Великі арбанаські будівлі належали багатим торговцям, що вели торгівлю з Італією, Угорщиною, Польщею і, особливо, з Руссю. Доцільною була велика чисельність приміщень, з яких кожне має визначене призначення, і це говорить про високу культуру їхніх мешканців. Багата і різноманітна внутрішня декоративна обробка цих будинків. Вона прикрашає двері, шафи, ставні вікон, фризи верхньої частини стін і площини стель (мал. 38—40).
ІІІ.2 Культова архітектура
Турецьке панування не давало розвитку культовому будівництву. До 30-х років XIX в. спорудження великих церков було заборонено. Нові церкви дозволялося будувати тільки дерев'яну, низьку або уриті в землю. Невеликі можливості малися і для відновлення зруйнованих церков. Зате не припинялося руйнування церков і перетворення їх у мечеті. Для цього використовувалися різні приводи. У зв'язку з опором населення Чепинської міжгорної западини в Родопах насильницькому потуреченню в 1656 р. були зруйновані 218 церков і 33 монастиря, що знаходилися між с. Костенець і м. Станімака (Асеновград).
Але незважаючи на все це будівництво церков остаточно не припинилося. При цьому застосовувався найпростіший тип маленької однонефної церкви з циліндричними зводами й однієї або трьома апсидами. Велика частина цих церков спочатку була без притвору, але іноді притвори будувалися одночасно з церквою. Церкви споруджувалися з каменю, на вапняному розчині без домішки товченої цегли і перекривалися кам'яними плитами, покладеними прямо поверх зводу. Внутрішні поверхні стін покривалися живописом; іноді стінопис зустрічається і на зовнішній стороні західної стіни. У західній частині країни переважає тип церкви з трьома апсидами, висунутими назовні за межі західної стіни.
Церква в Дмитриевському монастирі біля с. Бобошеве (Станке-Дімітровська околія) другої половини XV в. із притвором XIX в. і церква Георгія в с. Студена (Кюстендильська околія), що по архітектурі, характерові будівництва і стінописи варто віднести до XVI-XVII ст., можуть служити прикладами церков з однієї і трьома апсидами (мал. 41, 42).Серед церков, побудованих у період турецького панування, особливо цікаві всі сім церков у с. Арбанаси. Ці церкви придбали свою остаточну форму поступово, у результаті прибудов. Сама стара з вони церква Різдва Христова (мал. 43). Вона складена з каменю на вапняному розчині, має циліндричні зводи і, судячи з написів у розписі притвору, закінчена на самому початку XVII в. Аналіз конструкцій і будівельної техніки дозволяє виявити кілька послідовних періодів розширення будинку і дає підставу припускати, що первісна однонефна церква без притвору відносилася, імовірно, вчасно, що передує турецькому завоюванню.
Єдиною великою церквою цього періоду, що збереглася до наших днів, є соборна церква в Бачковському монастирі біля Асеновграду (мал. 44, 45). Вона побудована в 1604 р. на місці більш старої церкви, що відносилася, імовірно, вчасно засновника монастиря Пакуріана. Церква 1604 р.— хрестово-купольна з циліндричними і хрестовими зводами і куполом на широкому барабані, що спочиває на чотирьох колонах. Церква зведена з цегли на вапняному розчині й облицьована місцевим мармуром. Розпису стін виконані в 1634 р. і вдруге в у 1850 р.
У порівнянні з іншими монастирями країни Бачковський монастир знаходився в кращих умовах, тому що ще при турецькому пануванні він перейшов у безпосереднє підпорядкування константинопольському патріаршеству. Цим порозуміваються великі будівельні роботи, здійснені в монастирі в першій половині XVII в., і те, що він уцілів при величезних руйнуваннях, нанесених турками цьому краєві в 1656 р.
ВИСНОВКИ
1.Архітектура Болгарії, що виникла на базі культурної спадщини фракійців, греків і римлян, що населяли раніше її територію, розвивалася відповідно до завдань, що висувало історичний розвиток країни, і в тісному зв'язку з архітектурою сусідніх народів.
2.Перше Болгарське царство було ранньофеодальною державою, єдиним, із сильною центральною владою, і його будівлі були великими, строгими і монументальними. Такі спорудження, як Мадари й Охріди, палаци в Плісці і Преславі і великі храми-васильки, виявляють більше зв'язку з місцевої до-болгарської, переважно піздньоантичною, архітектурою, чим із сучасним ним візантійським зодчеством. Вже в перші століття свого існування болгарська архітектура вступила на шлях самостійного розвитку, що яскраво проявився в таких будівлях X в., як Кругла церква в Преславі. Це будинок не знаходить аналогій ні в доболгарскої, ні у візантійській архітектурі, хоча її атріум, ротонда, екседри і колонади і говорять про переробку болгарськими зодчими римських мотивів.
3.Візантійський вплив в епоху Першого Болгарського царства позначилося більше всього в появі в Болгарії типу чотирьохстовпної хрестово-купольної церкви зі зниженими кутами (переважно в провінційному, а не в константинопольському варіанті) і в поширенні змішаної кладки стін з рядів каменю, що чергуються, і цегли, що використовувалася і для прикраси фасадів.
4.В Другому царстві феодальні відносини досягли повного розвитку: підсилилася влада окремих феодалів, зросло значення місцевих центрів, загострилися класові протиріччя. Відповідно до цього змінилася й архітектура. Міцності стали менше, але них почали розміщати в більш неприступних місцях. Меншими стали і церкви, придворні, монастирські парафіяльні. Серед них переважали чотирьохстовпні хрестово-купольні церкви, іноді з притвором і дзвіницею над ним, однонефні церкви з куполом, з такими ж притвором і дзвіницею і зрідка с бічними конхами, а також найпростіші однонефні церкви, покриті циліндричним зводом. Невеликі розміри церков відшкодовувалися добірністю пропорцій і більш багатим, чим раніш, оздобленням фасадів. Усе це ріднить болгарську архітектуру XII-XIV ст. із сучасної їй візантійської, що розвивалася в подібних історичних умовах, але ще більш близька вона до архітектури інших північно-слов’янських земель.
5.Тип однонефного храму з куполом, дзвіниця над притвором, нарядність фасадів були характерні і для сербської архітектури XIV в., але там у декоративній обробці, переважало кам'яне різьблення. У Болгарії ж одержав подальший розвиток відомий там з IX в. прийом декоративних, не зв'язаних зі структурою будинку аркад, з'явилися аркові паски під карнизами, закомарі й обробка барабанів. Сполучення каменю, цегли і розчину створювало на фасадах кольорові візерунки, що доповнювалися керамічними вставками, відомими вже в архітектурі Першого Болгарського царства, що з'явилися з XII в. в архітектурі Македонії, а з XV в.— і до півночі від Дунаю, у Валахії і Молдавії, але невідомими Візантії. Візантійська архітектура часу Палеологів сама запозичала в південних слов'ян, і зокрема в болгар, деякі форми і прийоми декоративного оздоблення, про що наочно свідчать фасади константинопольського палацу Текфур-Серай і церкви Апостолів у Салоніках з їхньою багатою орнаментикою.
6.Подальший розвиток архітектури Болгарії було перервано турецькою навалою, що припинила на чотири сторіччя будівництво великих будинків суспільного призначення. Лише з кінця XVIII — початку XIX в. епоха Відродження наступив і для болгарської архітектури, у якій поряд з новими прийомами, що відбивали зміни, що відбулися до цього часу в архітектурі Європи, одержали подальший розвиток і старі традиції.