4,5
Політику в галузі охорони праці можна представити як діяльність, пов'язану з відносинами між керівником (власником) підприємства (виробництва) і працівником, ядром якої є ствердження і підтримка умов безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на рівні, що забезпечує збереження здоров'я і працездатності працівника. Свій вираз ця політика знайшла в Законі «Про охорону праці», де досить чітко і докладно сформульовані її принципи. А через принципи можна визначити і мету політики. І це дуже важливо. Мета політики у сфері охорони праці на поточному етапі розвитку — це боротьба за зниження виробничого травматизму шляхом попередження нещасних випадків та інших ушкоджень здоров'я, що виникають у процесі роботи, і зведення до мінімуму причин небезпек, властивих виробничому середовищу.
Політика в галузі охорони праці повинна бути незмінною основою всієї працеохоронної діяльності на підприємстві. Основними елементами політики у галузі охорони праці будь-якого виробництва, великого чи малого, можуть бути:
пріоритетність безпеки і гігієни праці, здоров'я працівників і демонстрація керівництвом підприємства як на словах, так і на ділі своєї прихильності до цих пріоритетів;
неприпустимість усунення недоліків у виробництві за рахунок зниження рівня безпеки праці;
творчий підхід до питань охорони праці, схвалення будь-яких розумних ініціатив, реалізація яких знижує можливості виникнення нещасних випадків і профзахворювань, зводить до мінімуму причини небезпек, властивих виробничому середовищу;
позитивне сприйняття будь-яких зусиль й ініціатив щодо забезпечення безпеки праці усіма працівниками підприємства, у т. ч. і керівництвом, навіть якщо вони не знайшли реалізації;
відповідність роботи з охорони праці вимогам законодавства держави.
Можуть бути й інші елементи. Не виключено, що хтось може і не погодитися з цими міркуваннями. Але якщо це й так, то це вже свідчить — формальне існування політики у галузі охорони праці саме по собі не приведе до підвищення рівня безпеки і зниження травматизму. Усе буде залежати від того, яке значення надаватиметься цій політиці, хоча б у контексті викладених вище елементів, з боку керівництва підприємства і, особливо, його керівника. Інакше кажучи, політика забезпечення безпеки праці може або вважатися важливою, або ні, залежно від того, чи бачить працівник, що керівництво підтримує цю політику на практиці чи навпаки.
В основі дій з управління (чи в основі механізму) повинен бути контроль, або перевірка стану охорони праці як єдиний спосіб одержання достовірної інформації про поточний стан справ з безпеки праці. В основі дій з контролю має бути ретельне виявлення на робочих місцях, у приміщеннях, на території небезпечних виробничих факторів для наступної оперативної (по можливості) їхньої локалізації і повного усунення. Контролювати у плановому порядку мають усі: робітники — на своїх робочих місцях, керівники усіх рівнів — на підвідомчих їм ділянках роботи. У цьому й полягає концепція контролю стану охорони праці.
Оскільки контроль характеризує не тільки стан охорони праці, але й якість роботи керівника виробничого підрозділу, зобов'язаного за законодавством забезпечувати належну безпеку праці, то він (контроль) повинен закінчуватися оцінкою. Не сприймати цю обставину — значить свідомо нехтувати можливостями людського фактора у такій важливій справі, як попередження нещасних випадків.
Логічне продовження ланцюжка дій — стимулювання як засіб мотивації керівників, інших посадових осіб виробничих підрозділів підприємства. Термін «стимул» може бути визначений як спонукальна причина активізації наших дій, особливо у тих випадках, коли є прагнення одержати винагороду. Застосування стимулів для мотивації як робітників, так і керівників — загальноприйнята практика в усьому світі. Користь свою ця практика давно довела, і нею не варто нехтувати. У роботі щодо реалізації політики боротьби з травматизмом треба мати на увазі важливу обставину: стимулювання керівника виробничого підрозділу не повинно полягати тільки в заохоченні. За низьку оцінку стану охорони праці, а значить, за посадові недоліки в роботі на керівника накладається відповідне стягнення як матеріального, так і морального плану. Однак перевага повинна надаватися заохоченням з метою конкретного поліпшення стану роботи з охорони праці.
6,7,8,9,10
Система керування охороною праці (ОП) конкретного підприємства повинна розроблятися з урахуванням особливостей його виробничої діяльності і вписуватися в існуючу структуру і схему керування підприємством у цілому, де органи (суб'єкти) керування діяльністю порту одночасно є й органами (суб'єктами) керування ОП. Зокрема, суб'єктами керування є відповідні служби, відділи, посадові особи; об'єктом керування - діяльність функціональних служб і структурних підрозділів по забезпеченню безпечних і нешкідливих умов праці на робочих місцях, виробничих ділянках, у цехах і на підприємстві в цілому.
СКОП може бути побудована по ієрархічній трьохрівневій схемі, при цьому керування здійснюється на всіх рівнях і стадіях виробничого циклу (трудової діяльності працівників):
на стадії підготовки - у ході виробництва - після його завершення в умовах нормального функціонування і не планованих нестандартних (надзвичайних) ситуацій (див. схему).
В основу СКОП підприємства повинна бути закладена економіко-цільова спрямованість функціонування і комплексний підхід до рішення проблем ОП. Це виражається в чіткому формулюванні цільових задач як бажаний результат діяльності і розробці економічного механізму як способу, що забезпечує досягнення поставленої мети.
Керування охороною праці включає рішення ряду основних задач і виконання визначених функцій. Основна поточна цільова задача роботи підприємства в області ОП може бути сформульована як необхідність створення передумов для формування на виробничій території професійно безпечного й екологічно чистого простору.
Комплексний підхід до рішення задач і проблем в області ОП реалізується на основі принципів:
спрямованості системи керування на реалізацію цільових задач;
безумовного пріоритету професійної й екологічної безпеки перед іншими категоріями господарської діяльності, підкріпленої фінансовими і матеріальними ресурсами;
партисипативності керування, тобто масової участі всіх працівників підприємства в заходах щодо забезпечення професійної й екологічної безпеки, а також реалізації мір працьоохоронного характеру й управлінських впливів на всіх рівнях і стадіях виробничих і трудових процесів;
принципу ненульового ризику, тобто усвідомленні необхідності підготовки виробництва й організації дій на випадок нестандартної (надзвичайної) ситуації;
соціальної й економіко-цільової оцінки наслідків передбачуваних дій і прийнятих рішень на основі прогнозування ризику й усунення джерел потенційної небезпеки;
вірогідності, повноти й оперативності зовнішньої і внутрішньої інформації, доведенні її до кінцевої ланки всього управлінського ланцюга по вертикалі і горизонталі;
експрес-реагування на інформацію, що надходить: оперативна оцінка й аналіз ситуації, вироблення, прийняття і виконання управлінських рішень, спрямованих на усунення професійної й екологічної небезпеки, причин її виникнення;
безперервності функціонування системи навчання, що забезпечує достатню професійну компетентність менеджерів і робітників в області ВІД і інженерної екології;
безперервності контролю (нагляду) за дотриманням нормативних вимог на виробничих ділянках і робочих місцях;
економічній мотивації й обопільній відповідальності всіх працівників (адміністрації, посадових осіб і робітників) - учасників трудових процесів на підприємстві за створення і дотримання нормативних умов, забезпечення професійної й екологічної безпеки.
Контроль за рівнем ВІД і станом об'єктів керування здійснюється на основі принципу «безперервності» за допомогою «методу отклоне-
ний», відповідно до якого керуючі рішення приймаються при наявності й у залежності від ступеня відхилень контрольованих критеріїв і показників від нормованих ( щодопускаються) значень.
З цією метою виробляється: збір інформації про фактичні значення рівнів виробничих факторів і показників (критеріїв) безпеки праці; порівняння їх із установленими нормами і вимогами; оцінка величин і аналіз причин відхилень фактичних значень виробничих факторів і показників від необхідних; прийняття, реалізація оперативних рішень, спрямованих на ліквідацію відхилень фактичних значень від необхідних і досягнення поставлених цілей.
Функції СУОТ
Склад, короткий зміст функцій і приклади постановки функціонально-цільових задач системи керування ВІД на рівні підприємства приведені в табл. 1. Реалізацію функцій і задач повинні здійснювати відповідні служби і підрозділи.
Система безупинного контролю
Контроль за станом (рівнем) охорони праці і функціонуванням СУОТ повинний здійснюватися безупинно і на всіх рівнях управленческо-производственной діяльності.
У залежності від суб'єктів і об'єктів контролю розрізняють нагляд: зовнішній - здійснюють відповідні держнаглядоові органи; внутрішній — здійснюють посадові особи порту у відповідності зі спеціалізацією; суспільний -здійснюють профспілкові органи.
Види, характер, періодичність і зміст контролю по рівнях управлінсько-виробничої діяльності, виходячи з практики роботи Ильичевского порту, представлені у виді матриці (табл. 2).