Відповідно до Конституції України державна влада здійснюється на підставі державних програм.
Так Верховна Рада на підставі ч. 6 ст. 95 Конституції затверджує програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку, охорони природи.
Розробляє й здійснює, згідно з ч. 4. ст. 144 Конституції України, загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціально-культурного розвитку України Кабінет Міністрів України.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 114 Конституції України, новоутворений Кабінет Міністрів надає на розгляд Верховної Ради України програму своєї діяльності на термін своїх повноважень, у якій концептуально викладає стратегію діяльності, засоби та строки виконання завдань Кабінету Міністрів України.
Програми своєї діяльності розробляють і окремі центральні органи виконавчої влади, яких нараховується більше 14 (залежно від наданих їм функцій).
Невиконання державних програм підриває довіру до всіх, хто був обраний народом для керівництва державою та практичного здійснення державної влади. На жаль, контрольна функція за виконанням загальнодержавних програм і, навіть, за їх розробкою та прийняттям послаблена Верховна Рада досі не розглянула жодну з державних програм, які вона відповідно до Конституції, повинна затверджувати. Тому, можливо, доцільно розробляти єдину державну програму економічного, соціального, культурного розвитку Української держави як на перспективу, так і на поточний період чи рік. Така програма об’єднувала основні показники усіх інших програм, які повинні розроблятись відповідно до Конституції державними виконавчими органами й затверджуватись Верховною Радою, що давало б законодавчому органові вагомі підстави для здійснення постійного контролю за виконанням Єдиної державної програми.
Оскільки програми органів державної влади здійснюється людьми, які уповноважені на те державою і законами, тому доцільно не лише аналізувати, так би мовити, зовнішній процес, пов’язаний здійсненням усіх програм, а й діяльність осіб, які працюють у державних органах, оскільки саме від них залежить доля згаданих державних документів.
Як відомо, державна влад може бути ефективна лише тоді, коли її здійснюють компетентні фахівці. За своєю метою і сутністю правова держава (а саме її прагне утворити Україна) “аристократична” у кращому розумінні цього слова – ось аксіома, непорушна ще з часів Конфуція, Геракліта та Арістотеля. Саме це, гадаємо, мав на увазі Платон, коли говорив: “Доки в державах не будуть працювати філософи або... царі й владарі не стануть... ґрунтовно філософствувати й не зіллються спільно... державна влада й філософія й доки не будуть усунуті ті люди – а їх багато, – які рвуться до влади... до тих пір держава не позбудеться лиха”1
Критерії, згідно з якими кваліфіковані спеціалісти повинні залучатися до здійснення державної влади, можуть бути різні, але основними з них є: служіння державі, високий фаховий рівень, патріотизм, вміння не лише бажати вирішувати питання, а й забезпечувати їх виконання іншими людьми, нести відповідальність за свою діяльність.
У період побудови Української держави до влади прийшло багато людей, які не мали досвіду державної роботи. Певною мірою в цьому провина керівництва колишнього СРСР, яке свідомо стримувало підготовку таких кадрів у тодішніх радянських республіках.
Перші кроки по підготовці кадрів, спроможних бути на рівні сучасних завдань, Українська держава лише зараз починає. Зокрема, створено Інститут державного управління при Президентові України, Інститут адвокатури, Вищу дипломатичну академію, Академію муніципального управління, систему вищих
1 Див: Арцишевський Р. – Людина і суспільство
навчальних закладів, які мають статус національних, тощо. Але є й досить кваліфіковані працівники, які, на жаль, залишаються не затребуваними, а тому вони не повною мірою використовують свої знання і можливості для вирішення багатьох актуальних проблем, пов’язаних з організацією та здійсненням державної влади.
У сучасний період незрівнянно підвищується роль науковців щодо розв’язання цих проблем, але їхні рекомендації, на жаль, не завжди враховуються.
Мабуть таки варто пам’ятати слушне пророче нагадування святого апостола Павла, який писав: “Настане бо час, коли здорової науки не будуть дотримуватись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителів, щоб вони їхні вуха влещували. Вони слух свій від правди відвернуть та до байок нахиляться”1
Очевидно, необхідною умовою якісного добору кваліфікованих фахівців до роботи в органах державної влади є створення спеціального органу, який би об’єктивно оцінював ступінь підготовки претендентів на заняття відповідних посад в державному апараті за допомогою новітніх методів оцінки їх знань і вмінь.
Відомо, що держава сильна тоді, коли в самому народові живе дух патріотизму, високої правосвідомості, законопослушності. Тому одним із основних завдань розбудови сучасної державної влади в Україні є національне, політичне й правове виховання. Це означає, що широкі верстви населення повинні активно залучатися до політичного життя. Адже лише тоді зможе успішно здійснювати публічні повноваження, хто усвідомив і опанував власні публічні обов’язки.
Як зазначалося, політичне владування складається з соціального та юридично-організованого впливу уповноважених державних органів і посадових осіб на волю підлеглих, причому не лише силою права і влади, а й власною правосвідомістю, тобто ставленням людини до мети права, а відтак й до самого права. При цьому народна правосвідомість може стояти на висоті лише там, де і
1 Див: Конституційне право України. (За редагуванням Погорілка) – К.: Наукова думка. – 2000 с.
юридична наука на висоті. Одне з основних завдань її полягає в тому, щоб поступово, але неухильно викорінити у населення неповагу або байдужість до правопослушання. Саме про це писав відомий реформатор П.А.Столипін: “Наш історичний гріх – неповага до ідеї права, до непорушності закону”.1 На жаль, цей гріх і досі властивий нам.
Отже, лише при умові відповідного впливу органів державної влади на громадян, народ і державні органи будуть спільно впроваджувати у життя загальнодержавні програми.
Як зазначалося, одним із суб’єктів конституційно-правових відносин з приводу організації і здійснення державної влади в Україні виступають на підставі принципу поділу влад законодавчі, виконавчі й судові органи. Іншим суб’єктом у цих правовідносинах, згідно з Конституцією України, є людина. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. У частині другій цієї статті викладаються головні завдання держави перед людиною: держава відповідає перед людиною за свою діяльність, причому утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Виходячи зі змісту статті 3 Конституції України можна зробити висновок , що за обсягом прав людина переважає над державою. І це цілком закономірно. Адже, крім більших за обсягом повноважень, для людини й громадянина додатково, згідно ч. 3 ст. 8 Конституції України, передбачено судовий захист конституційних прав і свобод безпосередньо на підставі Конституції.
Крім того, надані Конституцією людині права і свободи гарантуються.
Згідно із ст. 21 Конституції України, вони є невідсужуваними та непорушними. Гарантом прав і свобод людини і громадянина є на підставі ч. 2 ст. 102 Президент України.
Отже, первинним, згідно з Конституцією, є людина й громадянин, вторинним – держава в особі органів державної влади.
1 Див: Конституційне право України – с.
Метою діяльності по здійсненню державної влади в Україні державними органами, згідно з преамбулою Конституції України, є забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.1 Вирішення цього питання безпосередньо пов’язане з проблемою справедливості в державі і суспільстві. Державна влада завжди повинна дотримуватися принципу справедливого розподілу, але має право відступати від нього тоді, коли цього вимагає об’єктивна необхідність. Справа у тому, що держава як ціла має певні самостійні завдання, розв’язання яких буває іноді можливим лише при умові відмови від справедливого обліку і врахування інтересів усіх верств населення.
Встановлення справедливості у суспільному житті людей є, безперечно, одним із основних завдань державної влади: це випливає вже з самої природи права і держави. Проте реальні умови у державі бувають такими, що висування цього завдання на перший план порівняно з іншими завданнями держави може призвести до загибелі держави.
Державна влада не всемогутня: вона скута політичною нездійсненністю і повинна узгоджуватися з нею. Політично нездійсненним є передусім те, що руйнує саму державу, – в її організації, особовому складі, тощо, тобто все те, що перевищує сили правосвідомості та народної організованості.
В принципі, державна влада міцно пов’язана з розподільчою справедливістю, і корисливе нехтування нею ніколи не проходить безкарно. Режим, який впроваджує без достатніх підстав несправедливі привілеї, є режимом антиполітичним, він компрометує гідність державної влади і підриває волю громадян до загальнодержавної єдності. Такий режим не може бути міцним, оскільки сам породжує ті відцентрові сили, які рано чи пізно поставлять питання про саме існування держави.
Отже, будь-який відступ державної влади від справедливості повинен бути відкрито виправданий предметною вказівкою на політичну нездійсненість зворотнього.
1 Конституція України. – Преамбула