Концепція використання культурної спадщини для розвитку туризму може включати в себе цілу низку напрямів та заходів, а саме:
Реклама території
Розвиток туризму історичної спадщини може розглядатися, як спосіб рекламування території. Як, правило в центрі такої рекламної кампанії опиняється якесь історичне місто, як-от Кейп Коуст у Ґані, Ґранада в Іспанії… В кожному випадку місце відоме своїми історичними подіями, спорудами, культурною спадщиною. Метою є залучення туристів, які цікавляться цією спадщиною, до відвідання громади, знайомства з музеями, участі в її подіях, фестивалях, які прославляють родовід громади та її історичну значимість. Реклама території є додатковим знаряддям для заохочення туристів.
Одним з механізмів реклами територій є співпраця з Світовою організацією міст культурної спадщини, яка складається з 215 міст, де розташовані об’єкти, занесені в реєстр Світової спадщини ЮНЕСКО. Сюди входять 7 міст в Африці, 38 в Латинській Америці, 20 в Азії та тихоокеанських країнах, 125 в Європі та Північній Америці і 25 в арабських країнах. Світова організація надає інформацію та навчальні послуги для посадовців муніципалітетів як з питань збереження історичної спадщини, так і розвитку туризму. Ще одним прикладом є програми « Європейське місто культури» або «Європейська столиця культури» , які відзначають громади міст, де відбулися «визначні культурні події європейського або міжнародного значення».
Дуже близьким до реклами території є створення бренду культурного міста, яке базується на масових заходах, як-от всесвітні виставки, спортивні події, або відомі щорічні фестивалі.
Культурні зони
Концепція культурної зони має на меті створення фізичного простору, де зосередженні як інституційні, так і пов’язані з місцевими традиціями туристичні можливості, наприклад, сувенірні та мистецькі ринки, театральні вистави, музеї та звісно ж культурна спадщина.
Подорожі до землі предків
Хоча туризм культурної спадщини є важливим, його межі не зовсім визначені. Спадщина може включати історію, мистецтво, науку, побут, архітектурною та краєвиди. Все це може бути частиною колективної історією і, таким чином, цікавить багатьох, але є один різновид, який називають подорожами до землі предків, де мандрівки здійснюють із бажання дослідити свою генеалогію, знайти інформацію або відчути зв'язок зі своїми предками та їхнім корінням. У цьому випадку слід розуміти мотиви туристів, аби найкращим чином задовольнити їхній попит і розвивати місцеві ресурси відповідним чином.
Маршрути культурної спадщини
Починаючи з 1987 року, Рада Європи надає допомогу в створенні культурних маршрутів як інструменту для підтримки туризму. За посередництва Європейського інституту маршрутів культури розробляється інформація та програми для культурного туризму. Надається підтримка як окремим туристам, так і гідам. Метою цієї програми є піднести усвідомлення самобутності європейської культури та приналежності до європейського громадянства на основі спільних цінностей та надати можливості для обміну та розвитку, сприяти діалогу між культурами та релігіями, зберегти та примножити культурну спадщину й надати культурному туризму високого статусу ( Рада Європи, 2007). Ці маршрути розроблялися таким чином, щоб дати змогу познайомитися з шляхами паломників, сільським укладом життя, історичними та легендарними постатями, історико-культурними об’єктами Європи тощо. Можна навести окремі приклади, такі як Віа Вранциґена, маршрут Моцарта, визначні місця Клунійського Ордену в Європі, маршрути вікінгів, маршрути європейської спадщини та десятки інших. Метою цих проектів є надання можливостей для окремих осіб та громад аналізувати глобальні зміни, збагачувати дискурс про майбутнє діалогу між культурами, сприяти новим формам співпраці, знайомитися з культурною спадщиною різних країн і робити внесок у економічний та гуманітарний розвиток.
Використання історико-культурна спадщини в якості туристичних об’єктів стало головним джерелом доходів для багатьох громад та країн по всьому світу. Це не лише створює нові робочі місця, але й має потенціал привнесення додаткових доходів з-поза меж громади та стимулювання місцевої економіки, що перевищує можливості своїх мешканців.
5. Історико-культурне надбання України
Для всіх ти мертва і смішна
Для всіх ти бідна і нещасна,
Моя Україно прекрасна,
Пісень і волі сторона!
Олександр Олесь
Україна - одна з найбільших європейських держав, яка має багатовікову культурну спадщину та містить значний потенціал туристичної та інвестиційної привабливості нашої країни на світовому ринку. Сьогодні говорити про належний державний менеджмент у сфері охорони та збереження культурних об’єктів, у просуванні культурно-рекреаційного бренду національної спадщини, на жаль не доводиться. Причиною тому слугує інерція адміністративного управління, відповідного фінансування галузі та брак актуальних інформаційних й інтелектуальних технологій. Джерела української культури сягають глибокої давнини - часів трипільців, скіфів, сарматів, праслов'ян.
Культурно-історична спадщина є ключовим елементом розвитку історичної свідомості, впливовим чинником формування єдиної української національної ідентичності та утвердження об’єднавчих цінностей у суспільстві. Ефективне збереження, відновлення та відповідне використання історико-культурної спадщини потребує науково обґрунтованої державної стратегії та чіткої діяльності всіх органів влади щодо її втілення, тісної їх взаємодії з інституціями громадянського суспільства.
Для України, яка протягом тривалого часу не мала власної державності, а її історико-культурна спадщина зазнавала цілеспрямованого нищення. За підрахунками фахівців, в Україні лише у ХХ столітті знищено близько 10 тисяч архітектурних об’єктів, які мали історико-культурну цінність. Після здобуття незалежності під охорону держави було передано понад 140 тисяч тільки нерухомих пам`яток історії та культури, а саме: понад 64000 пам`яток археології, понад 54000 пам`яток історії, близько 7000 пам`яток монументального мистецтва, понад 15600 пам`яток містобудування і архітектури [1,с. 180] Збереження та раціональне використання такого багатства потребує погоджених цілеспрямованих зусиль з боку держави і громадськості.
Вирішення комплексу зазначених питань сприятиме також формуванню позитивного іміджу України на міжнародній арені. Незважаючи на певні позитивні зрушення останніх років, загальний стан об’єктів історико-культурної спадщини в Україні залишається загрозливим та потребує термінових заходів для поліпшення ситуації. Необхідний передусім зважений, системний підхід до вирішення ключових проблем даного напряму. Основні проблеми:
1. недостатнє бюджетне фінансування;
2. нераціональний розподіл наявного бюджетного фінансування;
3.брак системності та координації у діяльності органів державної влади зі збереження історико-культурної спадщини;
4. недостатній контроль за виконання чинних законів, правових актів та прийняття рішень;
5. необхідність удосконалення нормативно-правової бази;
6. Відсутність стимулів для залучення приватних коштів;
7.низький рівень обізнаності з українськими пам`ятками у світі;
Зазначені вище проблеми не вичерпують існуючих загроз національній історико-культурній спадщині. Але успішне їх вирішення, створило б підґрунтя для запобігання іншим.
Ми успадкували надзвичайно цінні пам'ятки з минулого, деякі з них у кілька разів давніші за єгипетські піраміди. І наше завдання – донести їх, бодай у цьому вигляді, для наступних поколінь.
В списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Україні налічується 5 найменувань (станом на 2010 рік) з них:
культурні – “Софія Київська – Києво-Печерська Лавра” (внесено у 1990 р.),
ансамбль історичного центру Львів (внесено у 1998 р.),
об’єкт науково-культурної спадщини „Дуга Струве”, що включає 4 геодезичні пункти:
Баранівка (с. Баранівка, Хмельницька обл.),
Катеринівка (с. Катеринівка, Хмельницька обл.),
Старонекрасівка (с. Стара Некрасівка, Одеська обл.),
Фельштин (с. Гвардійське, Хмельницька обл.) (внесено в 2005 р.);
та природні – Одвічні букові ліси Карпат (внесено у 2007 р.).
Завдяки цим пам'яткам Україна є учасником престижного клубу 145 країн світу, чиї культурні або природні пам'ятки внесені до переліку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. В той же час відсутність чіткої державної політики відносно охорони культурних і історичних цінностей приводить до занепаду і знищення безцінної спадщини. Вже давно назріла необхідність врегулювати ці питання на державному рівні, адже крім усього іншого охорона культурно-історичної спадщини є не тільки внутрішньою справою країни, але і частиною міжнародних зобов'язань України, невиконання яких може закінчитися виключенням українських пам'яток з престижного переліку ЮНЕСКО. 30 січня 2008 р. у Верховній Раді був зареєстрований законопроект «Про збереження об'єктів культурної та природної спадщини, включених і запропонованих для включення до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО».
Він передбачав:
1. Основні визначення термінів об'єктів культурної і природної спадщини, внесених і запропонованих до внесення до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО;
2. Розробку чітких механізмів взаємодії спеціально уповноваженого центрального органу з питань охорони культурної спадщини з іншими державними і суспільними організаціями щодо узгодження з Центром усесвітньої спадщини ЮНЕСКО будь-яких будівельно-ремонтних робіт на території об'єктів культурної і природної спадщини. Власне, другий аспект є одним з головних вимог ЮНЕСКО. Те, що до цих пір Україна не завжди виконує цю вимогу, свідчить про безвідповідальне відношення до своєї історичної спадщини. До цих проблем потрібно привертати увагу. Але врегулювати ці питання на державному рівні не вдалося і досі. Вищезгадуваний законопроект вже 10 квітня був відхилений Верховною Радою.