Отже, Решительные пункти» не вносили нічого нового в державний устрій України, але давали можливість нормувати відносини та загнуздати російське свавілля.
Спираючись на статті «Решительных пунктов», Данило Апостол провів реєстрацію рангових земель.
Данило Апостол багато робив для розвитку української економіки та торгівлі: він прагнув встановити свободу торгівлі з правом для українських купців вивозити товар до сусіцніх країн; свободу підприємництва, хоча більшість українських підприємств перейшла до рук росіян. Він добився, щоб Київ підпорядковувався не генерал-губернаторові, як то було раніше, а гетьманові. У цілому треба зазначити, що добробут населення за Данила Апостола покращився Це проявилося у тому, що зменшився рух селян за Дніпро та збільшилося повернення втікачів на Лівобережжя. У 1734 р. запорожці повернулися з Олешек, що були розташовані на території кримського ханства, на Базаалук.
Ще у добу гетьмана Скоропадського було розпочато, а за Данила Апостола завершено укладення «Зводу» українських законів, їх джерелами були Литовський статут та Магдебурзьке право, перекладені на російську мову.
Петро І вживав різноманітних заходів, щоб знекровити Україну. Десятки тисяч козаків та селян було послано на будівництво фортець, каналів та нової столиці. Він скеровував торгівлю України тільки на Москву, що гальмувало український експорт, а значить розвиток продуктивних сил.
У 1722 р. було засновано Малоросійську колегію, до якої входило шість московських старшин під головуванням президента-бригадира Степана Вельямінова. Завданням Малоросійської колеги було нібито, як зазначалося у грамоті Петра І до українського народу, щоб «народ український не був ні від кого обтяжений — а ні неправими судами, а ні утисками старшини». [13, С. 85]
Насправді ж Колегія докорінним чином обмежувала суверенну владу гетьмана, по суті справи знищувала залишки Переяславсько-московського договору про союз України з Росією.
Після смерті Скоропадського старшина звернулася до Петра І з проханням дозволити провести вибори нового гетьмана і тимчасово призначила наказним гетьманом Павла Полуботка (1722—1724 рр.). Паралельно почали діяти дві установи Генеральна військова канцелярія на чолі з наказним гетьманом та Малоросійська колегія. Остання почала віддавати накази Генеральній військовій канцелярії та займатися фінансами. Гетьман протестував проти таких дій Павло Полуботок провів судову реформу, зробивши колегіальним Генеральний суд, куди можна було скаржитись надй місцевих судів та адміністрації, чим вибив зброю з рук Малоросійської колегії, яка нібито мала захищати українське населення.
Петро І наказав заарештувати Полуботка та його прибічників, чим розгромив останню горстку старшини, що боролася за українську державність. [13, С. 86]
Терор, розпочатий в Україні, перетворив Малоросійську колегію разом із слухняною старшиною на одноосібний орган управління Малоросійська колегія накладала нові податі, які щороку збільшувалися Якщо, наприклад, у 1724 р з українського населення було стягнуто і відправлено до Петербурга податей на суму в 45 527 карбованців, то у 1725 р — 244 225 крб. Все це у сукупності викликало значні хвилювання серед українського населення Тому-то через два роки після смерті Петра І було скасовано Малорсійську Колегію, а також податки, які вона наклала Україною почала відати Колегія закордонних справ Росіянам було заборонено купувати землю в Україні, відновлювалося гетьманство.
За старим звичаєм старшина, який посщав якусь посаду, мав право на земельні маєтності Якщо вш залишав посаду, то земля, що звалася «(ранговою», переходила до його наступника. Таким чином, рангові землі надавалися тій або іншій особі у володіння на час виконання службових обов'язків. Таке володіння не могло бути трансформоване у власність.
Проте під час гетьманства І. Мазепи деякі рангові землі перейшли у власність Перехід рангових земель у власність прискорився за гетьмана Скоропадського та у роки правління Малоросійської колегії. Тому фонди рангових земель були вичерпані.
Трьохрічне слідство гетьманських комісарів (1729—1731 рр) було узагальнено у так званих «Генеральних слідствах о маєтностях». Хоча незаконно захоплені рангові землі не було повернуто, проте було юридичне оформлено державну (рангову), муніципальну, церковну, монастирську та приватну форму власності на землю, а також встановлювались службові та податкові повинності власника «Генеральні слідства о маєтностях» містять матеріал, аналіз якого показує, що, наприклад, у Полтавському полку було 81% вільних селянських дворів, а у Чернігівському — тільки 7%. Але в Україні селяни ще не були закршачені, вони перебували у певній економічній залежності. Селянин будь-коли міг піти з землі власника. Але той факт, що російські дворяни мали право переводити з Росії на українські землі селян-кріпаків, показує, що в Україну вносилася нова правова норма.
Смерть гетьмана Данила Апостола стала смертю й української автономії. Російський уряд замість обрання гетьмана поновив Малоросійську Колегію під новою назвою: - “Прав-ління гетьманського уряду». Уряд складався із трьох росіян та трьох українців, а фактично керував князь Шаховськой, який діяв у відповідності із таємними інструкціями царського уряду. Керівники Правління мінялися, але воно діяло свавільно, не рахувалось з інтересами населення та його правами. Правда, було продовжено роботу над «Зводом українських законів. Робота спеціальної комісії, що складалася спочатку з 12, а потім з 18 знавців українського права, була завершена у 1743 р. підготовкою зібрання «Права, за яким судиться малоросійський народ».
У добу правління цариці Єлизавети Петрівни (1741—1761 рр.) знову було відновлено гетьманство. У 1750 р. з дотриманням стародавніх традицій і з великою урочистістю гетьманом було обрано Кирила Розумовського (1750—1764 рр.), який почав добиватися повернення Україні прав, які вона втратила після І.Мазепи. [5, С. 402]
Використовуючи приязне ставлення Єлизавети Петрівни до сім'ї Розумовських, гетьман добився того, що справами України знову почала відати Колегія закордонних справ. Під управління гетьманату було передано Київ та Запоріжжя. Разом з тим гетьман повинен був складати звіти для російського уряду про прибутки та витрати державних фінансів України. Так само він не зміг добитися права вільно встановлювати вщносини з іноземними країнами, як і скасування того, що українське населення мало нести тягарі, пов'язані з веденням воєн, які не стосувалися інтересів України.
У добу Розумовського регулярно проводилися у Глухові Ради Старшин, на яких обговорювалися найважливіші справи. Ці Ради із-за їх регулярності могли перетворитися на представницький орган України. У 1763 р. Розумовський скликав у Глухові Генеральні збори, які затвердили проведення в Україні судової реформи.
Як уже зазначалося, у 1743 р. було укладено кодекс під назвою «Право, за яким судиться малоросійський народ». Але царський уряд його не затвердив і повернув у 1756 р. гетьманові для нового опрацювання. Ще у 1750 р. бунчуковий товариці Федір Чуйкевич склав збірник “Суд і розправа в правах малоросійських», у якому проводив ідею введення в Україні станових судів на основі Литовського статуту.
У 1760 р. Розумовський провів судову реформу. Замість сільського, сотенного та генерального судів було введено нові. Україну було поділено на 20 повітів, і у кожному повіті створювався земський суд, який розглядав цивільні справи, підкоморський суд, що розглядав земельні справи, та гродський, що розглядав кримінальні справи. Вищою судовою інстанцією був Генеральний Суд. Усі судді обиралися з української старшини. Отже, за Розумовеького намітилася тенденція до створення вищого виборного законодавчого, виборного виконавчого та виборного судового органів. Тобто, в основу створення і функціонування вищих органів влад було положено принцип розподілу влад.
У добу Розумовеького українська старшина остаточно перетворилася у привілейований стан українського суспільства. Тому вона хотіла добитися заборони права селян переходити з місця на місце і закріпити право власності на маєтності, якими вона володіла.
Доба Розумовського була останнім періодом піднесення козацько-гетьманської держави, добою розквіту української національио-політичноЇ думки, економічного розвитку та розквіту української культури і мистецтва Лівобережної України.
На початку грудня 1763 р у Глухові під кінець старшинського з'їзду, на якому головував останній український гетьман Кирило Григорович Розумовський, виникла думка подати імператриці прохання про підтвердження козацькій старшині всіх попередніх прав, звичаїв, привілеїв, вольностей та переваг, особливо тих, що були дані від царя Олексія Михайловича “во время подданства гетьмана Богдана Хмельницького». [13, С. 85]
В ході бурхливого обговорення пропозицій було вироблено 23 пункти. На їх основі гетьман і з'їзд доручили генеральному писарю Василю Григоровичу Туманському разом з полковниками гадяцьким Антоном Степановичем Крижанівським і миргородським Федором Матвійовичем Остроградським скласти чолобитну на ім'я імператриці.
На нашу думку, цей документ можна поставити поряд з такими відомими історичними джерелами, як договірні статті між гетьманами й царями, таємний договір між І. Мазепою і Карлом XII, Конституція та «Вивід праа України» Пилипа Орлика, накази депутатам до «Комиссии нового Уложения» тощо. Історична цінність даного джерела полягає у тому, що воно дає можливість уявити суперечності, які розділяли козацьку старшину на її з'їздах на початку 60-х рр XVIII ст, коли вона збиралася запропонувати російській короні програму відродження широкої державної автономії України.