Оцінюючий рівень використання земельних ресурсів визначаємо екологічно безпечні норми та види внесення добрив. Існує на даному підприємстві проблема великих фінансових затрат, щодо використання органічних добрив, тому в даному питанні пропонується біопереробка органічних добрив у вермикомпості, що дає можливість ефективного застосування не тільки для підвищення родючості грунтів і врожайності сільськогосподарських культур, але й для отримання високоякісної продукції рослинництва.
В процесі вирощування полуниці накопичуються в більшості такі відходи як гній та солома. Альтернативою існуючим технологіям утилізації і переробки цих органічних відходів є їх біоконверсія за допомогою вермикультур. Це дозволить значно скоротити нагромадження різних органічних відходів сільського господарства, переробної промисловості.
Вермикомпост отриманий на основі цієї технології, позитивно впливає не тільки на фізико-хімічні, біологічні властивості грунту, але й значно підвищує врожайність сільськогосподарських культур з відповідними якісними показниками.
У вермикомпості містяться гумінові і фульвокислоти. Крім того характеризується такими показниками, як вологоємність, гідрофільність. В цьому екологічно безпечному добриві не міститься патогенної мікрофлори та гельмінтів. Вермикомпост містить в 2-3 рази більше органічної речовини, на відміну гною ВРХ. А кількість азоту, фосфору та калію в масі перегною менше по відношенню до вермикомпосту у 5,8,7,разів відповідно. Таким чином вермикомпост достатньо ефективне органічне добриво.
Одним із головних критеріїв оцінки ефективності застосування вермикомпосту є показники якості сільськогосподарської продукції. Виробництво безпечних продуктів харчування є пріоритетним напрямком в сільському господарстві.
Доцільно впровадити отримання нетрадиційне органічне добриво, яке одержують за допомогою трансформації органічної речовини червоним каліфорнійським дощовим черв’яком (ЧКДЧ) – біогумус. ЦЕ добриво відрізняється від інших органічних добрив, що його агрохімічні властивості можна контролювати і прогнозувати.
Джерел надходження органічної речовини для виготовлення субстрату є багато.
Трансформація органічної речовини може здійснюватися у двох режимах :
а) вермикомпостування;
б) вермикультурування.
При вермикомпостуванні на базіи біогумусу за певних умов можна одержувати різні органічні добрива, що використовуються у різних галузях сільського господарства. Вдаючись до вермикультурування, одержують біомасу- ЧКДЧ. Крім розведення, за певними технологіями з ЧКДЧ одержують харчові та кормові домішки, у тому числі білок, який використовують у тваринництві, медицині, харчовій промисловості та ін.
Основним якісним показником біогумусу є наявність в ньому мікрофлори та мікрофауни, що дає змогу підвищити мікробіологічні процеси в грунтах, які зазнали негативного впливу мінеральних добрив, зокрема аміачної силітри.
Згідно з агрохімічним аналізом досліджень вермикомпосту, у ньому міститься близько 11% гумусу, тип гумусу гуматний. Це дає змогу позитивно впливати на фізико-хімічні процеси у грунті. Наявність великої кількості гумінової кислоти та малої-фульвокислот створює можливість регулювати рівень родючості грунту. Інтенсивність мікробіологічної активності встановлюється залежно від ступеня розкладу льняної тканини.
Для визначення економічної ефективності застосування біогумусу, потрібно враховувати такі показники:
підвищення врожайності;
окупність 1 тонни добрив;
вартість приросту;
витрати на його одержання;
чистий доход від застосування добрив.
Вартість 1тонни біогумусу становить 132,02 грн.
На основі наведених пропозицій можна зробити висновок, що застосування вермикомпосту в зе6млеробстві дозволяє отримувати гарантовані врожаї сільськогосподарських культур з високими якісними показниками, також вирішити проблему утилізації відходів, яка стоїть у всіх країнах світу та зменшити фінансові витрати на удобрення грунтів. Застосування біогумусу дає змогу регулювати властивості агроценозів.
4.3 Використання водних ресурсів
Промисловість є одним з найважливіших учасників водогосподарського комплексу (ВГК). Використання води в промисловості по відношенню до джерел водопостачання характеризується наступними показниками:
споживання свіжої води або повне водоспоживання (водозабір)- це та кількість води, яка забирається з водного об’єкту для забезпечення технологічних потреб учасників ВГК;
одноразове беззворотнє водоспоживання- кількість води, яка йде на заповнення водосховищ, початкового наповнення систем водопостачання, пожежних резервуарів та інше. Це той об’єм води, який одноразово вилучається з водного об’єкту і назавжди буде втрачений для даного водного об’єкту;
без зворотні втрати води- це втрати води, які входять до складу повного забору води і формуються під час добування та транспортування води до учасника ВГК. Входять до складу продукції, що виробляються,а також за рахунок невиробничих втрат. Сюди ж входять води на фільтрацію і випаровування;
водовідведення- це води, які повертаються до водного об’єкту після використання в технологічному процесі. Як правило, ці води вимагають попереднього вилучення забруднюючих речовин за допомогою спеціальних видів очистки: фізичної, хімічної, механічної або охолодження.
Одним з основних недоліків в організації раціонального використання водних ресурсів є порушення системи обліку споживання води на підприємстві. Через відсутність водовимірювальних приладів на водозаборах не завжди дотримуються установлених норм водокористування. Так як джерелом водопостачання на даному підприємстві є комунальна мережа, тому під час роботи необхідно дотримуватись проектного режиму його експлуатації та запланувати діючу систему проти аварійних заходів, мати в наявності і чітко дотримуватися інструкції по попередженню аварійних ситуацій та ліквідації її наслідків. Для ведення обліку водопостачання потрібно обладнати існуючі водозабори вимірювальною апаратурою і проводити звітність в журналах обліку. Водопостачання підприємства здійснюється на виробничі потреби і для питних потреб і складає 50 м3/добу.
Вода забирається із водоносних пластів за допомогою свердловин і подаєть ся у водонапірну башту. Як тільки бак башти наповнюється, насос у свердловині автоматично відключається, і вода в башту не надходить. Вода в мережу надходить із башти, яка забезпечує необхідні тиск і витрати. Коли рівень води у баку башти досягає мінімальної позначки, насос у свердловині знову включається, і вода наповнює бак. Свердловина і башта, звичайно, розміщена біля мережі.
Вода з підземних водоносних пластів забирається за допомогою свердловин і подається в резервуари чистої води (РЧВ). Станцію очищення води між свердловинами і резервуарами передбачають тільки тоді, коли якість води не задовольняє споживачів. Найчастіше використовуються станції знезалізнення та знезараження води, але можуть бути і станції зм’якшення води, знефторення, опріснення тощо. Резервуари чистої води акумулюють великі об’єми води, потрібні для регулювання нерівномірності подавання води в них та рівномірності відбору або навпаки, для забирання з них на гасіння пожеж та власні потреби водопроводу. З резервуарів вода забирається за допомогою насосної станції підняття і подається під необхідним тиском на водоводи. Водоводи транспортують воду (іноді на велику відстань) у водопровідну мережу, яка безпосередньо розподіляє її між споживачами.
Каналізаційні споруди даного об’єкту поділяються на дві основні групи:
обладнання та споруди для приймання і транспортування стічних вод (внутрішні каналізаційні пристрої, зовнішні каналізаційні мережі, насосна станція та напірні каналізаційні водоводи);
очисні станції для очищення, знешкодження, знезараження стічних вод і для обробки осаду, випуск стічних вод у водойми.
При розробці даної схеми каналізації враховується:
- показники стічних вод з урахуванням розвитку каналізування даного району;
- можливість зменшення кількості стоків і зменшення концентрації забруднення в них, а також можливість часткового або повного водообороту чи повторного використання очищених стічних вод;
- доцільність уловлювання та використання цінних домішок стічних вод, сумісного водовідведення та очищення виробничих та побутових стічних вод;
- прогноз якості води з урахуванням антропогенної дії на якість джерел водокористування.
В досліджуваному районі спостерігається дефіцит води, тому забір та скидання стічних вод складають труднощі, і за санітарними умовами не допускається скидання стічних вод без дорогого глибокого очищення. В даній роботі проектуємо замкнену схему водного господарства без скидання стічних вод у водойму та встановлюємо установку глибокого біологічного очищення малих кількостей стічних вод BIOTAL-50.
4.4 Способи очистки стічних вод на екологічних фермах
Розрізняють, як відомо, два способи обробки стічних вод - континуальний, коли стічні води обробляються, пересуваючись із однієї зони очисних споруджень в іншу, і дисконтинуальный (реактор SBR), коли стічні води проходять всі цикли очищення в одному просторі спорудження шляхом чергування умов у ньому - аерація, перемішування, відстоювання, відкачка очищених стічних вод і надлишкового активного мулу. Для даного підприємства пропонується використовувати таку очистку стічних вод, щоб очищені стічні води по своїх властивостях були наближені до природного.
В основу технології BIOTAL закладена концепція, відмінна від класичної, а саме: очищення стічних вод й утилізація продуктів очищення до стану продуктів споживання - технічної води й органомінерального добрива. Добре очищені стічні води частково вирішують проблему водопостачання, тому що їх можна використати в технічних цілях, погано очищені стічні води вимагають рішення питання водовідведення й, в остаточному підсумку, забруднюють навколишнє середовище. Вилучений із системи стабілізований і збезводнений надлишковий активний мул є гарним органомінеральним добривом. Це особливо важливо для даного об'єку. Використання на полив питну воду, вартість якої постійно росте, знов-таки, через забруднення джерел водопостачання неочищеними стічними водами дорого.