Смекни!
smekni.com

Податкова система України та напрями її вдосконалення (стр. 2 из 19)

На сьогоднішній день існує безліч визначень податків. Кожне з них висвітлює ту чи іншу сторону оподаткування. Наведемо деякі з цих визначень.

“ Податки – це фінансові відносини, які віникають у процесі розподілу ВВП з приводу вилучення державної частки ВВП та перерозподілу її з ціллю фінансування державних видатків. Ці відносини формуються між державою з одного боку, та господарюючими суб’єктами та населенням з іншого.”

В цьому визначення дається, по – перше, економічне розуміння податків, по –друге, джерело виникнення податків, з якою ціллю стягуюються податки, та визначено суб’єкти податкових відносин.

Більша частина інших візначень стосується лише юридичної сторони:

“Податки зображують собою обов’язкові збори, які вилючаються державою з юридичних та фізичних осіб. Виникли з розподілом суспільства на класи та появою держави. Використовуються для фінансування її видатків”;

“Податки – обов’язкові платежі, які вилучаються державою у господарюючих суб’єктів та громадян по ставці, встановленій у законодавчому порядку”.

“Під податком, збором іншим обов’язковим платежем до бюджетів івнесків до державних цільових фондів розуміється орбов’язковий внесок до бюджета відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками і на умовах, що визначаються законодавчими актами України”.

На нашу думку, найбільш вдалим є перше визначення податків, яке дає найбільш повне та чітке розуміння сути, призначення та фунціонування податків.

Джерелом податку виступає нова вартість – національний дохід, якій створюється в сфері матеріального виробництва та надання послуг, який включає вартість необхідного продукта, та вартість доданого продукта (додаткову вартість), які є абстрактними економічними категоріями, а в реальному житті отримують спеціфічні форми вираження: вартість необхідного продукта – форму вартості робочої сили чи заробітної плати, а вартість додаткового продукту – форму прибутку, ренти, процента, тоб-то виступають у вигляді конкретних грошових доходів, які належать основним членам суспільства – робітникам, власникам капіталу.

Це первісне розподілення національного доходу, доповнюється вторинним розподілом та перерозподілом, де податкам належить важливе місце. Податкми, як частка нової вартості, примусово мобілізується державою. В основі податків лежить частина як необхідного так і додаткового продукту.

Держава привласнює частину додаткової та необхідної вартості не як власник засобів виробництіва, не як учасник процесу виробництва, а як зовнішня сила. Привласнення відбувається не на основі дії об’єктивних економічних законів, а на основі юридичних норм. Сплата податків державі висловлює систематичне порушення обміну еквівалентів. Податкові відносини підпримуються всією системою політичного примусу. Використовуючи політичу владу держава претендує на певну частину перетвореної нової вартості: прибутку, процентів, ренти та трудових доходів, а також на частину ціни товару та послуг.

Національний дохід
Заробітна плата:Вартість необхідного продукту + частина вартості додаткового продукту для сплати податків з населення Податки:Частина вартості необхідного продукта для відтворення робочої сили (внески на соціальне страхування);Частина вартості додаткового продукту (прямі та непрямі податки з юридичних та фізичних осіб; внески на соц. страх. Юридичних осіб; сплата податків підприємством) Прибуток:Вартість додаткового продукту
Вартість необхідного продукта без податків Вартість додаткового продукта без податків

Рис.1 Схема розподільчих відносин

Отже, незалежно від того, хто являється платником та які податки стягуються – прямі чи непрямі, у всіх випадках їх джерелом стає частина вартості додаткового продукту і частина вартості необхідного продукту, створені працею. В Законі Україні “Про систему оподаткування” визначаються наступні об’єкти оподаткування: доход (прибуток), додана вартість продукції, вартість певних товарів, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фіхичних осіб та інші об’єкти, визначені законодавчими актами України.

Функція податку – це прояв сутності податку у дії, спосіб виявлення його якостей. Функція показує, яким чином реалізується суспільне значення данної фінансової категорії, як інструмента фінансового розподілу та перерозподілу національного доходу.

Податки виконують наступні функції:

1. Забезпечення фінансування державних видатків (фіскальна функція);

2. Підтримання соціальної рівноваги шляхом зміни співвідношення між доходами окремих соціальних груп з ціллю нівелювання нерівності між ними (соціальна функція);

3. Державне регулювання економіки (регулююча функція).

Функції податків
Фіскальна Соціальна Регулююча
Розподільча Стимулююча
Контрольна Стримуюча
Відтворювальна

Рис. 2 Функції податків

У всіх державах, при всіх суспільних формаціях податки, перш за все виконували фіскальну функцію, тоб – то забезпечували фінансування видатків держави. На протязі останніх двох десятилітть відчутного розвитку зазнали соціальна та фіскальна функція.

Першою та найбільш послідовно реалізованою функцією податків виступає фіскальна функція. Формування доходної частини державного бюджета на основі стабільного та централізованого стягення податків перетворює саму державу у найбільшого економічного суб’єкта.

За посередництвом фіскальної функції реалізується головне суспільне призначення податків – формування фінансових ресурсів держави, які аккумулюються в бюджетній системі та позабюджетних фондах, які необхідні державі для здійснення своїх власних функцій (економічних воєнно – оборонних, соціальних). В рамках цієї функції можна виділити дві підфункції: контрольну та розподільчу. Контрольна функція податків як фінансової категорії полягає в тому, що з’являється можливість кількісного відображення податкових надходжень та їх співставлення з потребами держави у фінансових ресурсах.

Завдяки цій функції оцінюється еффективність кожного податкового каналу та податкового тягаря у цілому. Виявляється необхідність внесення змін у податкову систему і бюджетну політику. Контрольна підфункція податково - фінансових відносин проявляється лише в умовах дії розподільчої підфункції.

Таким чином, обидві підфункціїї в органічній єдності визначають ефективність податково – фінансових відносин та бюджетної політики.

Податки відіграють важливу роль в соціальному житті суспільства. Вони являються об’ктом суперечки на засіданнях парламента та найважливішим моментом передвиборчих кампаній. Від їх розміру та кількості залежить рівень життя громадян.

Виходячи з прагнення рівномірного та справедливого розподілу податкового тягаря виникли різні ставки податків та системи оподаткування. Системи стягнення податків у залежності від розміру доходу платника податку можна класифікувати так: система пропорційного оподаткування, яка передбачає однакову долю податку у доходах (податковій базі), незалежно від їх розміру; система прогресивного оподаткування – чим вище дохід тим непропорційно більша частина стягуеться у вигляді податку; система регресивного оподаткування, при якій відбувається зменшення ставки податку зі збільшенням доходу.

Податки на власні доходи частіше за все розраховуються за прогресивною шкалою, тоб – то на перший погляд, відповідають принципу соціальної справедливості. Але саме ці податки являються, як правило, ціллю політичної боротьби. Податок на прибуток підприємтсв, соціальні внески та податок на власність мають пропорційний характер. Найбільш соціально несправедливими є непрямі податки, тоб – то податок на додану вартість, акцизні та митні платежі , так як вони через ціни перекладаються на товари, які споживаються в однаковому ступені на осіб з низькими та високими доходами “витягуючи” більш високу долю доходів у населення з більш низькими доходами.

З розвитком податкової системи, державні органи все частіше надають окремим групам населення податкові пільги з метою вирівнювання соціальної нерівності.

Регулююча функція податків проявляється через:

- встановлення та зміну системи оподаткування;

- визначення податкових ставок;

- надання податкових пільг.

Важливу регулюючу роль відіграє сама система оподаткування, встановлена Урядом. Наприклад, податок з оббігу, який широко застосовувався до введення ПДВ, не стягувався з оббігу між підприємствами однієї фірми, що надавало їм привелийованого статусу. Застосування податку з оббігу у такому трактуванні ставало інструментом централізації капіталу, створювалися єдині по капіталу вертикальні структури.

Глобальне зниження податків веде до збільшення чистого прибутку, посилення стимулу господарчої діяльності, роста капіталовкладень, попиту, зайнятості. Збільшення податків – звичайний засіб боротьби з перегрівом кон’юнктури ринку. Змінюючи ставки податку на прибуток, держава може створити нові чи зменьшити існуючи стимули до виробництва, до капіталовкладень, а управляючи рівнем непрямих податків – впливати на фонд споживання в цілому, на рівень цін.