Таблиця 1.
3.1. Визначення характеру розподілу хворих за віком і статтю в залежності від форми лейкозу.
Діагноз | Стать | Кількість хворих | Вік в роках | ||||||
| до 20 | 20-30 | 30-40 | 40-50 | 50-60 | 60-70 | 70 і ст. | |||
| Хронічний лімфоїдний лейкоз | чол. | 14 | - | - | 1 | - | 2 | 8 | 3 |
| жін. | 4 | - | - | - | 1 | 1 | 3 | 4 | |
| Хронічний мієлоїдний лейкоз | чол. | 5 | - | - | 1 | 1 | 2 | 1 | - |
| жін. | 4 | - | - | - | 1 | - | 2 | 1 | |
| Гострий лімфобластний лейкоз | чол. | 5 | 2 | 2 | - | 1 | - | - | - |
| жін. | 6 | 3 | 2 | - | - | 1 | - | - | |
| Гострий мієлобластний лейкоз | чол. | 8 | - | 2 | - | 3 | 2 | 1 | - |
| жін. | 7 | - | - | 1 | 3 | 2 | 1 | - | |
Нами спостерігалася група з 58 хворих, які числяться на диспансерному обліку з діагнозами: хронічний лімфоїдний лейкоз, хронічний мієлоїдний лейкоз, гострий лімфобластний лейкоз і гострий мієлобластний лейкоз. Можна відзначити характерний розподіл хворих по статі і віку, в залежності від виставленого і підтвердженого діагнозу.
По виявлених даних різниця в кількості 14 і 9 випадків між чоловіками і жінками при хронічному лімфоїдному лейкозі свідчить про те, що серед пацієнтів з типовим варіантом хвороби переважають чоловіки. У хворих в віці 30-40 років хронічний лімфоїдний лейкоз виявляється в 1 випадку, що складає 8,5 %. Звертає увагу повна відсутність хворих в віці до 30 років. Це свідчить про те, що в молодому віці від 20 до 30 років хронічний лімфоїдний лейкоз зустрічається як виняток, а в дитячому віці взагалі не спостерігається. Результати наших досліджень показали, що максимум захворюваності відмічається у людей похилого віку. В 14 хворих, що складає 65-70% даний діагноз вперше був встановлений між 50 і 70 роками.
За отриманими даними, з 9 хворих – 5 чоловіків і 4 жінки – хронічний мієлоїдний лейкоз з однаковою частотою зустрічається серед чоловіків і жінок, практично не діагностується в дитячому і юнацькому віці. На хронічний мієлоїдний лейкоз хворіють переважно люди в віці від 30 до 70 років – за нашими даними 9 випадків.
В результаті дослідження виявлено особливості гострого лімфобластного лейкозу. Чоловіки і жінки хворіють з однаковою частотою, за нашими даними 5 чоловіків і 6 жінок; зустрічається найчастіше серед дітей – 4 випадки, і переважає в юнацькому віці – 5 випадків з 9. У дорослих зустрічається рідше – 2 випадки з 11, що складає 25%.
Також в процесі досліджень виявили такі особливості: у дорослих переважає гострий мієлобластний лейкоз – до 86% (13 випадків з 15), а у дітей – гострий лімфобластний лейкоз – до 82 % (9 випадків з 11). Серед гострого лімфобластного лейкозу і гострого мієлобластного лейкозу більш поширений варіант гострого мієлобластного лейкозу, за нашими даними 15 хворих, що складає 57%. Вік більшої половини хворих (12 випадків з 15) перевищує 40 років, чоловіки і жінки хворіють з однаковою частотою. Для гострого мієлобластного лейкозу характерний більш важкий перебіг, ніж для гострого лімфобластного лейкозу.
Таблиця 2.
3.2. Зміна основних біохімічних показників крові в залежності від форми і ступеня важкості захворювання.
| Діагноз | Загальна кількість хворих | ШОЕ, мм/год | Гемоглобін, г/л | Еритроцити, х 1012/л | Лейкоцити, х 109/л |
Хронічний лімфоїдний лейкоз | 10 | 15 | 60 | 2,0 | 13,4 |
| 7 | 70 | 2,4 | 23,5 | ||
| 22 | 60 | 1,9 | 20,3 | ||
| 10 | 60 | 2,2 | 25,7 | ||
| 18 | 60 | 2,0 | 61 | ||
| 12 | 70 | 2,2 | 27,9 | ||
| 10 | 60 | 2,0 | 16,7 | ||
| 7 | 54 | 2,0 | 58 | ||
| 40 | 52 | 1,9 | 46,2 | ||
| 23 | 80 | 3,0 | 23,3 | ||
Гострий мієлобластний лейкоз | 10 | 46 | 50 | 1,7 | 18,3 |
| 58 | 52 | 1,8 | 4,2 | ||
| 50 | 48 | 1,6 | 8,5 | ||
| 76 | 50 | 2,0 | 3,8 | ||
| 80 | 60 | 2,1 | 3,4 | ||
| 65 | 54 | 2,0 | 23,4 | ||
| 40 | 50 | 1,8 | 11,1 | ||
| 32 | 60 | 2,2 | 5,2 | ||
| 45 | 60 | 2,0 | 9 | ||
| 34 | 55 | 1,8 | 10,8 |
Нами спостерігалася група з 20 хворих з діанозами хронічного лімфоїдного і гострого мієлобластного лейкозів. Відповідно стану хворих виявлялися зміни основних біохімічних показників периферійної крові в загальному клінічному аналізі.
З отриманих нами даних встановлено, що для хворих хронічним лімфоїдним лейкозом характерні різні цифри ШОЕ. У окремих хворих, 4 випадки з 10, ШОЕ нормальна, в межах 7-10 мм/год. При загостренні процесу відмічається підвищення ШОЕ в межах 12-23 мм/год – 5 випадків з 10, а значно прискорена ШОЕ – 40 мм/год (1 випадок) є прогностично поганою ознакою.
В ході експерименту виявили, що при хронічному лімфоїдному лейкозі повільно розвивається малокрів’я, яке явно виявляється на 3-6 рік хвороби. Гемоглобін в 8 випадках з 10 складає 60-80 г/л, а в 2 хворих – біля 50 г/л, що обумовлено редукцією еритропоезу, внаслідок лейкемічної інфільтрації кісткового мозку. Кількість еритроцитів також відповідно зменшується в межах 1,9-2,4 х 1012 /л; поступово наростає функціональна неповноцінність еритроцитів.
Лейкоцитоз при хронічному лімфоїдному лейкозі з’являється, в основному, за рахунок зрілих лімфоцитів. В 2 випадках з 10, лейкоцитоз 13,4-16,7 х 109 /л відповідає повільно прогресуючій, доброякісній формі хронічного лімфолейкозу. Значний лейкоцитоз 20,4-46 х 109/л спостерігаємо у 6 хворих в розгорнутій стадії хвороби. У цих же 6 хворих в крові виявляються тіні Гумпрехта-Боткіна, в кількості 1-2 в полі зору. При лейкоцитозі до 58 х 109 /л, в 1 випадку – кров набуває зеленуватий (піоїдний) відтінок.
За отриманими даними при гострому мієлобластному лейкозі спостерігаються особливо високі цифри ШОЕ. Значні цифри осідання до 50-80 мм/год констатуємо вже через 20-30 хв. від моменту постановки реакції – у 5 вхорих з 10. ШОЕ прискорюється в ранніх стадіях захворювання, поступово наростає по мірі розвитку хвороби і прогресування анемії – 3 випадки з 10. У 2 хворих спостерігалося прискорення ШОЕ до 30-40 мм/год внаслідок приєднання вторинної інфекції, що є прямим показом для призначення антибіотиків.
З виявлених нами даних видно, що гострий мієлобластний лейкоз супроводжується значною і постійною анемією. Анемія відмічається в 9 випадках з 10 (90%) в межах 48-60 г/л і при цьому значна 48-54 г/л в більшої половини (у 7 хворих з 10). Число еритроцитів менше 1,9-2,0 х 1012 /л спостерігається у 20% хворих – 2 випадки з 10, з гемоглобіном нижче 60 г/л, у останніх хворих коливається від 2,0 до 3,0 1012 /л. У 4-х хворих ведучими клінічними симптомами відмічалися невеликі геморагічні прояви у вигляді спонтанних синців на шкірі, непостійних ясенних і носових кровотеч. У 3-х хворих вдалося виявити можливі мієлотоксичні впливи: рентгенівське опромінення, струми зверхвисокої частоти, анілінові барвники.
Зміни числа лейкоцитів характерні в широких межах. В 4 випадках спостерігається лейкоцитоз 11,1-23,4 х 109/л, а в більшої половини хворих загальна кількість лейкоцитів або в межах норми 4,2-9 х 109 /л – у 4-х хворих. або дещо понижена 3,4-3,8 х 109 /л – у 2 хворих – лейкопенія.
Таблиця 3.
3.3. Зміна біохімічних показників крові хворих хронічним мієлолейкозом в залежності від статі.
| Група хворих (чол. і жін.) | Фаза захворювання | Еритроцити, 1012 /л | Лейкоцити, 109 /л | Тромбоцити, 109 /л | Селезінка нижче реберної дуги, см |
| М1 | хронічна | 4,0±1,3 | 101,6 | 390,9 | 4,1 |
| М1 | 3,5 | 33,0 | 230 | 0 | |
| М1 | 4,2 | 72,0 | 280 | 1,5 | |
| М1 | 4,6 | 130,5 | 440 | 4,8 | |
| М2 | прогресуюча, бластна | 3,1±1,6 | 48,9 | 328,1 | 11,7 |
| М2 | 2,4 | 13,6 | 70 | 2 | |
| М2 | 3,1 | 37,2 | 140 | 14 | |
| М2 | 3,6 | 71,0 | 482 | 20 | |
| Ж1 | хронічна | 3,7±1,8 | 103,2 | 553 | 6,7 |
| Ж1 | 3,3 | 39,3 | 340 | 1 | |
| Ж1 | 3,8 | 87,5 | 430 | 4 | |
| Ж1 | 4,2 | 139,5 | 520 | 10 | |
| Ж2 | прогресуюча, бластна | 3,5±1,5 | 59 | 348 | 9,2 |
| Ж2 | 3,2 | 12,3 | 90 | 1 | |
| Ж2 | 3,5 | 37 | 300 | 7 | |
| Ж2 | 4,0 | 103 | 525 | 15,8 |
Дослідження проводили у 16 хворих хронічним мієлолейкозом в віці від 15 до 78 років. При цьому з пацієнтів були сформовані дві групи хворих: в першу увійшли 4 чоловіка і 4 жінки з хронічною фазою захворювання, в другу – 4 чоловіка і 4 жінки з прогресуючою і бластною фазами лейкозного процесу.
У всіх хворих визначали розміри селезінки, шляхом УЗД і досліджували вміст еритроцитів, лейкоцитів і тромбоцитів в периферійній крові.
Результати дослідження занесені до таблиці, з якої видно, що при вимірюванні розмірів селезінки у чоловіків її край визначався нижче реберної дуги на 4,1 см, в той час як у жінок – 6,7 см.