СНР по суті дозволяє тримати руку на економічному пульсі країни. Різні показники, які входять у систему національних рахунків, дозволяють нам виміряти обсяги виробництва в конкретний момент часу і розкривають фактори, які безпосередньо впливають на функціонування економіки. Інформація, яку нам дають національні рахунки, є основною для формування та проведення державної політики в області економіки. Рахунки національного доходу дозволяють нам створювати таблиці економічного здоров’я суспільства і розумно вибирати політику, яка б сприяла покращенню цього здоров’я.
Основні результати функціонування національної економіки
Національна економіка функціонує в режимі який описано в національних рахунках, тобто її результати оцінюються з точки зору витрат та доходів, відповідно визначають категорію національних витрат і національних доходів.
Національні доходи встановлюють види нагород які отримують виробники факторів виробництва в результаті їх участі у виробництві і розподілі національного продукту. До основних національних доходів відносять:
1. заробітну плату;
2. рентні доходи;
3. процентні доходи;
4. податки на прибутки корпорацій;
5. доходи некорпоративного підприємницького сектора;
6. дивіденди;
7. нерозподілені прибутки корпорацій;
8. амортизація основного капіталу;
9. непрямі податки.
Національні витрати – це види затрачених доходів, які потрібні для створення кінцевих товарів та послуг, інвестицій та споживання. До основних витрат відносять:
1. Споживчі витрати домогосподарств;
2. Валові приватні інвестиції;
3. Державні закупки товарів та послуг;
4. Чистий експорт.
Основним результативним показником є валовий національний продукт (ВНП), який визначається як ринкова вартість всієї виробленої кінцевої продукції та послуг у економіці за рік. Враховувалося виробництво кінцевих товарів створених громадянами даної країни як в національних межах так і за кордоном. З іншого боку, ВНП визначається як сума доходів підприємств, організацій, населення, в матеріальному і нематеріальному виробництві.
Показник ВНП використовується в багатьох цілях, але найважливішим є те, що він визначає результативність роботи всієї економіки. Різке зменшення вартості товарів і послуг, вироблених економікою, тобто різке зменшення обсягу ВНП спричиняє злидні, банкрутства, невдачі банків, хаос і політичне безладдя.
Валовий національний продукт (або ВНП) — це найобширніша міра сукупного обсягу національного виробництва товарів і послуг. Це сума ринкових вартостей споживання, валових інвестицій, урядових покупок товарів і послуг та чистого експорту.
ВНП країни є вимірником її виробничої діяльності. Він визначається як сума доходів, зароблених резидентами[1] країни.
Він вимірює ринкову вартість річного виробництва продукції.
В узагальнюючому вигляді національна економіка може бути вираженою через економічний потенціал – сукупна спроможність галузей народного господарства виробляти продукцію та здійснювати послуги; сукупна здібність наявних економічних ресурсів забезпечити виробництво максимально можливого обсягу матеріальних благ та послуг, відповідно вимогам суспільства на даному етапі його розвитку.
Аналізуючи економічний потенціал, як систему необхідно виділити потенціали більш низького рівня: інвестиційний, інноваційний, природо-ресурсний і трудовий. Кожний економічний потенціал характеризується певною величиною і якісним станом відповідних економічних ресурсів:
- праця (фізична та розумова діяльність людини, спрямована на виробництво товарів чи послуг);
- природні ресурси, придатні і необхідні для виробничої діяльності (корисні копалин і ґрунтово-кліматичні умови);
- виробничі потужності;
- капітал – накопичені кошти у виробничій, грошовій і товарній формах;
- виробнича інфраструктура (транспорт, зв'язок, електромережі тощо);
- технологія – наукові методи організації виробництва із застосуванням новітніх процесів виробництва;
- інформація.
Національна економіка э налагодженою системою взаємозв’язку всіх галузей господарства країни. Вона представлена об’єктами та суб’єктами економіки. З огляду на національну економіку країни можна зробити висновок її конкурентоспроможності, інвестиційної привабливості, стану галузей господарства, науки, освіти та розвитку країни загалом.
2. Характеристика економічного потенціалу України та показники його ефективного використання
Природо-ресурсний потенціал представляє собою сукупність природних ресурсів, які можуть бути використані в народному господарстві з врахуванням науково-технічного прогресу. До природних ресурсів відносять всі види розвіданих і врахованих запасів мінеральних, земельних, лісних, водних ресурсів, які можуть бути використані як природні виробничі сили.
Україна має у своєму розпорядженні великий природо-сировинний потенціал. У структурі мінерально-сировинної бази переважають паливно-енергетичні ресурси, а саме: газ, вугілля, нафта. Значна часка припадає також на нерудну сировину, чорні, кольорові й рідкісні метали. Поряд з тим відчувається дефіцит у мінеральній сировині для кольорових металів.
Основною проблемою мінерально-сировинної бази, а також провідних гірничодобувних галузей промисловості є різке уповільнення темпі» промисловою освоєння нових родовищ. У міру вичерпання існуючих родовищ може бути втрачена одна з істотних переваг української економіки – могутній сировинний потенціал, а у промисловості може з’явитися новий обмежувач розвитку.
Досить напруженою є екологічна обстановка. В багатьох містах України забруднення атмосферного повітря в декілька разів перевищує допустимий рівень. Інтенсивно забруднюються водні об'єкти промисловими стоками підприємств: нафтопродуктами, фенолами, органічними речовинами, важкими металами. На великих площах спостерігається водна і вітрова ерозія ґрунтового шару.
Інноваційний потенціал країни - це здатність фундаментальної та прикладної науки забезпечити нововведенням процес оновлення продукції. В Україні високі оцінки наукового потенціалу поєднуються з низьким ступенем його залучення до вирішення завдань економічного зростання, що свідчить про неефективне використання національного багатства. За індексом економічного успіху Україна посідає 39-те місце в підрейтингу інновацій (показник характеризує рівень взаємодії науки і бізнесу та швидкість впровадження наукових розробок в економіку). Він, зокрема, визначається високим «прохідним» відсотком» абітурієнтів, які бажають здобути вищу освіту (понад 43%), а також витратами компаній на проведення НДДКР. Україна практично не має вигоди з придбання технологій за кордоном тому, що займає 97-ме місце за здатністю адаптувати нові технології через залучення прямих іноземних інвестицій. Ліцензійні угоди також не є істотним джерелом адаптації іноземних технологій. У рейтингу нових інформаційних і телекомунікаційних технологій Україна посідає 76-те місце, тому що не використовує повною мірою ці нові інструменти зростання. Особливості наукової системи України мають комплекс негативних наслідків – низьку результативність і якість досліджень, низький технологічний рівень галузей економіки, неконкурентоспроможність вітчизняної продукції, технологічну залежність народного господарства від міжнародного трансферу.
Технологічний фактор. Надзвичайно важливою є оцінка науково-технічного і технологічною потенціалу країни. Україна має високий рівень технологічного розвитку. Вона спроможна виробляти ракети і супутники, випускає найсучасніші танки і вантажні літаки, може виробляти судна, двигуни внутрішнього згоряння, авто- і мототехніку, побутову техніку, машинобудівне устаткування, оптику тощо. Але відмічається посилення відставання як у напрямах технологічного розвитку, де воно відмічалося і до початку реформ (насамперед – у цивільному машинобудуванні), так і в галузях, які за своїм науково-технічним рівнем посідали передові позиції в світі (в оборонній промислової, в літако- і суднобудуванні та ряді інших).
Тенденція зниження власних капіталовкладень – це показник відсутності приросту нових технологій. Відомо, що за умов, коли держава і приватний сектор економіки не можуть підтримувати рівень фінансування науки й оновлення технологій, це роблять прямі іноземні інвестиції. В Україні показник інвестицій становить, за різними оцінками, 55 дол. на душу населення. За цей показник відповідає національна інвестиційна політика. За даними експертів ЄБРР, Україна має один з найнижчих показників інвестиційного клімату серед країн СНД та ЦСЄ.
В сучасних умовах у світі одним із найважливіших чинників економічного зростання є людський капітал і ефективність його використання. Трудовий потенціал є одним із головних складових економічного потенціалу. Саме праця об’єднує в одне ціле всі фактори виробництва: капітал, природні ресурси, інформацію. Під трудовим потенціалом розуміють сукупну здібність економічно активного населення (кількісні та якісні характеристики) забезпечити виробництво максимально можливого обсягу споживчих вартостей в конкретних соціально-економічних умовах. Важливо враховувати кількість населення, рівень здоров'я, кількість трудових ресурсів, ефективність використання робочої сили, продуктивність праці, рівень освіти, міграційні процеси. В Україні про фундаментальний закон ринкової економіки, згідно з яким головним фактором виробництва і головним капіталом є праця людини протягом 1990 – 2000 рр. ніхто й не згадав: ставлення до носія праці – залишалося відверто байдужим. Низький рівень інвестування в людський капітал та інноваційність загрожує випаданням з конкурентної гри багатьох українських підприємств зокрема, і країни в цілому. Для розвитку інноваційної діяльності треба невідкладно реформувати існуючу в Україні систему оплати праці, підвищивши вартість робочої сили.