичних та економічних відносинна початку 200-х років. Серед передумов зазаначеного – недостатній рівень економічних трансормацій в Україні, ознаки політичної нестабільності українського суспільства, корупція, порушення прав інтелектуальної власності, загальні порушення прав людини, переслідування представників засобів масової інформації тощо.
Україна поряд з іншими державами СНД залишається країною, залежною від політичних чи економічних позицій Сполучених Штатів як суперпотуги, орієнтованої на здійснення гуманітарних, економічних, мілітарних акцій у пострадянському регіоні з метою насамперед запобігання негативних для своїх національних інтересі тенденціям.
Зміна ситуації, і в тому числі відповідної позиції американських офіційних кіл, можлива за умов ефективного продовженняУкраїною економічних реформ, а також досягнення в суспільстві належного рівня демократії. Цим зумовлюється й можливість поглиблення процесу інтеграції України до євроатлантичних структур.
Водночас перспективи розвитку стосунків між Україною та США значною мірою залежатимуть від характеру стосунків України з Росією і, у свою чергу, Росії зі Сполученими Штатами. Це зумовлюється не лише характером міждержавних відносин у межах СНД, пов’язаних зі збереженням Росією статусу провідної економічної та мілітарної сили Співдружності, а й особливим характером стосунків Росії та США, які, поглиблюючи рівень співробітництва, продовжують відчутною мірою змагатися між собою на міжнародній арені.
Вищевикладені тенденції мають враховуватися при формуванні зовнішньополітичних орієнтирів як України, так і інших країн СНД, і насамперед по відношенню до Сполучених Штатів Америки.
Україна і ЄЕП
Питання про інтеграцію України в ЄЕП треба розглядати у контексті утвердження економічних передумов євроінтеграційної стратегії України, прискорення темпів економічного зростання: Україна зацікавлена у всебічному розвитку багатостороннього економічного співробітництва з країнами СНД. Поглиблення реґіонального співробітництва — повністю відповідає і принципам Євросоюзу. В основі цих принципів лежить розуміння, що лише через співробітництво і партнерство зі своїми сусідами кожна окремо взята країна може максимально реалізувати свій потенціал, гарантувати національні інтереси. Україна зацікавлена у європейській орієнтації нового міждержавного реґіонального утворення.
З євроінтеграційним курсом повністю узгоджується активна позиція Президента України у питаннях, які стосуються оптимізації відносин України з Російською Федерацією, виведення їх на рівень справді стратегічного партнерства.
Особливо перспективною є конструктивна взаємодія України з Казахстаном, який також об'єктивно зацікавлений в європейському векторі нового реґіонального утворення, все робить для того, щоб наблизитися до Європи. Україна може відіграти у цьому процесі функцію сполучної ланки.
Як і Україна, Росія прагне інтегруватися в європейський економічний простір. Однак у цьому процесі існують і принципові розбіжності. Росія не порушує питання щодо членства в ЄС. Вона претендує на статус самостійного центру інтеграції на євразійському просторі. Звісно, що можливі й інші схеми, зокрема, зміцнення осі Париж-Берлін-Москва, яка почала формуватися на принципах антиамериканської політики щодо Іраку. Однак це питання ще не набуло чітких обрисів. Реальні ризики поглиблення українського співробітництва з країнами СНД перебувають у цій площині. У такій ситуації потрібно чітко визначити можливі межі інтеграційних процесів на рівні наших держав.
Оптимальним є сприяння України створенню зони вільної торгівлі, необхідність утвердження якої проголошено ще у 1992-му, а потім у 1994 роках. Водночас слід враховувати реальні складнощі цього завдання, безрезультативність спроб його вирішення у попередній період. Ці труднощі пов'язані з об'єктивними обставинами — за роки незалежності відбулося природне дистанціювання національних, у т.ч. й економічних інтересів відповідних держав, узгодження яких шляхом відновлення економічних зв'язків, що існували раніше, є неможливим. У такій ситуації проголошена лідерами чотирьох країн зона вільної торгівлі може реально втілитися лише на основі загальновизнаних у світовій практиці принципів — на принципах СОТ, які гарантують рівність конкурентних можливостей країн-учасниць, їх міжнародний правовий захист. Президент України обстоює саме такий перебіг інтеграційних процесів на рівні чотирьох.
Формування зони вільної торгівлі на принципах СОТ сприятиме вирішенню й іншого базового завдання євроінтеграційного курсу не лише України, а й інших країн-учасниць регіональної інтеграції - приєднанню України до Спільного Європейського Економічного простору. Нині це питання набуває все більшої актуальності. Єврокомісія своїм останнім рішенням підтвердила таку можливість.
З урахуванням існуючих розбіжностей у ставленні до цієї проблеми позиція Росії стосовно узгодженого набуття відповідними країнами членства в СОТ для нашої держави не є конструктивною, Україна суттєво просунулась вперед в цьому питанні. Нещодавно підписаний у Брюсселі двосторонній протокол між Україною та ЄС про взаємний доступ на ринки товарів та послуг – важливий крок у відповідному напрямі.
У контексті стратегічних пріоритетів України потрібно враховувати й інші принципові застереження. Для України, яка вже багато зробила у питаннях адаптації чинного законодавства до законодавства ЄС, є неможливою гармонізація законодавства з відповідними країнами СНД. Це – крок назад, шлях від Європи, шлях інтеграції України у євразійський простір.