Згідно із конвенцією ЮНЕСКО « Про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини» від 16 листопада 1972 р., під поняттям «об’єкти культурної спадщини» розуміють:
- пам’ятки: твори архітектури, монументальної скульптури й живопису, елементи та структури археологічного характеру, написи, печери, та групи елементів, які мають видатну універсальну цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки;
- ансамблі: групи ізольованих чи об’єднаних будівель, архітектура, єдність чи зв'язок з пейзажем яких є видатною універсальною цінністю з точки зору історії, мистецтва чи науки.
- визначні місця: твори людини або спільні витвори людини й природи, а також зони, включаючи археологічні визначні місця, що є універсальною цінністю з точки зору історії, естетики, етнології чи антропології [3].
У чинному законодавстві України поняття об’єктів культурної спадщини та охорони зазначених об’єктів міститься в Законі України «Про охорону культурної спадщини», у ст.1 якого подається визначення термінів, а саме:
- культурна спадщина – це сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об`єктів культури;
- об’єкт культурної спадщини – це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їх частини, пов’язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об’єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об’єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;
- нерухомий об’єкт культурної спадщини – це об’єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності;
- рухомі предмети, пов’язані з нерухомими об’єктами культурної спадщини – це елементи, групи елементів об’єкта культурної спадщини, що можуть бути відокремлені від нього, але становлять із ним єдину цілісність, і відокремлення яких призведе до втрати археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, архітектурної, мистецької, наукової або культурної цінності об’єкта [4].
Через прагнення до об'єктивності були складені оцінні критерії.
Культурологічні критерії:
1. Об'єкт являє собою шедевр людського творчого генія.
2. Об'єкт свідчить про значний взаємовплив людських цінностей у даний період часу або в певномукультурному просторі, в архітектурі або в технологіях, у монументальніммистецтві, у плануванні міст або створенніландшафтів.
3. Об'єкт є унікальним або, принаймні , винятковим для культурної традиції або цивілізації, яка існує дотепер або вже зникла.
4. Об'єкт являє видатний приклад конструкції, архітектурного або технологічного ансамблю або ландшафту, які ілюструють значимий період людської історії.
5. Об'єкт являє видатний приклад людського традиційного спорудження, із традиційним використанням землі або моря, будучи зразком культури (або культур) або людської взаємодії з навколишнім середовищем, особливо якщо вона стає вразливою через сильний вплив необоротних змін.
6. Об'єкт прямо або речовинно пов'язаний з подіями або існуючими традиціями, з ідеями, віруваннями, з художніми або літературними творами й має виняткову світову важливість (на думку комітету ЮНЕСКО, цей критерій переважно використовувати разом з яким-небудь ще критерієм або критеріями).
Слід також зазначити, що 17 жовтня 2003 року ЮНЕСКО була прийнята Конвенція «Про охорону нематеріальної культурної спадщини»,які також відіграють важливу роль у становленні культурної спадщини тієї чи іншої держави.
Формами зазначеної спадщини можуть бути:
- усні традиції та форми вираження, зокрема в мові, як носії нематеріальної культурної спадщини;
- виконавське мистецтво;
- звичаї, обряди, святкування,
- знання та практики, що стосуються природи та всесвіту;
- традиційні ремесла [5].
у становленні
Охорона нематеріальної культурної спадщини є необхідною умовою збереження культури будь-якої держави, в тому числі й України. Збереження тих чи інших форм зазначеної спадщини становить необхідну умову існування та розвитку будь-якої нації, оскільки саме ця форма спадщини виокремлює певні індивідуальні особливості народності.
Таким чином під «об’єктом культурної спадщини» необхідно розуміти будь-які рухомі або нерухомі об’єкти матеріального світу та нематеріальні форми, які мають історичну наукову або культурну цінність.
3. Історико-культурне надбання Європи
Європейська культурна самобутність полягає у розмаїтті національних культур. Кожен народ свято оберігає свою мову, традиції, і саме цим дбає про розвиток європейської культури.
Впродовж усієї історії Європи люди подорожували континентом, керуючись торговельними, культурними та релігійними мотивами. Відкриття та винаходи, ідеї та принципи, що зародилися в одній європейській країні, зазнавали поширення в Європі та цілому світі. Тому ми не можемо готику, як архітектурний стиль, або творіння Делакруа назвати «суто французькими». Європа жила і живе загальними динамічними процесами, особливо в сучасному суспільстві. Тому спільним надбанням європейської культури є культурна спадщина стародавньої Греції і Риму, Італійського відродження, італійського, французького і українського барокко. Як і спільним європейським надбанням давно вже стали твори іспанців Сервантеса і Веласкеса, австрійця Моцарта, поляка Шопена, ірландця Шоу, українців Гоголя і Довженка.
Аналізуючи об’єкти Всесвітньої спадщини, можна застосувати два підходи – хронологічний і хорологічний. Перший з них свідчить про те, що в Світі в цілому, і в окремих його регіонах більшість пам’ятників культурної спадщини відносяться до епохи Середніх віків, що тривала в Європі тисячу років. Широко представлені також пам’ятники, які відносяться до Нового часу, в яких нашли відбиття досягнення матеріальної та духовної культури останніх століть. Найменше у Всесвітній спадщині пам’ятників стародавнього світу та первісної епохи.
Що стосується Новітнього часу, ХХ ст.., то цей час знайшов дуже слабке відображення в Списку Всесвітньої спадщини. Та й об’єкти цього часу носять, як правило, особливий характер (наприклад, концтабір в Освінцимі, Меморіал Світу в Хиросимі).
Об`єкти Всесвітньої культурної спадщини зарубіжної Європи представляють всі історичні епохи і є майже в усіх країнах цього регіону, що наочно відображає роль європейської цивілізації в світовому розвитку. В зарубіжній Європі знаходяться також такі країни, які виділяються в усьому світі за кількістю об’єктів Всесвітньої спадщини: Іспанія (36), Італія (36), Франція (27), Німеччина (27). Природних об’єктів в цьому регіоні виділено порівняно менше.
Європейська культура багатогранна, вона дала світові безліч культурних пам’яток, мистецьких напрямків. Жоден з європейських народів не стояв осторонь від формування нових стилів і вносив свої особливості, мав своїх яскравих представників. Для європейців їхня спадщина є предметом гордості.
Отже, європейська культурна спадщина – це надбання і досягнення європейських народів, внесені ними у духовну скарбницю Європи та всього світу. Головне гасло сучасної європейської культури: «Єдність – у розмаїтті».
У 1991 році Рада Європи офіційно запровадила щорічні вересневі Дні європейської спадщини, які з 1999 року проводить спільно з Європейським Союзом. Кожна країна по-своєму привертає увагу громадськості до національних пам’яток культури, але є і спільні риси. У ці дні передбачено відкривати для відвідування пам’ятники, зазвичай недоступні для публіки; заходи мають освітній та єднальний характер. Незмінне гасло Днів європейської спадщини: «Європа: спільне надбання» – спрямовує до єднання через культуру. Україна, як член Ради Європи, бере участь у Днях, наша культурно-історична спадщина – невід’ємна частина спільного європейського надбання.
4. Використання історико-культурної спадщини для розвитку туризму
Використання історико-культурної спадщини для розвитку туризму є знаряддям, яке забезпечує економічне зростання шляхом залучення туристів з інших міст, країн, які цікавляться історією, мистецтвом, наукою або побутом даної громади, регіону, країни чи певним місцевих груп. Головною метою таких поїздок є знайомство із культурним середовищем, таким як живописний ландшафт, прикладне та театральне мистецтво, а також особливий побут, цінності, традиції та події.
Загальноприйнято, що культурні надбання генерують економічну життєздатність громади, мобілізуючи мешканців задля розвитку туризму, ремесл та збереження культурних пам`яток . Програми, що використовують це надбання, є наріжним каменем відбудови або культурного відродження та можуть відновити, відродити або зміцнити громаду та оточуючий регіон. Ці програми пожвавлюють громадське життя, що в поєднанні з привабливими природними умовами приводить до підвищення якості життя та розширюють можливості для розвитку бізнесу, покращують імідж країни, регіону та громади. Також культурні ресурси можуть стати у нагоді для формування «інноваційного середовища», приваблюючи бажаних високоосвічених робітників і створюючи умови для розвитку наукомісткого виробництва.
Європа є найпривабливішим у світі місцем для туристів. Історико-культурна спадщина та мистецтво залишаються головною принадою для відвідувачів. Протягом останніх двадцяти років обсяги туризму в Європі майже подвоїлися і надходження від цієї галузі становить до 12% ВВП.