Зміст
Вступ
І Леонардо да Вінчі: універсальність особистості
1.1 Життя універсальної людини
ІІ Основні мотиви творчості Леонардо да Вінчі
2.1 Образ Мадонни у творчості Леонардо да Вінчі
2.2 Біблійні образи у творчості Леонардо да Вінчі
Висновки
Список використаної літератури
Італійське образотворче мистецтво – класичне уособлення закономірностей європейської ренесансової культури. Особливо це стосується періоду Високого Відродження – кульмінації унікальної культурної доби. Дорогу йому було прокладено здобутками Раннього Відродження, передусім глибоким осмисленням античних традицій, їх відтворенням на новому ґрунті, з позицій нової людської особистості. Раннє Відродження, позначене становленням буржуазного світогляду, було часом осягнення людиною своїх інтелектуальних сил, їх зосередження на пізнання навколишнього світу. Свобода людської індивідуальності яскраво виявилася у сміливих гіпотезах, пророчих ідеях, винахідливих експериментах. Це загострило сприйнятливість до всього нового, створило той родючий грунт, що прийняв у себе культурні зерна античності і дав їм прорости свіжими паростками. Найбільш повно й виразно Відродження виявило себе у мистецтві – у його ідейній спрямованості, виборі тем, характері образів, використанні художніх засобів. Домінуючими залишилися біблійні сюжети й персонажі, але їх тлумачення сповнилося нового змісту, пов'язаного з гуманістичним характером епохи, розвитком звільненої людської індивідуальності. Ще Джотто замість звичного золотавого фону, на якому традиційно зображували святих, увів пейзаж, опустивши їх таким чином із небес на землю. Глибоким людським значенням наповнився у добу Відродження образ Мадонни, витоки зображення якої сягають мистецтва римських катакомб. Напрацьована середньовіччям сувора схема цього образу поступилася різноманіттю його інтерпретації, об'єднаних прагненнями надати Мадонні якнайбільшої життєвості. Образ Богоматері став своєрідним компромісом між двома епохами – епохою панування Бога та епохою гуманістичного утвердження людини: він залишився символом моральної чистоти та високої духовності, однак за його модель було обрано земну жінку, чий характер зумовлений реальними обставинами життя. Це давало можливість задовольнити величезний інтерес до людської особистості, не полишаючи меж релігійного поклоніння. З розвитком ренесансового бачення людини тлумачення цього образу набуло глибокого філософського смислу: через долю Мадонни усвідомлювалась трагічність, яка разом зі щастям завжди притаманна материнству. Серед титанів Відродження одне з перших місць по праву належить Леонардо да Вінчі. Сила його розуму його геніальні наукові передбачення, його чудові технічні винаходи, нарешті, його велике реалістичне мистецтво - усе це валило в здивування вже людей Ренесансу, схильних сприймати Леонардо як живе втілення того ідеалу всебічно розвинутої особистості, про який мріяли кращі з мислителів І письменників XV-XVI століть. Талант Леонардо до Вінчі, генія італійського Відродження був багатогранним, а жадоба знань невичерпна. Леонардо був математиком, інженером, меліоратором, анатомом, архітектором, скульптором, музикантом... Все своє життя він заносив в записні книжки різні малюнки: людського тіла, літаючих птахів, дивних машин, що народилися в його уяві. Леонардо винайшов літаючу машину з крилами, що були схожі на пташині, підводні човни, величезний лук, гелікоптер та потужні гармати, вивчав властивості світла і води, висунув ідею про контактні лінзи. Декотрі з цих винаходів були реалізовані на практиці, інші залишилися невідомими та кілька століть знаходилися в його записних книжках. Як художник Леонардо да Вінчі стоїть на грані двох епох - раннього і високого Відродження. Він підсумовує багатий художній досвід XV століття, і він закладає основи для мистецтва XVI століття. Леонардо ставить собі метою дати об'єктивне відображення дійсності. Але цю дійсність він сприймає вже по-іншому. Він шукає узагальнених форм, типових рішень, ясної художньої мови. Його вже не задовольняє аналітичний реалізм XV століття, у якому інтерес до деталей нерідко затемнював головне. Його цікавлять нові задачі – удосконалення психологічних засобів вираження і більш глибоке розкриття внутрішнього світу людини, спрощення композиційного ладу заради досягнення більшої монументальності, використання світлотіні з метою посилення життєвості образів, розробка реалістичного творчого методу і підведення під нього міцної теоретичної основи. Реаліст у науці, Леонардо залишається реалістом і в мистецтві. Але його реалізм знаменує більш високий ступінь розвитку. І оскільки для Леонардо процес художнього узагальнення є процесом глибоко свідомим, тому він виступає прямим попередником усіх великих майстрів високого Відродження.
Актуальність теми дослідження:
Леонардо да Вінчі належить до тих осіб світової історії, чия популярність і чия слава не обмежуються межами однієї сторінки або однієї епохи. Геніальний художник, невтомний дослідник явищ природи видатний інженер і мислитель, Леонардо да Вінчі, можливо, в набагато більшого ступеня чим інші знамениті представники епохи Відродження з'єднав в своїй діяльності все різноманіття сподівань, ідей і інтелектуальних метань ренессанской особи. Феномен Леонардо да Вінчі вражає не тільки розмахом і різносторонністю постійних і вирішених питаннях в різних сферах людської діяльності, але і атмосферою деякої таємничості, породженої обставинами ( біографії художника складністю мови, якою він себе в різних царинах знання і мистецтва.
Унікальність подібних доль незмінно приковує увагу все нових поколінь, вимагаючи від них не просто шанування, але і твердо вивіреного світоглядного відношення.
Метою даної роботи є:
Аналіз художньої та наукової спадщини, філософських ідей Леонардо да Вінчі, визначення його ролі у світовій культурі.
Завдання:
Визначення основних мотивів у творчості Леонардо до Вінчі. Аналіз наукової спадщини Леонардо да Вінчі. Висвітлення філософських ідей митця.
Об'єкт дослідження:
Творчість Леонардо да Вінчі – одного з найвизначніших представників світової культури.
Надзвичайно гарний чоловік атлетичної будови, учасник всіх змагань і турнірів, прекрасний плавець, фехтувальник, вершник, чудовий розповідач, ерудит-оратор, кавалер і танцюрист, співак, поет, музикант, конструктор, геніальний живописець, скульптор, архітектор, математик, фізик, механік, інженер, астроном, геолог, ботанік, анатом-фізіолог, патологоанатом, військовий інженер, мислитель-матеріаліст – увесь цей спектр сконцентрувався в одній людині. Це – Леонардо да Вінчі – яскравий представник типу «універсальної людини» – ідеалу італійського Ренесансу. Він являв собою особистість, яка найяскравіше окреслила діапазон творчих пошуків епохи. Його вважають засновником мистецтва Високого Відродження.
Народився Леонардо 15 квітня 1452 року в невеликому місті Вінчі поблизу Флоренції. Він був позашлюбним сином 25-річного нотаріуса П’єро та селянки на ім’я Катерина. Перші роки життя Леонардо провів з матір’ю. Батько невдовзі одружився на дівчині із заможної родини, але шлюб виявився бездітним, і П’єро забрав Леонардо до себе. Розлука із матір’ю не могла не позначитися на Леонардо. Він впродовж всього життя намагався відтворити її образ у своїх шедеврах.
Леонардо з дитинства цікавився науками, до того ж виявляв однаковий інтерес як до математики, так і до музики, поезії, живопису. Єдине, що йому не давалось – це латина. З нею Леонардо «боровся» все життя, бо більшість наукових книг було написано саме на латині. Батько був задоволений, що його син настільки талановитий, але часто «наукові експерименти» Леонардо були небезпечними для оточуючих. Так, захопившись хімією, якось він змішав якісь компоненти і отримав бридку суміш, отруйний запах котрої примусив домашніх в паніці втікати з дому і не повертатись туди протягом кількох днів. А маленький дослідник був у захваті від настільки вражаючого результату. Наступного разу Леонардо вирішив винайти механізм, який допоміг би людині якнайшвидше прокидатися зранку. Дію прибора він вирішив випробувати на своєму батькові. Спрацювало: батько прокинувся серед ночі від того, що «якась невідома сила» підкинула його майже до стелі.
Намагаючись направити невгамовну енергію сина в потрібне русло, батько намагається зайняти його уроками фехтування, музики, верхової їзди. Але і тут Леонардо вдається до крайнощів: ганяв коня до тих пір, поки той з ніг не впаде; а коли займався музикою – це було так довго, що домашні затикали вуха і просили завершити заняття.
Але, незважаючи на це все, Леонардо був загальним улюбленцем.
Оскільки Леонардо був позашлюбним сином, батько не став нав’язувати йому професію нотаріуса. Тим більше, що малюнки Леонардо до того часу прикрашали стіни будинків найзаможніших міщан.
В 1469 році Леонардо переїхав до Флоренції і поселився в майстерні знаменитого художника Андре Вероккіо.
Вже через три роки Леонардо да Вінчі був прийнятий в Академію, що знаходилась на площі Сан Марко в Флоренції. Тут Лоренцо Медичі замовляє для Леонардо скульптури для площі Сан Марко.
Проблема Леонардо була в тому, що він не міг займатись чимось одним, і не доводив початі справи до кінця. І до самої старості він так і не зрозумів, що терпіння замовників не безмежне. За ним закріпилась репутація талановитого, але повільного і безвідповідального майстра.
В 1841 році папа Сикст ІV прислав запрошення найкращим художникам Тоскани на роботу в Ватикан, але імені Леонардо в цьому списку не було. Леонардо дуже образився.
У 1482 році він вирушає в Мілан, розраховуючи на покровительство Лодовіко Сфорца. Герцог, знаючи про його талант музиканта, спершу попросив Леонардо зіграти на власноручно виготовленій лютні, яку він привіз із собою. І, хоч живописні і музичні здібності Леонардо були справді видатними, він був прийнятий на посаду придворного скульптора – для роботи над пам’ятником Франческо Сфорца.