- матеріальні витрати;
- витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи;
- амортизація основних фондів та нематеріальних активів;
- інші витрати.
До елемента «Витрати на оплату праці» належать:
1) витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, обчислені згідно з прийнятими підприємством системи оплати праці, включаючи будь-які види грошових і матеріальних доплат,
2) Виплати, передбачені законодавством про працю, за невідпрацьований на виробництві (неявочний) час.
3) витрати, пов'язані з підготовкою (навчанням) і перепідготовкою кадрів;
4) виплати громадянам за виконання робіт, послуг, згідно з договорами, цивільно-правового характеру,
5) виплата звільненим працівникам вихідної допомоги і середнього заробітку,
Витрати на оплату праці поділяються на основну та додаткову заробітну плату.
До елемента «Амортизацій основних фондів та нематеріальних активів» належать:
1) витрати на повне відновлення основних фондів та капітальний ремонт у вигляді амортизаційних відрахувань від вартості основних виробничих фондів на реконструкцію, модернізацію та капітальний ремонт фондів, що належать підприємству;
2) амортизаційні відрахування на надані в оперативну оренду основні фонди (крім тих, що належать до державної форми власності) нараховуються орендодавцем і використовуються ним на повне відновлення наданих в оренду або інших належних йому основних фондів. При цьому на собівартість продукції (робіт, послуг) орендаря відноситься сума нарахованих орендодавцем амортизаційних відрахувань на надані в оренду основні фонди; [1]
3) амортизаційні відрахування на надані у фінансову оренду основні фонди, а також на надані в оперативну оренду основні фонди, що належать до державної форми власності, нараховуються арендарем і використовуються ним включно на повне відновлення орендованої частки основних фондів;
4) витрати орендаря на капітальний ремонт орендованих будівель (приміщень) нежитлового призначення відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг) щомісяця рівними частками протягом строку дії договору оренди;
5) амортизаційні відрахування від вартості основних фондів (приміщень), що надаються безоплатно підприємствам громадського харчування або використовуються підприємствами самостійно для обслуговування працівників, що перебувають з підприємством у трудових відносинах та інші.
В управлінні поточними витратами виробничої діяльності, крім зазначених класифікаційних ознак, можна застосовувати додаткові ознаки класифікації – за ступенем реагування на зміну обсягів діяльності, за періодами, за центрами відповідальності чи місцем виникнення, за ступенем однорідності, за можливістю контролю в конкретному структурному підрозділі, за принципами організації управління. [8]
Поточні витрати підприємств за видами діяльності класифікуються за такими групами:
· витрати операційної діяльності;
· витрати фінансової діяльності;
· витрати інвестиційної діяльності;
· інші витрати звичайної діяльності;
· надзвичайні витрати.
Витрати операційної діяльності поділяють на: витрати, які включають до собівартості реалізованих товарів (продукції); адміністративні витрати; витрати на збут; інші операційні витрати.
До складу поточних витрат підприємства виробництва та торгівлі належать витрати обігу – представлені в грошовій формі витрати підприємства на здійснення процесу реалізації товарів, які за своєю сутністю становлять собівартість послуг із доведення товарів від виробника до споживача та пов’язаних зі зміною форм вартості.
До них належать операційні витрати, транспортно-заготівельні витрат и, що припадають на реалізовані товари, та відсотки за кредит, які відносять до витрат фінансової діяльності.
1.2 Особливості бліку затрат на виробництво продукції
Виробнича собівартість продукції за звітний період (місяць, квартал, рік) формується у системі таких розрахунків [6]:
а) на державному підприємстві: №20 «Основне виробництво», №21 «Напівфабрикати власного виробництва», №23 «Допоміжні виробництва», №24 «Витрати на утримання та експлуатацію машин та обладнання», №25 «Загальновиробничі витрати», №26 «Загальногосподарські витрати», №28 «Брак у виробництві», №29 «Обслуговуючі виробництва та господарства», №31 «Витрати майбутніх періодів». Всі рахунки активні;
б) на малих підприємствах затрати на виробництво доцільно облічувати на калькуляційному рахунку №20 «Основне виробництво» і збирально-розподільчому, №26 «Загальногосподарські витрати», що не виключає використання інших рахунків (№23,24,25,31 тощо).
Собівартість продукції основного виробництва. На дебеті рахунку №20 «Основне виробництво» відображають прямі затрати звітного періоду, пов'язані безпосередньо з випуском продукції, виконанням робіт та наданням послуг, також затрати допоміжних виробництв, непрямі затрати, пов'язані з управлінням, та обслуговуванням основного виробництва, втрати від браку, на кредиті – списування фактичної продукції. Сальдо на рахунку №20. «Основне виробництво» тільки дебетове, показує фактичну собівартість незавершеного виробництва.
Собівартість напівфабрикатів власного виробництва.
На дебеті рахунку №21 «Напівфабрикати власного виробництва» відображають затрати звітного періоду пов'язані з виготовленням напівфабрикатів. На кредиті рахунку №21 «Напівфабрикати власного виробництва» відображається вартість напівфабрикатів переданих в подальшу переробку основному виробництву (в кореспонденції з рахунком №20 «Основне виробництво») та реалізованих іншим підприємствам (в кореспонденції з рахунком №46 «Реалізація»).
Собівартість продукції допоміжних виробництв.
На дебеті рахунку №23 «Допоміжні виробництва» відображають прямі затрати звітного періоду, пов'язані безпосередньо з випуском продукції, виконанням робіт на Наданням послуг, а також непрямі затрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням допоміжних виробництв, втрати від браку.
На кредиті рахунку №23 «Допоміжні виробництва» відображаються суми фактичної собівартості закінченої виробництвом продукції, виконаних робіт та наданих послуг (в кореспонденції) з дебетом рахунку №20 «Основне виробництво» і дебетом рахунку №46 «Реалізація». Залишок на рахунку №23 «Допоміжні виробництва» на кінець звітного періоду показує вартість незавершеного виробництва. [13]
Стаття калькуляції «Витрати на утримання та експлуатацію обладнання».
На дебеті рахунку №24 «Витрати на утримання та експлуатацію машин та обладнання» відображають витрати звітного періоду по утриманню та експлуатації обладнання. До цих витрат належать витрати по утриманню та ремонту виробничого обладнання робочих місць, а також засобів цехового транспорту; амортизація обладнання і транспортних засобів, сплачувана вартість малоцінних та швидкозношуваних предметів (інструментів, пристосувань), витрати по їх ремонту та ін. з цього рахунку списуються на затрати. Наприклад, на ремонт при кредитуванні рахунків матеріальних цінностей (№05, 06, 08 та ін.), розрахунків по оплаті праці (рахунки №70, №69), з постачальниками та підрядчиками (рахунок №60), витрат майбутніх періодів згідно з їх розподілом (рахунок №31).
Витрати по експлуатації машин та обладнання обліковуються у розрізі виробничих структурних підрозділів – бригад, цехів, дільниць, технологічних фаз, а іноді і агрегатів, і тому списуються з кредиту рахунку №24 «Витрати на утримання та експлуатацію машин та Обладнання» цілеспрямовано на ці виробничі структурні підрозділи.
Обчислення величини витрат на утримання та експлуатацію устаткування, що включається до собівартості одиниці продукції (виробу), проводиться так [10]:
групується устаткування (машини, верстати, молоти, преси, тощо);
кожному цеху підприємства з урахуванням його технічного призначення і величини витрат на утримання та експлуатацію за годину роботи:
визначається нормативна величина витрат за годину на утримання та експлуатацію одиниці устаткування характерної для тієї чи іншої груп.
На основі технологічної документації визначається необхідна для виробництва виробу кількість годин роботи кожної групи устаткування. За допомогою одержаних коефіцієнтів обчислюється загальна кількість приведених машино-годин роботи устаткування на один виріб.
У разі значної зміни кількості машино-годин, необхідних для встановлення окремих виробів до кошторисних (нормативних) ставок вносяться необхідні корективи. Для розрахунку кошторисних (нормативних) ставок використовуються єдині групування устаткувань і коефіцієнт приведення витрат на експлуатацію відповідної групи устаткування.
Витрати на управління розподіляють на дві групи: управління виробничими структурними підрозділами – загальновиробничі (бригадою, дільницею, цехом, технологічною лінією – фазою, переділом тощо) та господарством у цілому – загальногосподарські. Для обліку першої групи витрат планом рахунків передбачено рахунок №25 «Загальновиробничі витрати», на якому для кожного структурного підрозділу відкривають окремий субрахунок. Для обліку другої групи – рахунок №26 «Загальногосподарські витрати».
Стаття калькуляції «Загальновиробничі витрати»
На дебеті рахунку №25 «Загальновиробничі витрати» відображають такі витрати звітного періоду: по утриманню апарату управління цехом (п1дрозділом тощо); ремонт будівель, споруд, інвентаря, що облічуються у складі основних засобів цеху; вартість матеріалів та виробів, використаних на проведення дослідів, заробітна плата і відрахування на соціальні заходи робітників, зайнятих на цих роботах; витрати по охороні праці; знос малоцінного та швидкозношуваного інвентаря, інші витрати; збитки від простоїв; збитки від псування матеріальних цінностей при зберіганні в цехах, збитки від недовикористання деталей, вузлів та технологічної оснастки; нестачі (на дебеті рахунку №28) і лишки (на кредиті рахунку №25) матеріальних цінностей незавершеного виробництва; інші непродуктивні витрати (наприклад, допомога з непрацездатності, що виникла внаслідок виробничої травми і виплачується на підставі судових рішень).