Смекни!
smekni.com

Екологічне землеробство (стр. 2 из 16)

Необхідно звернути увагу, що автори менш розвинутих європейських країн в основному вивчають технологічну сторону господарювання, в той час як економічні питання мало вивчені. На даний час, вивчаючий економічні аспекти екологічного господарювання А. Александравічус відмічає, що ринок екологічно чистих продуктів в Литві вивчений лише частково і не вистачає достовірних документів про прибутковість екологічних продуктів. Дані про доходи екологічних господарств і їх витратах накопичуються, однак широкій масі поки не повідомляється. Проведені лише в декількох господарствах не систематичні дослідження, з яких було б не вірно формулювати результуючі висновки про стан всіх екологічних господарств в Литві.

В цьому розділі описані як технологічні, так і економічні сторони екологічного землеробства. Так як різниця в екологічному і традиційному землеробстві і розкривають суть екологічного землеробства, будемо вивчати їх в першу чергу.


Рис.1. Концепція розвитку екологічного господарства в контексті розвитку регіонів.

Екологічне землеробство охоплює усі системи сільського господарства. Так зберігається середовище, повноцінність в економічних і соціальних сферах, в екологічному виробництві промислових і харчових продуктів. В цій системі за основу продуктивності береться життєдіяльність грунту, генетична спадковість рослин, тварин, ландшафту. Отже екологічного господарювання оптимізує залежність всіх факторів якості один від одного. Оптимально, коли створюється закритий цикл енергетичного обміну. Ця система знищує чи в більшій мірі обмежує використання комплексних синтетичних добрив, пестицидів, гербіцидів, стимуляторів росту, збільшуючи цим життєстійкість продуктів харчування та кормів.

Основа рослинної продукції, обгрунтована підтримка врожайності та структури грунту. Це досягається виконанням екологічної політики, досягненням екологічного балансу, з метою збереження різновидності видів і цим зменшуючи наплив шкідників та хвороб. В альтернативному землеробстві замість легко засвоюваних продуктів підживлення передбачено їх поповнення із 3 джерел :

різних органічних матеріалів;

важкорозчинних мінералів;

азотфіксуючих рослин;

За цими принципами землеробства необхідно удобрювати не рослини , а корисні мікроорганізми, для того щоб вони переробляли продукти повернення (органічні, рослинні) в продукти гумусу, також переробкою в придатні для рослин матеріали з мінеральних ресурсів дерна. Це досягається правильним підбором добре розробленої землі та сівозміною. Основні джерела органічних добрив - гній, компост. Гній використовується свіжий або компостований. Він складається в маленькі купи, в нього додається сіно, паперові відходи, трава, листя, залишки віджимки фруктів і деколи спеціальні препарати. Для підготовки компосту більше значення мають черви. Для цього згрібаються в купи листя, бур’яни інші рослинні відходи і зволожуються. Купа нагрівається, починає проростати насіння бур’янів яке щільно росте. В щільній масі коріння заводяться черви і швидко розмножуються . В добре закритій купі черви розмножуються і взимку. Зрілий компост використовують як добриво, а також для створення нового компосту. В альтернативному землеробстві обов’язково або бажано використання сидератів. Для зелених добрив використовується однорічні або багаторічні трави та деякі інші культури. Першість надається бобовим, оскільки їх не лише не потрібно піддобрювати азотом, але й цим елементом вони збагачують грунт, а також сприяють зниженню розповсюдження шкідників на полях, в садах та овочевих площах.

Ще в цьому землеробстві визнається неглибока обробка грунту. Так досягається екологічна активність грунту. Рослинні рештки, гній, поглинаються у верхній ярус, стимулюють розвиток мікроогранізмів, покращують фізичні властивості грунту. Неглибока оранка, до 10 см., знижує зараження грунту бур’ янами, тому що їх насіння і коріння залишаються в більш глибшому ярусі, а не викидаються на поверхню. Інколи неглибока оранка, до 15-20 см., необхідна коли треба перевернути верхній ярус. В інших випадках замість оранки використовується культивація, фрезерування. Створюється «живий грунт» багатий на мікроорганізми та черви.

Використовуючи системи альтернативного землеробства, для знищення бур’ янів придатні деякі традиційні методи: чисте насіння, механічне знищення бур’ янів між рядками, сінозбір бур’янів, а на пасовищах, кормління скота. В наслідок необхідно широко використовувати біологічні способи знищення бур’ янів (генетичні сорти, які спроможні конкурувати з бур’янами; чи виділяючи фітотоксини, зупиняючи ріст бур’янів, витісняючи їх), а також використання проти бур’янів шкідників, збудників хвороб [41].

В господарствах активного землеробства підбираючи сорти рослин, необхідно рахуватися з особливостями удобрення, специфікою засобів від хвороб, бур’янів, шкідників. Для вирощування овочів у таких господарствах є рекомендації характеристик в різних умовах вирощуваних культур окремо (детально). В умовах великої різновидності грунтів та інших умов (підвищена кислотність, сирість, посушливість) рекомендується мати і вирощувати відповідні сорти рослин.

За кількістю врожаю, фермери альтернативних господарств, в більшості випадків, не можуть конкурувати з фермерами традиційних господарств. Задовільна кількість врожаю абсолютно залежить від кількості використання гною та компосту, а також від площі, яку фермери можуть виділити для бобових культур.

В основі тваринництва необхідно звертати увагу на фізіологію тварин, поведінку, та генетичну спадковість. Це запроваджується шляхом достатньої кількості якісних екологічних кормів, відповідним ветеринарним наглядом, при лаштуванням систем виробництва рослинної продукції до генетично - спадкових умов утримання тварин. В умовах екологічного тваринництва потребується ряд недостатніх організму тварин поживних матеріалів. Це гашене вапно, кісткова мука, фосфат кальцію та ін. В альтернативному тваринництві максимальна користь не ціль, а для лікування тварин використовуються лікарські трави, заборонено використовувати антибіотики, синтетичні препарати та препарати, які стимулюють ріст - гормони. Тваринам необхідно надати оптимальні умови утримання : температура не повинна шкодити здоров ю, а все середовище існування має відповідати умовам для продуктивності та здоров я тварин. Необхідні безстресові умови . Основи натурального природно - екологічного балансу - це гармонічний зв’язок між рослинництвом та тваринництвом. Це досягається регулюванням між кількістю вироблених в господарстві кормів та кількістю тварин. Ці специфічні пропорції мають бути дотримані постійно.

Екологічне господарювання потребує не малих змін в системі господарювання, тому тут необхідний 2 - 3 річний перехідний період. Екогологічне господарювання відрізняється від інших способів ведення господарства тим, що господарюючи екологічно необхідно дотримуватися строгих правил, встановлених міжнародними інструкціями, а для їх продукції відповіні сертифікати про походження продуктів. Саме сертифікація та маркерування визначають більшу частину попиту на ринку. Діяльність таких господарств, постійно контролюється спеціальними установами, які і видають сертифікати господарству та вирощуваній ними продукції. Сертифікується і інші матеріали, які дозволено використвувати в екологічних господарствах, на підприємствах переробки та реалізації, а також їх продукція.

Відповідно до міжнародних правил лише сертифіковані господарства та підприємства можуть реалізовувати екопродукти. Сертифікація екогосподарства дуже важливий етап в системі реалізації екопродуктів.

За В. Рутповенес, екогосподарювання - це зовсім нова філософія господарювання, новий образ життя, нові технології переробки і виробництва, суворо регламентований процес виробництва сільськогосподарських продуктів. Для впровадження цієї діяльності необхідні наукові знання, практичний досвід,впертість ісамопожертва. Однак, американські вчені Дж. П. Рейганольд, Р. І. Паспендик, Дж. Пара джерела такого господарства пов’язують зі східно - азіатськими народами (Китай, Корея, Японія) 4 тис. років тому. Екологічним збалансованим господарством вони називають повернення до стародавніх методів землеробства, разом із сучасними технологіями і негативною дією хімічних речовин, що робить сільське господарство екологічно якісними та економічно прибутковими. Автори підкреслюють, що це не повернення до методів землеробства, існуючого до індустріалізації.

Вивчаючи екологічне землеробство в економічному аспекті, будемо використовувати матеріали і документи закордонних авторів - С. Падель, Дж. П. Рейганольда, Р. І. Папендика, Дж. Ф. Пара, Л. Еліота, А. Анджерома та ін.

С. Падель піднімає дилему : чи можна з’єднати екологію та економіку? Вона підтверджує, що екологічне господарство спрямоване формувати таке сільське господарство, яке на довгий час стало б основою життя та виробництва, зміцнювало б усі живі організми і було б стабільною системою. Ці задачі, за оцінкою автора, не протистоять економіці, хоча, дуже часто здається, що між вивчаючими науками існує багато протирічь. Вони виникають, тому що не оцінюються зовнішні витрати. Для того, щоб розрахувати недоліки або переваги якого - небудь способу господарства у економічному розумінні, необхідно в цей розрахунок внести такі фактори як, вплив на навколишнє середовище та людей. Таким чином результати якої - небуть господарської діяльності повинні оцінюватись у зв’язку з оточуючим середовищем і сільською земельною площою. Наприклад, якщо б до стічних каналізаційних вод було б введено принцип матеріальної відповідальності за зроблену шкоду, то прогрес зараження питної води нітратами збільшило б витрати (та відповідальність) тих підприємств, які через неекологічні господарства забруднюють грунтові води. Якщо всі витрати, пов’язані із захистом від забруднення води, були б компенсовані, то використання гербіцидів, які використовують у сільському господарстві стали б відразу нерентабельними.