З точки зору культурного релятивізму кожна цінність, кожне вірування чи очікування має смисл.
Всі культури змінюються відповідно до їх політичних, економічних і соціальних потреб. Немає ні одної культури в світі, яка б не змінилася. Ці зміни – це реакції на внутрішні і зовнішні стимули. Культурні зміни є результат ефективної комунікації: ефективний комунікатор вивчає потреби суспільства і намагається визвати соціальні зміни, що задовольняють ці потреби. Для цього він розвиває своє мистецтво комунікації.
Усі романтики Заходу були людьми пораненими, майже смертельно, цивілізацією, яка торжествує і зовсім чужою їм по духу.
В нашу епоху нема більш гострої теми і для пізнання, і для життя, ніж тема про культуру і цивілізацію, про їх відмінність і взаємовідношення. Це - тема про долю, яка нас чекає. А ніщо не хвилює так людину, як її доля.
Так підриваються основи банальної теорії прогресу, в силу якої вірилось, що майбутнє завжди досконаліше минулого, що людство піднімається по прямій лінії до вищих форм життя. Культура не розвивається безкінечно. Вона несе в собі зерно смерті. В ній заключаються начала, які спрямовують її до цивілізації. Цивілізація є смерть духу культури, явище зовсім іншого буття і небуття.
Культура завжди бувала великою невдачею в житті. Існує якби протиріччя між культурою та „життям". Цивілізація намагається здійснювати „життя".
Занадто напружена воля до „життя" в епоху культурного спаду. Культура не може залишатися на висоті, вона обов'язково повинна спуститися вниз. Вона не може завжди розвиватися тому, що не виконує цілі і задачі, зароджені в дусі проти неї.
Культура не є здійснення нового життя, нового буття, вона є - здійснення нових цінностей. Культурні досягнення символічні, а не реалістичні.
Культура в епоху цивілізації завжди романтична завжди звернута до минулих релігійно-органічних епох. Це закон. Усі кращі люди культури в XIXст. були романтиками. Реальний шлях перемоги культури лише один - шлях релігійного перетворення.
Похоть, яка лежить в основі капіталістичної цивілізації, створює механічно фіктивне царство. Індустріально-капіталістична система цивілізації розрушає духовні основи господарства і цим готує собі загибель. Праця перестає бути духовно-осмисленою і духовно-оправданою і повстає проти всієї системи. Проте, і імперіалізм, і соціалізм, настільки поріднені по духу: означають глибоку кризу культури.
В епоху цивілізації культура продовжує жити в якостях, а не в кількостях, вона уходить в глибину. В цивілізації починають знаходитися процеси варваризації, огрубіння, втрати досконалих форм, вибраних культурою. Ця варваризація може приймати різні форми. В цивілізації засихає духовна енергія, гасне дух - джерело культури. Тоді починається панування над людськими душами магічного царства машинності та механічності, яка підміняє істинне буття. Цивілізація народилась по волі людини до реального „життя", до реальної величі, до реального щастя на противагу символічному і споглядацькому характеру культури. Це шлях технічного перетворення життя. На цьому шляху гине образ людини.
В історичній долі людства можна встановити чотири епохи, чотири стани: варварство, культура, цивілізація, релігійне перетворення. Це різні напрямки людського духу. Один з цих станів у ту чи іншу епоху переважає.
Воля до культури завжди у нас закривалась волею до „життя" [6].
Висновок
Дослідження проблеми дозволяє зробити висновок про те, що культура — багатогранне явище, що забезпечує цілісність і цілеспрямованість розвитку суспільства. Вона пронизує усі сфери життєдіяльності людини. Культура кожної людини віддзеркалює культурні засади того суспільства, членом якого є ця людина, поєднує природу, соціум і особистість. Саме культура гармонійно вирішує, примиряє, згладжує протиріччя між природною і соціальною сутністю людини.
Завдання вищої школи — допомогти майбутнім фахівцям гармонійно увійти у складний процес життєдіяльності соціумі через засвоєння культурних засад суспільства. Тому, необхідно розуміння викладачами вищої школи значення культурного фактора у розвитку особистості і розробка інноваційних педагогічних технологій розширення сфери впливу норм і цінностей культури на особистість через комплексний аналіз закономірностей і напрямків формування мислення, методів виховання позитивного ставлення до набуття знань, стійких соціокультурних принципів, ціннісних нормативів особистості майбутнього фахівця.
Сьогодні вкрай необхідно розвивати нові форми навчання, які дозволили б майбутнім фахівцям діяти в умовах розвитку ринкових відносин, формування нової структури власності, зміни традиційних систем і форм управління різними сферами життєдіяльності. Такий підхід до навчання і виховання забезпечить задоволення духовних, культурних потреб людини, можливості професійної самореалізації у соціо-економічному просторі, гуманістичне відношення до людей.
Питання цінності життя знову і знову набувають значимості, адже з її допомогою вимірюються всі предмети і явища. Хоча вони можуть здатися для декого несуттєвими і ніби неіснуючими. Людина є міра всіх речей, справедливо стверджував давньогрецький філософ – софіст Протагор, але інструментом, мірилом виміру виступають цінності. Об’єкт втягнутий у сферу суспільного життя людини і стає носієм певних соціальних відносин. У ставленні до суб’єкта – людини цінності служать об’єктами її інтересів, а для її свідомості здійснюють роль орієнтирів в предметній і соціальній дійсності. Мабуть, людство не прожило б довго, якщо б на вершині ієрархії його цінностей виявився культ сили.
У житті часто людина потрапляє в ситуації, коли потрібно вибирати потреби, інтереси, переживання і засоби, шляхи їх реалізації, чому віддати перевагу, від чого відмовитися, як встановити черговість переваг і вчинків. І отут-то найтиповіші для суб’єкта потреби, інтереси, переживання виконують роль орієнтира у виборі альтернативних потреб, інтересів і можливих переживань, засобів і шляхів їх реалізації. Так виникають цінності як філософське поняття, за допомогою якого і характеризується соціально-історичне значення певних явищ дійсності для індивідів, суспільства. Сам процес вибору на базі цінностей називається оцінкою. Спрямованість діяльності суб’єкта – людини на певну цінність називається ціннісною орієнтацією.
Поняття цінність вживається для визначення стану свідомості, на основі якого здійснюється оцінка; для визначення значущих явищ, що вибирається внаслідок оцінки.
Культура є предметним полем формування цінностей, і цінності складають фундамент культури. Через систему цінностей і ідей, що служать для регулювання поведінки індивідів, і визначається культура. Культура виступає сукупністю матеріальних і духовних цінностей, як складна ієрархія ідеалів і сенсу, значущих для конкретного суспільного організму. Цінності зміцнюють суспільну єдність, цілісність суспільства, перешкоджаючи руйнівному впливу ззовні. Цінності виконують у суспільстві роль інтегруючих, комунікативних, соціалізуючих основ, забезпечують духовно-вольову єдність, високий рівень самосвідомості і організованості суспільства. Цінності сприяють формуванню психології людини, ментальності, способу життя, характерному для певного суспільства напрямку. Світ цінностей людина будує в процесі предметно-практичної діяльності. Цінності виростали з об’єктивних потреб людини. Потреби формувались вже усвідомлено, а потім потреби транспортувалися в інтерес. На відміну від потреб, що спрямовують людину на об’єкт її задоволення, інтерес – на ті умови, що забезпечують можливість задоволення потреб, що спонукає людину до діяльності.
Важливу роль в ціннісному ставленні до дійсності відіграють емоції і пристрасті, які сприяють виникненню почуття значимості явищ, їх суб’єктивної оцінки. Але і цінності надають емоціям глибинну значимість, перетворюючи їх в стійкі почуття. Об’єднані в єдиний комплекс потреби, інтереси і емоційні переживання утворюють єдине соціальне явище – цінності.
Кожна епоха висуває свої ідеали, в яких ніби перетворюються властиві їй суперечності. Боротьба, конкуренція, антагонізм живлять заздрість, злобу, ненависть, зрадництво. Такі суперечності загострюють, викликають у людей жалість, милосердя, почуття вини і докори совісті. Це призводить до появи ідеалу людини, що притаманний цій цивілізації. Боротьба за ідеали вимагає від людини великого напруження, енергії всіх духовних сил, волі, моральної стійкості, громадянської мужності, твердості духу.
Ціннісні орієнтації є в будь-якій сфері людської діяльності. Вони відображають суть людини, її світогляд, ставлення людини до її місця в світі. В різні епохи та в різних соціальних спільнотах вони відрізняються. Їх потреба у зрілої людини стає внутрішнім мотивом поведінки, визначаючи гуманний характер її помислів і вчинків. Як чудово сказав Йоганн Гете: “гуманність вкладає душу навіть в насолоду, дух – в потребу, грацію – в силу, серце – в велич”.
Гуманістичне виховання має метою виховання переконаної, цілісної особи, здатної не тільки до самостійних рішень, але й до творчої діяльності. Переконання не можна купити в книжковій крамниці, їх треба вистраждати власним життям, придбати власною працею. Формується індивідуальність тільки власним зусиллям протягом всього життя і найяскравіше проявляється в моральній позиції, при визначенні змісту і мети життя, в прояві духовних потреб. Цінність людини в практиці соціального спілкування проявляється в її самостійності, активності і неповторності. Лев Толстой влучно сказав, що людина подібна дробу: числівник означає її думку про себе, а знаменник – думка людей про неї, і тільки якщо знаменник більше чисельника дріб правильний. Самооцінка – це завжди порівняння своїх дій і думок з певним еталоном, з ідеалом. Любити людей взагалі досить просто, але значно трудніше любити і поважати окрему, конкретну людину. В усіх аспектах взаємодій зі світом людина орієнтована на кінцеву цінність – благо. Залежно від того, які потреби задовольняються, розрізняють матеріальні і духовні блага. Єдність істини, красоти й міри – благо, що складає вершину цінностей підкреслював філософ Платон. Прагнути до блага людина виражає себе, свою неповторність і водночас самореалізується, самовиражається, орієнтуючись на ключову цінність – свободу індивідуальності. При цьому людина усвідомлює себе причетною до світу як частинки цього ж світу.