Позаблоковість України
Дві обставини зумовили сьогоднішнє загострення інтересу до позаблокового статусу України. Це актуалізація проблеми глобалізації та початок, після відомих подій 11 вересня 2001 р. в Нью-Йорку і Вашингтоні, ери всесвітньої боротьби з тероризмом.
Глобалізація є феноменом, який несе в собі значну кількість як позитивних так і негативних наслідків: фундаментально змінює наше економічне, політичне і соціокультурне буття, спричинює велику кількість нових проблем і викликів. Час і простір в їхньому традиційному розумінні, в епоху глобалізації змінюють свою форму, проте руйнація і розмивання, ціннісних систем і соціальних структур, що складалися віками, викликає глибоке занекпокоєння. Тріумф ліберальної демократії (виразником якого є американський вчений Ф. Фукуяма з його тезою про “кінець історії”) зумовив не стільки “вічний мир” (адже ліберальні демократії не воюють одна з одною), скільки потужний вибух етнічних і соціальних конфліктів. Не можна не погодитися з твердженням С. Хантінгтона у його відомій роботі “The clash of civilisations?” із тим, що процеси глобалізації обов’язково ведуть до виникнення широкомасштабних цивілізаційних конфліктів, важко не бачити, що радикальні зміни світового порядку в епоху глобалізації неминучі. Нині, коли глобалізаційні процеси набули розвутку, піддаються сумніву численні класичні парадигми теоретичної думки, стереотипи, засадничі принципи і постулати міжнародно-політичної пракики. Виникла нагальна потреба переосмислення багатьох базових концепцій і понять, зокрема концепцій і понять нейтралітету та позаблоковості.
Новітня ситуація характеризується зближенням російської та євроатлантичної стратегічних ліній, а також наслідками такого зближення. Ця обставина відкриває як нові можливості, так і нові проблеми для України: виникла потреба у розробці нової стратегії, а з цим і необхідність зважувати та вирішувати новий комплекс проблем.
Одна з таких проблем пов’язана з питанням про доцільність подальшої позаблоковості України. Зміст позаблоковості перегукується зі змістом нейтралітету.
Нейтралітет, як одна з форм позаблоковості в одному з його численних варіантів (евентуальний, постійний, озброєний, конструктивний, активний, позитивний тощо) та позаблоковості зумовлюють одну з фундаментальних зовнішньополітичних стратегій або стратегій національної безпеки. Зовнішньополітичні орієнтації також безпосередньо впливають на структурно-функціональні характеристики міжнародних систем.
З точки зору політичного реалізму саме створення і розпад союзів, блоків і альянсів є основним інструментом підтримкм балансу сил і динамічної стабільності міжнародних систем глобального і регіонального ріня. Між тим існуюча методологічна, а, часом, і правова невизначеність вищезгаданих категорій, відсутність загальновизначеної термінологічної диференціації часто спричинюють серйозні помилки при спробах імплиментації в життя заснованих на них зовнішньополітичних стратегій національної безпеки. Це особливо небезпечно для країн, які з тих чи нших причин ще не визначали чітко своїх геополітичних і зовнішньополітичних пріоритетів і орієнтирів.
Нейтральним у міжнародному праві традиційно називають зовнішньополітичний курс країни, який характеризується неучастю цієї країни у війні між іншими державами, відмовою від військової допомоги сторонам, що перебувають у стані конфлікту, а також не входженням до військових блоків у мирний час.
Несамостійний статус України за часів Російської імперії, а пізніше СРСР повністю вилучав будь-які самостійні зовнішню чи військову політики. Питання про зовнішньополітичні орієнтації України, її статус, як суб’єкта міжнародних відносин, виникли лише після проголошення незалежгості України.
З найбільш загальних геополітичних міркувань спектр альтернатив політики України щодо міжнародного оточення і структур євроатлантичної безпеки є досить широким.
- Опора на власні сили
- Приєднання до одного з існуючих блоків чи альянсів
- Створення регіональних структур безпеи в рамках більш широкої архітектури європейської безпеки
Нейтралітет або позаблоковість можуть бути такої форми:
А) продовження підтримки існуючого статусу самопроголошеної позаблоковості;
Б) постійний нейтралітет, гарантований великими держами або Радою Безпеки ООН;
В) “активний” нейтралітет, “особливі” відносини з НАТО, орієнтація на європейську інтеграцію з приєднанням до ЄС і участю в європейських структурах безпеки.
Насьогодні найбільш раціональним варіантом є останній. “Активний нейтралітет” передбачає статус, подібний до статусу Швеції в її відносинах з європейськими структурами безпеки. У цьому випадку формально нейтральна Україна поступово і планомірно підвищуватиме півень своєї кооперації з НАТО в рамках РЄАП, ПЗМ і відносини “особливого партнерства”.
Можна стверджувати, що політика нейтралітету і позаблоковості була правильним і єдино можливим виборои України у 1991 році. Але вона вже не може розглядатися як доцільна і раціональна у майбутньому. У найближчий перспективі Україна на межі хіткнення конкуруючих геополітичних інтересів двох цивілізаційних просторів як позаблокова держава історично приречена на втрату свого статусу або добровільно, або примусово. Про що об’єктивно свідчить міжнародний досвід.
Ми бачимо, що кожен з шляхів інтеграції економіки України в світову має як плюси так і мінуси. Нагальною потребою на сьогоднішній день є не втратити можливість і зіграти на геополітичних інтересах наших сусідів з максимальною вигодою для України.Минулий і сьогоднішній стратегічні курси України і розклад сил у європейському і світовому геополітичному просторі ще дають їй можливість увійти до цивілізаційного простору повноправним членом пострадянських, європейських і євроатлантичних структур.
Висновок
У сучасних умовах глобалізації економічного життя розвинуті країни, де наука виконує роль головного економіко-відтворювального фактора, забезпечують свій розвиток за рахунок вдосконалення існуючих технологій, техніки та використання принципово нових наукових досягнень. Міжнародний технологічний та науковий обмін, трансфер інтелектуального потенціалу — одна з ознак нашого часу.
Україна на початку ринкових перетворень мала значні можливості для розвитку своєї економіки, зокрема в науково-технологічній сфері. Було створено науково-технічний потенціал, який за багатьма характеристиками відповідав рівню розвинених країн світу. З окремих наукових напрямів, наприклад, з матеріалознавства, теоретичної фізики, математики, зварювального виробництва, біотехнологій Україна і зараз зберігає провідні позиції у світі.
Протягом останніх років на державному рівні здійснено низку важливих заходів у напрямі поліпшення державної науково-технічної політики. Верховною Радою схвалена нова Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України.
В Україні повиння панувати економічна стабільність.
Адже вона є запорукою успіху соціального благополуччя українських громадян. Розвиток промисловості, підприємництва сприятиме формуванню нових робочих місць, результатом чого стане підвищення зайнятості населення. Збільшення конкурентоспроможності української продукції дасть можливість українським підприємствам отримати великий прибуток, результатом чого стане збільшення податкових надходжень до державного бюджету, збільшення реальної заробітної плати, збільшення соціальних виплат і т. д. Зростаючий попит на високотехнологічну продукцію, приведе до поліпшення якості підготовки фахівців, системи освіти України в цілому.
Нинішня економічна стратегія ще не виконує головної функції – побудови ефективної національної економіки та забезпечення її зростання і тому не може розглядатися як така, що повністю відповідаї національним інтересам України.
Економічна стратегія держави, спрямована на підвищення ефективності використання національних ресурсів перш за все повинна містит економічні складові, зокрема, податковими стимулами та адміністративно-правовими заходами змушувати корпорації та їх ке6рівників знижувати матеріаломісткість вироблюваної продукції та збільшувати доходну частину в обсягах реалізації, зокрема, активно нарощувати заробітну платню і прибуток.
Зрозуміло, що Україна стане процвітаючою державою тільки тоді, коли вона зможе комплексно і ефективно освоїти в своїх інтересах території та ресурси, якими володіє. Але зробити це неможливо без тісної економічної і технологічної співпраці з розвинутими країнами. Тому стратегічною метою для України повинно бути її входження до міжнародних науково-технічних потоків, які дозволять модернізувати вітчизняне виробництво, забезпечити конкурентоспроможність основних галузей промисловості.
Список використаної літератури
1. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. – К.: Ніка – Центр: Ельга, 2000. – С. 366 – 396, 422 – 444.
2. Гаврилюк О.В. Інвестиційний імідж та інвестиційна привабливість України. №2, 2008, с. 68-82
3. Гальчинський. Інтеграція: коли і куди // «День» - 2003 - №116.
4. Головко В. Українська економіка у першому півріччі( макроекономічний аспект). Економіка України №9,2000, с. 48-62
5. Дудко І.Д . Національні інтереси США у постбіполярному світі: Монографія. – К.: КНЕУ, 2003
6. Економічна теорія. /під з.ред. проф. Є. М. Воробйова.-Київ – Харків. 2001. С. 265 – 283.
7. Економічна теорія. Політекономія. Підручник./ за ред. В.Д. Базілевича. –Київ: Знання – Прес, 2001. –С. 298 – 324, 384 – 354
8. Экономический потенциал региона: анализ, оценка, диагностика: Монография /Тищенко А.Н., Кизим Н.А., Кубах А.И., Давыскиба Е.В. – Х.: ИД «ИНЖЕК», 2005. – 176 с. (с.6-25)