Затверджуючи цю статтю, цар похвалив гетьмана, але від себе додав, що він накаже вислати до українських міст своїх воєвод. Власне кажучи цей додаток у царській резезолюції якраз підкреслив цю істотну різницю, яка була між цією статтею і ст.15—16 проекту Б Хмельницького р. 1654. По проекту також гетьман передавав цареві доходи з міст у формі щорічної давнини, але там нічого не говорилося про передачу міст і населення у володіння царське. Тут же була передача у володіння, хоч Брюховецький неясно собі уявляв це «володіння» і висловив бажання, щоб доходи збирав сам гетьман. Резолюція царя остаточно вияснила, як розуміє Москва це «володіння»: на Україні мають бути вислані царські воєводи, очевидно, для прийняття городів на царя і для збирання доходів.
Оцінюючи ці статті з правного боку, можна сказати, що вони перекреслювали цілком той правний стан, в якому знаходилося Військо Запорізьке після договору 1654 і навіть 1659 р.; та повертали В[ійсько] З[апорозьке] до стану, в якому воно було в кінці XVI в., коли В. З. мало певні автономні права лише як окрема військова організація в Польській державі.
Стаття 2-а повторює умови ст. 16 нових Переяславських статей про московських збігців на Україні. Тепер до селян збігців додано ще «Московскаго государства городовъ служилыхъ многихъ» людей и Съвскихь драгунъ», які тікають від служби, як селяни — від податків. Наказується гетьманові розіслати універсали, щоб ловили збігців, переписували й відсилали назад до Москви та щоб під карою на горло ніхто не смів збігців приймати й переховувати. Цю статтю гетьман відмовився прийняти в запропонованій редакції, мотивуючи тим, що люди будуть незадоволені й можуть «приклонитися до короля, на Україні будучого». Він згодився лише прийняти умову ст. 16 Переяславськнх статей про взаємну видачу злочинців («убійцовъ, татей й всякихъ злодъев»).
У ст. 3-й Москва зачепила цікаве для неї питання про збирання доходів на царя і про зв'язану з цим платню козацькому військові, причому вимагала реєстру війська й опису доходів. Цю статтю гетьман і старшина теж відкинули, заявивши, що «подъ сей военной часъ, когда непріятели стоятъ надъ шеями, реєстру учинить не мочно, а какь воєнная пора минуетца, и въ тотъ часъ будетъ мочно».
В ст 4-й Москва зробила спробу вмішатися в економічно торговельні справи В. З. Нібито по дорозі посли довідалися, що міщани з Козельця, Остра та інших міст скуповують дліб по дешевій ціні в Глухові та в інших містах і перепродують за Дніпро «измънникамъ и татарамъ» із великим зиском без дозволу гетьмана й старшини, чим допомагають ворогам. Тому посли вимагають, щоб надалі було заказано продавати хліб за Дніпро, крім Києва. Коли б же не можна було заборонити, то принаймні треба використати продаж хліба в цілях агітації, «чтобъ они (Правобережжя) склонялись подъ ц в-ва високую руку здъшней стороны Днъпра съ жителями соединились». Гетьман і старшина заявили, що про це «кръпкіе универсалы давно выданы и ныне, выданы будутъ же».
Ст. 4-а містить пропозицію гетьмана, що торкається київської митрополичої катедри: в статтях Переяславських і Батуринських постановлено, щоб митрополитові київському бути під послушенством московського патріарха, а тому гетьман із військом «для лучшіе всего народа подъ рукою е. ц. в-ва кръпости и утвержденія» просять прислати у Київ «святителя рускаго», щоб, мовляв, духовенство на митрополитовъ, под рукою коррлевскою будучих, оглядіваючись въ шатости войску вредительной не было». Дійсно, як знаємо, в царському указі під ст. 8 в редакції 1959р. є постанова, щоб київський митрополит був під «благосдовеніемъ» московського патріарха. Але пропозиція ст. 4-ої йде далі між просте, формальне підпорядкування українського духовенства патріархові, бо пропонується митрополита прислати «рускаго» тобто москаля (тут термін «руский» вжитої всупереч попередній практиці, замість терміна «московський»). Як ідея передачі всіх українських міст і сіл під владу царя, так і ідея підпорядкування української церкви й духовенства митрополитові-москалеві походить не від Брюховецького, а від єп. Методія.
Нарешті, ст. 5 містить умови, спрямовані на забезпечення Московській державі горілчаної монополії, яка порушується через вільний продаж горілки мешканцями України, що продають горілку й тютюн по московських містах. Гетьман і старшина погодилися розіслати відповідні універсали, щоб заборонити вільний продаж горілки й тютюну москалям.
Із п'яти статей гетьман і старшина не прийняли двох, так що сторони затвердили лише три статті, в яких першу запропонував гетьман, а 4 й 5 Башмаком і Фролов. Принципіального значення ці статті не мали й були прийняті як додаткові до Переяславських статей. Проте стаття 1-а— про постачання харчів московському військові — мала велике практичне значення й послужила пізніше за привід до нарікання й обвинувачення гетьманського уряду за те, що він нібито не постачає хліба і від того московське військо ґолодує й розбїгається.
На початку осені р. 1665 Брюховецький поїхав до Москви «бачити пресвітлі царські очі». Це вперше гетьман В. Запорозького відвідував Москву на запрошення царя, і тому приїзд було обставлено урочисто й пишно.
Бояри зажадали, щоб гетьман і старшина написали й подали свої «статті», а вони, бояри, передадуть їх цареві. 11 жовтня гетьман і старшина подали боярам статті, а 22 жовтня на аудієнції у царя ці статті й царські на них укази були оголошені й підписані гетьманом, старшиною, представниками духовенства і міщан. [14, С. 132]
Ці так звані «Московські статті» числом 10, щодо своєї форми являють собою пропозиції гетьмана й старшини, звернені до царя й царські стверджуючі укази, підписані під кожною статтею. За змістом статті можна поділити на дві групи: а) на статті, в яких говориться про умови, прийняті у попередніх договорах із деякими змінами й доповненнями (ст. 2, 3, по части ст. 5 і 9), б) на статті цілком нові (ст. 1, 4, 5, 6, 7, 8, 10). Щодо 1 групи, то сюди входять такі статті:
Стаття 2-а, яка охоплює цілий ряд раніше прийнятих статей по питаннях прав і вольностей козацького стану, насамперед про забезпечення автономії козацьких судів і невтручання царських воєвод. У тексті зроблено посилку на «Переяславські статті Б. Хмельницького» в редакції 1659 р. і на Батуринські статті, але в цих останніх про козацькі суди не згадується. Потім іще застерігається звільнення козацьких домів і хуторів від постою царських послів і війська (ст.5 нових статей 1669 р.), забезпечення козацьким вдовам і дітям володінням батьківськими маєтками (ст. 5 статей Б. X. в ред. 1659 р.): ще далі підтверджується ст. 6 в ред. 1659 р. про надання писареві, суддям, полковникам рангових млинів і ст. 9 в ред. 27 березня 1654 р. про платню військові, коли піде на царську службу. В цій же ст. 2 вміщено нові умови, яких раніше не було: що із козацьких млинів, які збудовано при власних, а не громадських греблях, бралося в царську скарбницю половину млинового [податку], а не 2/3, як то береться з млинів міщанських та селянських, та щоб пасіки козацькі були вільні від медової дані, а надані «особам заслуженим села й млини були вільні від податків, стацій і аренд. Стаття 3-я торкається прав гетьманського уряду. В першій точці вона стверджує ст. 4 в редакції І659 р. але заразом ввддить деяку новину, а саме, щоб після смерті гетьмана нового гетьмана обирали «промежъ Войска Запорожскаго козацкаго, а не инова какова народа й войска, истиннаго козака»; в цьому можна вбачати вказівку на те, що Гїетьмана обирали запорожці з-поміж себе. Далі, щоб вибори відбувалися за дозволом царя при особі, яку цар для цього пришле; це вже новина взята з практики виборів, починаючи від гетьмана Виговського; шоб обраний гетьман їхав до царя бачити його царські очі (ст. 4 в ред. 1659 р.), та щоб «для шатости малороссійскихь жителей» пісдя смерті гетьмана обозний брав булаву і прапори, великий і менший бунчук і гармати, відвозив до Києва та віддавав воєводі на збереження. Нарешті, щоб на гетьманську булаву було приділено «всю волость Гадяцьку, як за покійного Б. Хмельницького», з городами, селами, полями і всякими іншими вгіддями. Затверджуючи цю статтю, цар зробив зміни в деталях, у справі інвеститури нового гетьмана: булаву і «Знамя большое київський воєвода має прислати до Москви, меншу булаву, прапори і гармати має одержати гетьман зараз по обранні, а велику булаву, прапор і жалувану грамоту цар віддасть гетьманові в «царствующемъ градъ Москвъ». Таким чином, порівнюючи з ст. 4 в редакції 1659, стаття 3 -я містила істотні обмеження прява вільного вибору гетьмана: 1) вибори гетьмана відбуваються лише з дозволу царя, 2) в присутості царського посла, 3) гетьманські клейноди відбиралися від війська аж до інвеститури нового гетьмана. Всі ці новини, розуміється, обмежували право вільного вибору гетьмана, особливо коли взяти під увагу вимогу першої точки статті щодо особи гетьмана, та давали можливість Москві безпосередньо втручатись у вибори і впливати на їх результати. З цього погляду ст. 3-я стоїть у повній суперечності зі ст. 6 договору 1654 р. і жалуваною грамотою з 27 березня 1654 р.
Стаття 5-а встановлює число московської залоги по українських містах. Цікаво зазначити, що в списку, який подав гетьман боярам, було означено меншу кількість залог, ніж у остаточній редакції ст. 5, У статті ще додано, що воєводи мають давати гстьманові ратних людей для походу, а полковникам — для розсильної служби; воєводи не мають права втручатися в козацькі суди (ст. 5 статей Б. Хмельницького) й обтяжати козацькі маєтки .