Щоби посилити прозорість бюджетної системи, зокрема її видаткової частини, було б доречно відновити народний контроль за використання бюджетних коштів на всіх рівнях влади, як це практикується у розвинених країнах. Платники податків мають знати куди йдуть їхні гроші.
Принципове значення в ефективності використання має їх розподіл між місцевої і державної владами. В Україні досі точаться дискусії щодо принципів такого розподілу. Обстоюються дві протилежні думки. Урядовці домагються максимальної централізації фінансових ресурсів у державному бюджеті, з наступним їх перерозподілом між регіонами, органами місцевої влади. Представники останньої вважають доцільним формувати бюджет “знизу”: за принципом виділення залишку податкових коштів, не використаного на власні потреби у центалізований фонд. Але світова практика показує, що навіть для великих сум розпорядники будь – якого регіонального (місцевого бюджету) дуже легко знаходять дедалі нові потреби. Тому такий підхід до формування бюджетів різних рівнів є неприйнятним, більш того – шкідливим, до позбавляє центр ресурсів, необхідних для задоволення загальнодержавних потреб.
Найкраще – формувати різнорівневу бюджети у такий спосіб, аби кожен рівень влади мав закріплені за ним джерела доходів і дбав про їх заповнення. Якщо власних ресурсів регіону не вистачає місцевим органам влади держава дотує їх шляхом перерозподілу доходів між регіонами. Підставою для величини дотацій мають слугувати розроблені на державному рівні нормативи забезпечення соціальних потреб населення. На жаль, до тепер їх ще немає. Такі стандарти не можуть бути однаковими для всіх регіонів, бо мають врахувати відміності в їх соціально – економічному розвитку, ресурсний потенціал, ступінь його використання, відмінності в реальних доходіх тощо. Щоб розрахувати ці нормативи, вважають фахівці, треба проаналізувати статистичні данні щонайменше за останні роки приблизно для 500 міст районного та областного значення і більше як для 2000 селищ, сіл, які мають свої бюджети. Але така робота все ж таки потрібна, щоб уникнути протистояння між регіонами і центром, та й між самими регіонами. Наявність науково обгрунтованих нормативіввключила би суб’єктивний підхід до розподілу ресурсів між регіонами та областями та наякповнаше забезпечила принцип їх справедливого розподілу. У таких розрахунках має знайти місце і централізована допомога для розвитку окремих галузей виробництва, малого бізнесу в межах того чи іного регіону. Заінтересувати органи місцевої влади у своєчасному внесенні податкових платежів до державного бюджету допомогла би система матеріального заохочення. Можливий варіант, коли за умови перевиконання плану з надходженнь податків у держбюджет понад 50% понадпланових сум залишиться у розпорядженні місцевого бюджету. Таким чином зростатимуть і місцевий і державний бюджети.
Поряд с суто адміністративно – правовими заходами, які і надалі залишуться основним засобом стягнення податків необхідно ввести роз’яснювально – виховну роботу, спрямовану на зміцнення податкової дисципліни. У цивілізованому діловому світі платник податку боїться не лише законного покарання за порушення вимог податкового кодексу, а й публічного безчестя. Законослухняність має стати нормою поведінки кожного громадянина в Україні. Публікація матеріалів, про те, хто і скільки платить податків, хто приховує, або занижує свої доходи, ошукує державу – це одна з норм прозорості податкової системи і виховання податкової культури у суспільстві. Зміцнити податкову культуру можна тільки за умови підвищення репутації держави. Громадяне повинні переконатися, що влада існує для них, а не вони для влади. У формуванні нової ідеології податкової політики важливу роль повинні відігравати, конструктивні, доброзичливі відносини між владою, податківцями з одного боку та господарюючими суб’єктами – з іншого. Йдеться про створення пом’якшеного режиму, позбавленого силового фактору, про нормальні умови для тих підприємств, які, працюючи стабільно, дотримуюються податкової дисципліни.
Організатором роз’яснювальної роботи серед господарюючих суб’єктів повиинні стати ДПА та її органи на місцях. Складники цієї роботи - своєчасне повідомлення платників податків про зміни у законодавстві, консультативні послуги, видання науково – методичної літератури тощо. Податковий інспектор повинен виступати не тільки як службовець, заінтересований у максимальному вилученні коштів, а й добрий порадник, котрий допомагає суб’єкту господарювання краще вести справи. Але реальні відносини між податківцями і платниками податків поки що далекі від ідеальних. Часто трапляються необгрунтовані нарахування податків і нарахування штрафів. Ось приклад: у структурі коштів, донарахованих за результатами перевірки, проведеною податковими органами у 1 кварталі 1997 року частина фінансових штрафів сягала 46,8%, у той час як частина основного платежу становила лише 19,6% І сьогодні у донарахуваннях перерважають фінансові санкції. Певною мірою цьому сприяє існуюча система матеріального заохочення працівників ДПА, які отримують додаткову грошову винагороду у разі донарахувань. Тому появу фінансово – господарських служб, котрі працюють на госпрозрахункових засадах і надають послуги платникам податків слід розцінювати як позитивний факт, тим більше, що у дрібних підприємців найчастіше немає кваліфікованої бухгалтерської служби. Аудиторські фірми допоможуть об’єктивно оцінити стан фінансової звітності, податкового обліку, правильність нарахувань, захистять підприємців судових процесах. Аудит В Україні має стати звичайним явищем, а його послуги – фактором поліпшення фінансово – господарської діяльності підприємств.
На 25 грудня 2000 року Державна податкова служба України забезпечила виконання доходів зведеного бюджету в обсязі 109 відсотків. Всього від платежів, які контролюються ДПА України, до казни надійшло 30,7 мільярда гривень, в тому числі 4 мільярди вилучено з тіньової економіки.
Динаміка надходжень дає підстави очікувати, що річні доходи зведеного бюджету буде виконано на 112 відсотків, а доходи Державного бюджету - на 100,5 відсотка. Тобто, загалом до казни надійде 31,4 мільярда гривень.
Досягти таких результатів дозволило в першу чергу підвищення ефективності роботи органів податкової служби.
Адже бюджетні завдання 2000 року податківці виконували в таких умовах, які виключали суто фіскальні методи роботи.
Цього року чисельність співробітників служби зменшилась на 6 тисяч осіб, отже, навантаження, в розрахунку на одного співробітника, зросло: з 375 тис. грн. в 1999 році до 524 тис. грн. в 2000-му.
Сама податкова служба ініціювала зміни в нормативно-правовій базі оподаткування (49 ініціатив), які зменшували фіскальне навантаження. В практику роботи податківці запровадили партнерські відносини з платниками податків. Можна згадати найбільш значні з ініціатив:
- суму пені, яку можна нараховувати, обмежено сумою донарахованих платежів;
- списання податкової заборгованості станом на 1січня 2000 року;
- збільшення мінімального розміру суми ухилення від сплати податків, від якої настає кримінальна відповідальність, втричі - до 50 тисяч гривень;
- недекларування додаткового річного доходу фізичних осіб, який не перевищує 354 гривні;
- незастосування фінансових санкцій в разі, якщо помилка сталася внаслідок описки або арифметичної помилки;
- скасування податкових постів на лікеро-горілчаних та спиртових заводах;
- незастосування електронних касових апаратів підприємцями, які працюють на спрощеній системі оподаткування, заборона необгрунтованих оперативних перевірок;
- застосування системи заохочення добросовісних платників.
Окрім того, органи податкової служби діяли в безперервно мінливому правовому полі, “ландшафт” якого прикрашали пільги для окремих суб`єктів господарської діяльності і цілих галузей, територій.
Наприклад, прибуток гірничо-металургійного комплексу, який сповна скористався надзвичайно сприятливою зовнішньоекономічною кон`юнктурою, оподатковувався всього дев`ятивідсотковим податком. До того ж, експортна орієнтація визначала величезні суми відшкодування ПДВ з бюджету.
При цьому посилилась негативна тенденція: суттєво затримується сплата ПДВ до бюджету.
Так, пізніше визначеного терміну до бюджету надходили платежі з ПДВ:
у 1996 році - 34,0%
у 1997 році - 39,5%
у 1998 році - 46,0%
у 1999 році - 47,5%
Поза всіма названими та іншими ускладненнями, державна податкова служба спрацювала, як свідчать результати, за принципом: “Краще менше (перевірок і штрафів), але краще (економічний аналіз, правова обгрунтованість)”.
Реалізація ініціатив ДПА України та прийняття деяких законодавчих актів, найсуттєвішими з яких для тонусу вітчизняної економіки є: скасування картотеки №2 (тобто, податкові вимоги не впливатимуть на розпорядження обіговими коштами) та порядок списання та реструктуризації податкової заборгованості (тобто, з 1 січня 2001 року колишні боржники продовжать економічну діяльність “з чистого аркуша”), - все це означає, що економічне поле 2001 року розчищено від факторів, які пригноблювали підприємства, що здатні подолати негативні тенденції.