З усього побаченого ми можемо скласти уявлення про життя жінки. З усього видно, що вона щодня носить молоко цією дорогою, можливо, на продаж. Вона належить до таких селянських типів, про які ще Іван Франко у повісті «Ріпник» писав, що це натури здорові й роботящі, що вони не замислюються або мало замислюються над своїм життям, а почуваються нещасними тільки тоді, коли не стане їх зазвичай залізного здоров’я.
Отже, художник зобразив зрілу, але ще досить молоду і здорову жінку, використовуючи кращі традиції європейського портрета, зокрема модерного поєднання народного і «салонного» малярства. Риси народного примітиву, характерні для лубків, спостерігаються в деталях: повороті голови жінки, зображенні рук та ніг. Від цих рис примітиву картина тільки виграє, підкреслюючи типаж «з народу».
Картина (іл. 3)виконана засобами графіки. Привертає увагу орнаментальна рамка, виконана у вигляді ромбів. Ввод у картину представлений чорним полем перед нею, а також зображенням ґрунту. Зображення поля, яке є основним тлом картини, автором виконане умовно-стилістично. Так, трава прорисована грубими штрихами, кущики зілля – зигзагами. Вдалині кількома геометричними штрихами прорисовані дерева. У змалюванні неба і хмар проявився мистецький талант графіка. Так, небо представлене однорідними продовгуватими штрихами, а хмари на їх фоні виглядають підкреслено білими.
На картині зображена дівчина-підліток 6-7 років, яка пасе гусей. Це зображення радше символічне, стилізоване, аніж реалістичне, оскільки дівчина вбрана досить пристойно: в керсетку, рясну спідницю і вишитий (!) фартушок, проте боса. З народного досвіду випливає, що пасли гусей діти, вбрані досить бідно, у старий одяг, тому що пасти гусей – це брудна робота. Автор змалював на дівчині багату одежу, що не відповідає реальності. Вишитий же одяг носили у свято. Тому фігура радше сприймається як умовно-символічна. Це враження підсилюють симетрично розташовані фігурки гусей, що пасуться, рівновіддалені одна від одної, без збереження перспективи. Умовно-символічне тлумачення образу дівчинки – це алегорія селянства, босі ноги якого символізують зв'язок із землею. Воно таке ж духовно недозріле і чисте, як ця дівчинка, і його роль у державі так само незначна, як і робота зображеної пастушки.
Отже, в зображенні неба і хмар автор проявив себе добрим графіком. Проте згідно з каноном народного малярства в його картині присутні: умовність, стилізація, орнаментальність, порушення перспективи.
Ця картина (іл. 4)створена засобами графіки. На ній зображений юнак, що пасе вівці, – пастушок. Він одягнений по-гуцульськи: на ногах личаки, в них заправлені гачі (штани), груба суконна кирея – на випадок негоди. Чорнявий пастушок схилився на лівий бік, оперся на герлигу (палиця для завертання овець) і дрімає.
У композиції відсутній ввод. Детально змальовано три вівці – із детальною прорисовкою вовни – хоча видно, що їх більше. Зображений рельєф горбистої, але пологої місцевості. Кущі змальовано стрілчастими лініями та зигзагами, зліва – якесь химерне деревце: чи то калина, чи – сосна... В цій картині багато білого кольору і неба, поодинокі хмарки на якому відтінені рясними штрихами.
В цілому слід зауважити, що картина виконана у реалістичних традиціях сучасного графічного мистецтва.
М.Бойчук – неперевершений майстер-портретист, і вціліла робота (іл. 5) доводить це. Цей портрет виконаний М.Бойчуком у чорно-білих тонах, засобами графіки. Це портрет його улюбленого учня.
Перед нами – чоловік непересічно гарної зовнішності, що підходить під опис антропометричного типу гуцула. Загалом це класичний портрет-погруддя. Лице овальне, продовгувате, зображене у три четверті, що загалом не характерне для народного примітиву. Очі розкосі, широко поставлені, брови довгі й тонкі, губи акуратні, вигадливо зігнуті, ніс прямий. Зачіска чоловіка зроблена за модними тенденціями початку ХХ ст. і зараз називається «полубокс». Ця зачіска дуже йому личить, оскільки візуально зрівноважує довгий ніс і загалом видовжене лице, підкреслює витонченість і красу обличчя.
Зіниці очей дивляться косо, велика долоня з геометрично прорисованими пальцями охоплює горло. Складається враження, що герой панічно боїться чогось або переляканий чимось, проте з останніх сил намагається опанувати себе. Фон портрета – нейтральний, сірий. Справа від картини є натяк на геометричний орнамент шпалер або, можливо, печі, на фоні якого змальовано цей портрет. Загалом робота виявляє зацікавлення митця тенденціями європейського кубізму, поєднаними з класичним мистецтвом.
Ця картина (іл. 6) була створена для «Дяківської бурси» у Львові й виконана в жанрі ікони. Вона виконана темперою по дереву, по досить якісній дошці.
Зображена стара людина, побита долею. На це вказує постать старця (він зображений у сидячій позі, зігнувшись), його опущені плечі, голова, схилена на палицю. У процесі дослідження ми зробили опис цієї картини з досить неякісної фотографії в чорно-білому варіанті, але можемо зробити висновок про її колористику.
Автор використав контрастні барви – то яскраво-жовті різних відтінків, то червоні, то шоколадно-коричневі, то, зрештою, чорні. Введення у композицію відсутнє, що робить зображену постать важкою і ґрунтовною, як і людське горе. Фон композиції складають заломи скелі світлої барви та прорисовані геометрично правильними квадратами, ромбами й прямокутниками. Постать дідуся, виконана в яскравих барвах, неначе сповнена надії й Божої благодаті, подається на темному фоні скелястого заглиблення. Його одяг, знизу – узорчата тога, а зверху – проста хламида – зображений у стилі середньовічного монументалiзму. Адже одяг приховує тіло, апелюючи до духовної сутності дідуся. До неї ж апелює і ліва рука, витягнута вздовж тіла, долоня якої, вигнута під неправильним кутом, уся поорана зморшками. Ця рука викликає асоціації з картиною Л.да Вінчі «Хрещення Богородиці», де рука Івана Хрестителя теж витягнута під неправильним кутом і спрямована так, ніби святий комусь відсікає голову. Босі ноги дідуся вказують на його архетипальний зв'язок із землею як однією з чотирьох світодержних стихій. Також вони підкреслюють простоту, навіть простонародність цього старозавітного ізраїльтянина. Друга рука, підпираючи голову, водночас тримає посох, який тягнеться з центру картини до лівого нижнього кута, надаючи експресії. Обличчя дідуся зображене у кращих портретних традиціях, зі збереженням перспективи. На ньому невеличка ріденька борода, що закриває груди, та акуратні вуса, біле волосся і жваві, добре прорисовані очі. Навколо голови – німб, за традицією, яка склалася у історії тисячолітнього християнського іконопису. У правому верхньому кутку картини змальовано птаха-ворона в польоті; цей птах розкрив дзьоба й ніби кричить про щось. Постать дідуся зображена без руху, тільки очі виказують жваве зацікавлення вороном, оскільки погляд пророка детально промальований.
За біблійною легендою, пророк Ілля, рятуючись від гніву царя Ахава й цариці Єзавелі, втік у безлюдну місцевість біля скелястого ложа потоку, який обмілів. Він цілком покладався на Господню волю, так що його годували круки, приносячи в дзьобах хліб, а воду пророк пив ту, яка сочилася зі скель.
Ця картина створена М.Бойчуком за мотивами цієї відомої легенди і є однією з найранніших у творчості майстра.
На жаль, до нас дійшли тільки фрагменти деяких творів Бойчука. Серед них – і цей фрагмент (іл. 7), виконаний у насиченій, світлій колористиці. На ньому зображені п’ять усміхнених, радісних облич. Люди тісно стовпилися одне біля одного й дивляться на щось цікаве, так що обличчя двох останніх чоловіків опиняються на задньому плані й зображені не цілком: тільки половина та чверть.
На передньому плані – обличчя чоловіка, зображене у три чверті. Воно овальне, з прямим носом, тонкими бровами й акуратними вусами. На голові – капелюх. Чоловік задумливо усміхається, зосереджено поглядаючи на щось. Широколиці жінки – одна зображена анфас, а інша – в три чверті – світять радісними посмішками. Вони у хустках, із-під яких вибивається чорне кучеряве волосся. Портрети зображені чисто, натуралістично, життєподібно. В цьому випадку майстер послуговувався класичними рекомендаціями щодо створення портретів, та принципом реалістичності при їх створенні.
Судячи з головних уборів людей, зображених на фресці, - дві кепки, дві хустки і капелюх – можна зробити висновок, що художник зображав портрети своїх сучасників у конкретно-історичних умовах.
Ця картина (іл. 8)створена засобами графіки. Вона зображає чоловіка, що пасе вівці. Це чоловік віку 30-35 років, а отже – чабан. Він одягнений типово по-гуцульськи: на ногах личаки, в них заправлені гачі (штани), груба суконна кирея – на випадок негоди, збоку – тайстра (торба). Чабан схилився на правий бік, оперся на герлигу (палиця для завертання овець), склав руки і дрімає. Він не лягає спати на землі, бо вівці – тварини дуже жваві, й поки він спатиме, вони можуть утекти дуже далеко.
У композиції відсутній ввод. Вівці прорисовані напівкруглими штрихами, чітко окреслені тільки ті, що перебувають на передньому плані горби і кущі по всьому просторі картини змальовано заокругленими штрихами, чагарники – продовгуватими скісними лініями. В цій картині відсутнє зображення неба, що дає читачеві уявлення про надто піднятий простір – гору.