Чинна Конституція України чітко окреслює всю частину суспільних відносин, які регулюються нормами конституційного права.
В процесі висвітлення змісту соціально-політичних відносин, як важливої складової предмета конституційного права, безумовний інтерес становлять також відносини, що виникають у сфері власне державної владності, яка виявляється в процесі її організації та здійснення.
Політичний характер суспільних відносин, своєрідне коло їх учасників, специфіка об’єктів регулювання дає підстави говорити про їх особливості.
Першою особливістю цих відносин є те, що стороною (учасником) переважної більшості з них виступає Українська держава. Тому їх можна назвати державно-політичними відносинами владарювання. Будучи “одягненими” в правову форму, вони набувають якості конституційно-правових відносин.
Друга особливість соціально-політичних відносин полягає в тому, що державно-політичні відносини виникають в ході становлення і функціонування основних інституційних форм держави і відображають її політико-територіальну організацію.
Ці відносини взаємозумовлені, а їх регулювання конституційним правом може розглядатися як створення передумов для самого процесу державного владарювання.
В сучасний період розбудови Української держави не можна не враховувати й те, що державна влада спирається також на політичну силу, яку слід враховувати завдяки появі та діяльності політичних партій; на ідеологічну силу, яка випливає з принципу верховенства права і закону, на силу правоохоронних органів; на силу міжнародного значення молодої Української держави, тощо.
Дискусійним є питання і про співвідношення суверенітету державної влади з її джерелом. Вже зазначалося, що носієм суверенітету і державної влади в Україні є народ. Тому навряд чи можна погодитись із твердженням деяких дослідників, які вважають, що основною ознакою державної влади є лише суверенність. Адже це ставить дану ознаку влади над правовим джерелом влади.
Цікавою з цього приводу є точка зору нідерландського політичного мислителя, юриста, філософа, історика Гуго Грація, який першим у світовій політико-правовій думці заклав наріжний камінь юридичного світогляду. За концепцією Грація, держава виникає із “загальножиттєвої природи людини” як загальнокорисна інституція, що стала результатом свідомої діяльності членів суспільства, як “вдосконалений союз вільних людей, укладений заради дотримання права і загальної користі”. “Колись народ, – пише Грацій, – був суверенним, але потім добровільно передав ці права обраним ним способом, що й стали носіями суверенітету від його імені”1
У правовій державі первинним актом утвердження державної влади завжди є закон. А суверенітет державної влади – категорія вторинна, вона випливає з правового акта, який є єдиним джерелом заснування державної влади. Суверенітет, як приналежність державної влади, а не сама влада, розглядається звичайно, відносно певних державних органів, а не народу, якому властивий не державний, а народний суверенітет.
За своєю сутністю державна влада повинна бути єдиною. Цього вимагає принцип державної єдності. Єдність державної влади розуміється не як єдність певного органу або неподільність функції і компетенції, а як єдність самого права, яке не може бути різним за своїм змістом для відповідного органу. Воно, право, повинно містити чітко визначені повноваження державних органів, виходячи з необхідності єдиних підходів до регульованих суспільних процесів.
1 Політологічний енциклопедичний словник – с. 82
Звідси державна влада, яка має своїм призначеннямприймати і застосовувати норми права, повинна виходити з принципу єдності права, основним джерелом якого є Конституція. Відповідно до статті 6 Конституції державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.1
Реалізація цього принципу покликана запобігти концентрації всієї державної влади в руках однієї особи або одного органу, що як засвідчує історичний досвід, призводить до свавілля в керівництві державою і суспільством.
Античне прислів’я попереджує “Одинаково небезпечно доручати нерозумному меч і нечесному владу”.
Едмунд Берк, англійський державний діяч і політичний мислитель XVIII ст, будучи прихильником міцного державного устрою, вважав демократію (на основі аналізу античних держав) владою безладдя та розпусти. І причиною цього, на думку Берка, є свавілля бюрократичного апарату.
М.Вебер також фіксував акт відчуження бюрократії від народу, попереджаючи про можливість загрози бюрократизації суспільства. Щоб запобігти тиранії бюрократії , він запропонував теорію плебісцитарної демократії, згідно з якою обраний лідер має бути надзвичайно сильною, компетентною особистістю, яка б доповнювала недостатню легітимізуючу силу парламентарної бюрократії. На думку окремих українських і зарубіжних політологів, Україні якраз і не вистачає такого лідера. Та з іншого боку Україна є президентсько-парламентською республікою. Навчений гірким історичним досвідом український народ, обрав найбільш безпечну форму держави щодо реставрації в ній диктатури.
Тому найкращим варіантом утвердження суверенності на думку І.Бентама (англійський політичний діяч, філософ) є право народу не тільки призначати, але і через певний час усувати своїх уповноважених..
Треба зазначити, необхідною умовою втілення принципу поділу влади в практику організації та діяльності державного апарату є створення системи
1 Конституція України. – ст. 6
взаємних стримань та противаг між органами, які належать до різних гілок влади. Інакше кажучи, для запобігання ситуацій, за якої одна із гілок влади може одержати якість переваги перед іншими. Необхідно щоб усі гілки влади мали чітко виражену компетенцію і можливості запобігання спробам окремих гілок влади виконувати не властиві їм функції.1
Реалізація єдності державної влади передбачає різні варіанти. Так, Верховна Рада, Україну як єдиний законодавчий орган повинна своєю нормотворчою роботою на практиці будувати єдину систему національного права, а виконавча влада здійснює свої повноваження шляхом застосування відповідних норм права, як правило, централізовано, всіма ланками системи виконавчої влади.
Державна влада, попри її умовний поділ на різні форми, за своєю сутністю єдина. Наявність двох державних влад свідчить про їх тимчасовість, оскільки завжди якась з них повинна перемогти. Подій лютневої революції та жовтневого перевороту 1917 року в Російській імперії підверджують цей висновок.
Єдина за своєю сутністю державна влада будує свою організацію і діяльність на підставі двох основоположних принципів, закріплених в Конституції України.
Перший з них більше стосується організації державної влади.
Відповідно до її поділу в Україні на законодавчу, виконавчу та судову визначається система державних органів, які здійснюють державну владу: єдиний законодавчий орган, органи виконавчої та судової влади. Саме ці державні органи є суб’єктами конституційно-правових відносин з приводу організації і здійснення державної влади в Україні.
Другий принцип стосується переважно діяльності даних органів. Згідно статті 8 Конституції визначається і діє принцип верховенства права. Це означає, по-перше, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (ст. 6 Конституції). І, по-друге, оскільки Конституція України має відповідно до
1 Основи конституційного права України. За редагуванням професора В. Коейчикова. К.: Юрінком, 1997. – с. 33
ст.8 найвищу юридичну силу, всі закони та інші нормативно-правові акти повинні прийматися на основі Конституції і відповідати їй.
Ст. 19 Конституції України гласить. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Здійснення державної влади у вирішальній мірі залежить від того, як законодавчо розподіляється єдина державна влада між державними органами, що її здійснюють фактично єдиновладно, що було притаманно марксистсько-ленінській теорії поєднання влади і управління в організації і діяльності державних органів або за демократичним принципом поділу влад.
Згідно із ст. 6 Конституції України, єдина державна влада за принципом поділу влад здійснюється законодавчими, виконавчими та судовими органами державної влади, що дає змогу запобігти диктаторству будь-якої з них і водночас організувати їх спільну діяльність на основі взаємоналежності та взаємодії у процесі реалізації єдиної державної влади в Україні.
Особливе місце в системі органів державної влади має Президент України, який не входить безпосередньо до жодної з гілок влади. Проте його статус, як глави держави, наділяє його повноваженнями, згідно з якими він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав та свобод людини та громадянина. Оскільки ці повноваження властиві більше чи менше всім органам державної влади, Президент, здійснюючи об’єднавчу функцію, безпосередньо впливає на їх діяльність у процесі здійснення державної влади як повноправний орган державної влади.
Здійснення державної влади реалізується від імені Української держави Президентом України, законодавчими, виконавчими та судовими органами шляхом застосування державних засобів. При цьому складаються зумовлені потребами управління суспільством соціально-правові відносини, в яких одним із суб’єктів є держава, її глава або державний орган, які роблять свою волю загальнообов’язковою під загрозою державного примусу завдяки наявності особливої політичної установи – держави. Саме від держави, а не від інших ланок політичної системи виходить державна влада, специфічною формою її реалізації є державний апарат.