Смекни!
smekni.com

Екологічне землеробство (стр. 10 из 16)

Оцінюючий рівень використання земельних ресурсів визначаємо екологічно безпечні норми та види внесення добрив. Існує на даному підприємстві проблема великих фінансових затрат, щодо використання органічних добрив, тому в даному питанні пропонується біопереробка органічних добрив у вермикомпості, що дає можливість ефективного застосування не тільки для підвищення родючості грунтів і врожайності сільськогосподарських культур, але й для отримання високоякісної продукції рослинництва.

В процесі вирощування полуниці накопичуються в більшості такі відходи як гній та солома. Альтернативою існуючим технологіям утилізації і переробки цих органічних відходів є їх біоконверсія за допомогою вермикультур. Це дозволить значно скоротити нагромадження різних органічних відходів сільського господарства, переробної промисловості.

Вермикомпост отриманий на основі цієї технології, позитивно впливає не тільки на фізико-хімічні, біологічні властивості грунту, але й значно підвищує врожайність сільськогосподарських культур з відповідними якісними показниками.

У вермикомпості містяться гумінові і фульвокислоти. Крім того характеризується такими показниками, як вологоємність, гідрофільність. В цьому екологічно безпечному добриві не міститься патогенної мікрофлори та гельмінтів. Вермикомпост містить в 2-3 рази більше органічної речовини, на відміну гною ВРХ. А кількість азоту, фосфору та калію в масі перегною менше по відношенню до вермикомпосту у 5,8,7,разів відповідно. Таким чином вермикомпост достатньо ефективне органічне добриво.

Одним із головних критеріїв оцінки ефективності застосування вермикомпосту є показники якості сільськогосподарської продукції. Виробництво безпечних продуктів харчування є пріоритетним напрямком в сільському господарстві.

Доцільно впровадити отримання нетрадиційне органічне добриво, яке одержують за допомогою трансформації органічної речовини червоним каліфорнійським дощовим черв’яком (ЧКДЧ) – біогумус. ЦЕ добриво відрізняється від інших органічних добрив, що його агрохімічні властивості можна контролювати і прогнозувати.

Джерел надходження органічної речовини для виготовлення субстрату є багато.

Трансформація органічної речовини може здійснюватися у двох режимах :

а) вермикомпостування;

б) вермикультурування.

При вермикомпостуванні на базіи біогумусу за певних умов можна одержувати різні органічні добрива, що використовуються у різних галузях сільського господарства. Вдаючись до вермикультурування, одержують біомасу- ЧКДЧ. Крім розведення, за певними технологіями з ЧКДЧ одержують харчові та кормові домішки, у тому числі білок, який використовують у тваринництві, медицині, харчовій промисловості та ін.

Основним якісним показником біогумусу є наявність в ньому мікрофлори та мікрофауни, що дає змогу підвищити мікробіологічні процеси в грунтах, які зазнали негативного впливу мінеральних добрив, зокрема аміачної силітри.

Згідно з агрохімічним аналізом досліджень вермикомпосту, у ньому міститься близько 11% гумусу, тип гумусу гуматний. Це дає змогу позитивно впливати на фізико-хімічні процеси у грунті. Наявність великої кількості гумінової кислоти та малої-фульвокислот створює можливість регулювати рівень родючості грунту. Інтенсивність мікробіологічної активності встановлюється залежно від ступеня розкладу льняної тканини.

Для визначення економічної ефективності застосування біогумусу, потрібно враховувати такі показники:

підвищення врожайності;

окупність 1 тонни добрив;

вартість приросту;

витрати на його одержання;

чистий доход від застосування добрив.

Вартість 1тонни біогумусу становить 132,02 грн.

На основі наведених пропозицій можна зробити висновок, що застосування вермикомпосту в зе6млеробстві дозволяє отримувати гарантовані врожаї сільськогосподарських культур з високими якісними показниками, також вирішити проблему утилізації відходів, яка стоїть у всіх країнах світу та зменшити фінансові витрати на удобрення грунтів. Застосування біогумусу дає змогу регулювати властивості агроценозів.

4.3 Використання водних ресурсів

Промисловість є одним з найважливіших учасників водогосподарського комплексу (ВГК). Використання води в промисловості по відношенню до джерел водопостачання характеризується наступними показниками:

споживання свіжої води або повне водоспоживання (водозабір)- це та кількість води, яка забирається з водного об’єкту для забезпечення технологічних потреб учасників ВГК;

одноразове беззворотнє водоспоживання- кількість води, яка йде на заповнення водосховищ, початкового наповнення систем водопостачання, пожежних резервуарів та інше. Це той об’єм води, який одноразово вилучається з водного об’єкту і назавжди буде втрачений для даного водного об’єкту;

без зворотні втрати води- це втрати води, які входять до складу повного забору води і формуються під час добування та транспортування води до учасника ВГК. Входять до складу продукції, що виробляються,а також за рахунок невиробничих втрат. Сюди ж входять води на фільтрацію і випаровування;

водовідведення- це води, які повертаються до водного об’єкту після використання в технологічному процесі. Як правило, ці води вимагають попереднього вилучення забруднюючих речовин за допомогою спеціальних видів очистки: фізичної, хімічної, механічної або охолодження.

Одним з основних недоліків в організації раціонального використання водних ресурсів є порушення системи обліку споживання води на підприємстві. Через відсутність водовимірювальних приладів на водозаборах не завжди дотримуються установлених норм водокористування. Так як джерелом водопостачання на даному підприємстві є комунальна мережа, тому під час роботи необхідно дотримуватись проектного режиму його експлуатації та запланувати діючу систему проти аварійних заходів, мати в наявності і чітко дотримуватися інструкції по попередженню аварійних ситуацій та ліквідації її наслідків. Для ведення обліку водопостачання потрібно обладнати існуючі водозабори вимірювальною апаратурою і проводити звітність в журналах обліку. Водопостачання підприємства здійснюється на виробничі потреби і для питних потреб і складає 50 м3/добу.

Вода забирається із водоносних пластів за допомогою свердловин і подаєть ся у водонапірну башту. Як тільки бак башти наповнюється, насос у свердловині автоматично відключається, і вода в башту не надходить. Вода в мережу надходить із башти, яка забезпечує необхідні тиск і витрати. Коли рівень води у баку башти досягає мінімальної позначки, насос у свердловині знову включається, і вода наповнює бак. Свердловина і башта, звичайно, розміщена біля мережі.

Вода з підземних водоносних пластів забирається за допомогою свердловин і подається в резервуари чистої води (РЧВ). Станцію очищення води між свердловинами і резервуарами передбачають тільки тоді, коли якість води не задовольняє споживачів. Найчастіше використовуються станції знезалізнення та знезараження води, але можуть бути і станції зм’якшення води, знефторення, опріснення тощо. Резервуари чистої води акумулюють великі об’єми води, потрібні для регулювання нерівномірності подавання води в них та рівномірності відбору або навпаки, для забирання з них на гасіння пожеж та власні потреби водопроводу. З резервуарів вода забирається за допомогою насосної станції підняття і подається під необхідним тиском на водоводи. Водоводи транспортують воду (іноді на велику відстань) у водопровідну мережу, яка безпосередньо розподіляє її між споживачами.

Каналізаційні споруди даного об’єкту поділяються на дві основні групи:

обладнання та споруди для приймання і транспортування стічних вод (внутрішні каналізаційні пристрої, зовнішні каналізаційні мережі, насосна станція та напірні каналізаційні водоводи);

очисні станції для очищення, знешкодження, знезараження стічних вод і для обробки осаду, випуск стічних вод у водойми.

При розробці даної схеми каналізації враховується:

- показники стічних вод з урахуванням розвитку каналізування даного району;

- можливість зменшення кількості стоків і зменшення концентрації забруднення в них, а також можливість часткового або повного водообороту чи повторного використання очищених стічних вод;

- доцільність уловлювання та використання цінних домішок стічних вод, сумісного водовідведення та очищення виробничих та побутових стічних вод;

- прогноз якості води з урахуванням антропогенної дії на якість джерел водокористування.

В досліджуваному районі спостерігається дефіцит води, тому забір та скидання стічних вод складають труднощі, і за санітарними умовами не допускається скидання стічних вод без дорогого глибокого очищення. В даній роботі проектуємо замкнену схему водного господарства без скидання стічних вод у водойму та встановлюємо установку глибокого біологічного очищення малих кількостей стічних вод BIOTAL-50.

4.4 Способи очистки стічних вод на екологічних фермах

Розрізняють, як відомо, два способи обробки стічних вод - континуальний, коли стічні води обробляються, пересуваючись із однієї зони очисних споруджень в іншу, і дисконтинуальный (реактор SBR), коли стічні води проходять всі цикли очищення в одному просторі спорудження шляхом чергування умов у ньому - аерація, перемішування, відстоювання, відкачка очищених стічних вод і надлишкового активного мулу. Для даного підприємства пропонується використовувати таку очистку стічних вод, щоб очищені стічні води по своїх властивостях були наближені до природного.

В основу технології BIOTAL закладена концепція, відмінна від класичної, а саме: очищення стічних вод й утилізація продуктів очищення до стану продуктів споживання - технічної води й органомінерального добрива. Добре очищені стічні води частково вирішують проблему водопостачання, тому що їх можна використати в технічних цілях, погано очищені стічні води вимагають рішення питання водовідведення й, в остаточному підсумку, забруднюють навколишнє середовище. Вилучений із системи стабілізований і збезводнений надлишковий активний мул є гарним органомінеральним добривом. Це особливо важливо для даного об'єку. Використання на полив питну воду, вартість якої постійно росте, знов-таки, через забруднення джерел водопостачання неочищеними стічними водами дорого.