Буря виє, завиває
І сосновий бір трощить. .
А далі, коли подає настрої помираючого героя і його помисли, він переходить зовсім на інший ритм та іншу строфіку:
Грім напусти на нас, боже, спали нас в пожарі
Бо і в мені, і в бандурі вже глас замирає!
Залежно від того, про що йде мова, якою виглядає подія і настрій персонажа, міняється і структура вірша та строфи. В західноєвропейських літературах під впливом класичної поетики форма баладних творів простувала часто до канонізації. Українські романтики свідомо прагнуть до урізноманітнення форми, особливо ритму і побудови строфи (А. Метлинський, М. Костомаров та ін). Цей засіб, знаний частково і в ліриці XVI - XVIII ст. ст., широко застосовував згодом у баладах, віршах і поемах Т. Шевченко.
Романтична поезія на Україні розпочалася з балади, і цей жанр для неї був, може, найхарактернішим. Тому всі особливості романтичного напрямку певною мірою підбилися і в жанрі балади. Якщо на Заході балада розвивалася спочатку на ґрунті чисто книжної поезії, а тільки згодом (в Англії) зробила крутий поворот до народної поезії, то на Україні вона ще в XVII ст. бере сюжети з народної пісні. Доба романтизму тільки піднесла жанр і поглибила його зв'язки з фольклором. Тому-то сюжети українських балад в більшості випадків народного походження, герої балад - не князі, принци й рицарі, а прості люди чи рицарі з народу; стиль балад - також демократизований, дещо знижений, виглядає простішим у порівнянні з стилем балад західноєвропейських і навіть російських. Оскільки українська романтична балада виросла головним чином на ґрунті народної ліро-епічної пісні, в її змісті й формі маємо риси, що наближають її більше до шотландської балади, як до німецької. З російською її споріднює тяга до етнографізму, до самобутнього вислову в загальнознаних сюжетах і вираження романтично-сентиментальних рис (Жуковський, Боровиковський). Поєднання романтизму з сентименталізмом у баладах українських поетів-романтиків проявилося, здається, більше й виразніше, як у російській літературі, доказом чого можуть бути також і балади П. Гулака-Артемовського ("Рибалка"), М. Костомарова ("Посланець"), О. Шпигоцького ("Малоросійська балада") та ін. Найхарактернішою рисою романтичної балади є ліризм, успадкований нею від народної поезії. Особливо виразною ця риса виступає в баладах А. Метлинського, що дало привід А. Шамраю говорити про цю прикмету як про "деформацію епічної форми балади". На нашу думку, це не "деформація", а нормальний вияв переваги ліризму над епічністю, а тому треба визнати правомірність існування різновидів балад, в яких переважає лірична стихія. Такі балади - звичайне явище в літературах народів світу.
В російській, польській літературах інтерес до балади підупадає ще в ЗО-40-х роках XIX ст. її витісняють в російській літературі романи й повісті. Небезпідставно ще в 1835 році В. Бєлінський в статті "Про російські повісті та повісті Гоголя" вставив репліку, що "тепер вся наша література перетворилася в роман і повість". Оду, епічну поему, баладу, байку... все поглинув роман, а повість ще й сліди минулого згладила, їй поступився й роман.
В українській літературі того часу цього не сталося, баладу високо підніс Т. Шевченко, а його наступники продовжували розробляти цей жанр кожний як міг і як умів.
Розвиток жанру української романтичної балади пройшов, на нашу думку, три основних стадії:
1. На початку сюжети балад беруться з літератур інших народів відповідно до рис своєї національної літератури, а оскільки в ті часи в українській поезії був сильно виражений бурлескний струм - перші балади Гулака-Артемовського, частково Боровиковського і Білецького-Носенка несуть на собі сліди бурлескно-травестійного стилю, хоча він і не є домінуючим.2. Наступний етап в освоєнні жанру характерний тим що балада набирає все більше рис виключно романтичних, а в стилі викладу з'являються елементи сентименталізму.3. В баладах 40-х років з’являються риси, що наближають жанр до реалістичної поезії. Виявляються вони в першу чергу в розробці фабул із соціального життя народу ("Пан Шульпіка" Костомарова та ін). Ці прикмети жанру широко розкрилися в баладній творчості Шевченка. Балада стає одним з позитивних явищ на шляху до демократизації літератури, піднесення в ній народних основ, словом, балада стає одним з жанрів, що торує шлях для утвердження реалізму. Баладні твори романтиків у багатьох випадках мають досить тісний зв'язок з реальним життям, а "коли є який-небудь дотик між мрією і життям, тоді все гаразд".
Для романтичної балади, може, найважливішим було зіставити людину, героя, з об'єктивним світом, який вважався таємничим і нерозгаданим. Зіткнення конкретної земної людини з світом, повним таємничостей і незвичайностей, з світом фантастики і загадковості, надає сюжету балади особливої ефектності і своєрідності. Деякі західноєвропейські письменники цей момент у баладах так акцентували, що елементи містичні, описи "потойбічного" панували над усім. Реальне і потойбічне стикалося, але першість належала фантастиці. Створився своєрідний тип балади, яку дехто з дослідників називає "нумінозною", тобто такою, в якій проявляються почуття зв'язку людини з потойбічним світом. Ні в творчості, ні в спадщині наступних поколінь такий тип балади в українській літературі не знайшов місця. Реалістичні тенденції балади народної, суспільні проблеми, які постали перед романтиками того часу, штовхали літературу, розвиток її жанрів іти шляхом, на якому першим етапом була народність.
Навряд чи так воно було в дійсності. Не "пасивні" романтики і взагалі не романтики затримували розвиток української реалістичної літератури й мови, а ті складні обставини, в яких опинилися українська культура і суспільна думка. Що ж до романтиків, то автор у наступних абзацах сам їх виправдує, коли стверджує, що виступи критиків ЗО-40-х років "мають чітко виражений романтичний характер", а основний зміст їх виступів - "пропаганда і захист ідеї народності". Це вірно. Л боротьба за народність, за народну мову в літературі - це об'єктивно початок боротьби за утвердження принципів реалізму, що і є характерним для авторів романтичних творів, зокрема балад. Романтична балада стала позитивним явищем у процесі розвитку прогресивних тенденцій в українській літературі.
За змістом і тематичним спрямуванням баладні твори початку XIX ст. Діляться на три основні групи: романтичні, що виросли на народних піснях-баладах ліричного і побутового характеру, історичні й фантастичні (головно у творчості Білецького-Носенка). Пізніше, в 50-х роках, з'являються окремі зразки балад дидактичного спрямування (М. Устияновича). Найбільшим досягненням романтиків є розробка історичної та соціально-побутової балади.
Народна балада мала певний вплив на розвиток романтичної драми. "Чари" К. Тополі були першим драматичним твором виразно романтичного змісту. На відміну від героїв попередніх драм, Галя вся віддається пристрастям, не може миритися з таким становищем,: І яким мириться, наприклад, Наталка І. Котляревського. Оця стійкість почуття, відданість коханню, незвичайна пристрасть - риса романтичних героїв балад Л. Боровиковського та М. Костомарова, що з'явилися раніше від
драми К. Тополі. Якщо в драматургії це перші "факти" смерті героя з таких причин, то їхній зв'язок з баладами очевидний.
Доба романтизму остаточно утвердила в нашій літературі жанр балади; з цією ж добою в'яжеться початок формування її національного обличчя, ЇЇ специфічних рис'. Кожний з авторів, що віддав тоді якусь данину жанрові, по-своєму його розробляв і шукав у баладі найкращих можливостей висловити свої думки й смаки. Не всім однаково давалося осягнути бажане, особливо в сфері естетичній. З баладного доробку романтиків витримали пробу часу далеко не всі твори, не можна вказати й на поета, що яскраво виявив би себе в цьому жанрі, бодай так, як В. Жуковський в російській літературі. Становище української літератури було своєрідним, що позначалося не тільки на розвиткові жанру, а й усього літературного процесу. Одначе з тогочасних поетів виділяються П. Гулак-Артемовський, Л. Боровиковський (його "Маруся" зайняла тривке місце в літературі, а "Вивідка"-у фольклорі), не втратили літературно-естетичного значення і деякі балади М. Костомарова та А. Метлинського. Баладна творчість романтиків була часткою тих літературних явищ першої половини XIX століття, якими було утверджено великі можливості української мови, розкрито її стилістичні багатства і фактично доведено, що цією мовою може творитися велика національна література. З виступом Т. Шевченка це стало незаперечним.
Творчість Шевченка сприяла значному піднесенню авторитету української літератури на світовій арені. Було остаточно доведено, що українською мовою можна писати не тільки "серйозні романтичні твори", а й створювати літературні шедеври, якими може пишатися будь-яка література світу. З появою творів Шевченка українська література виходить на широкий шлях реалізму.
Література другої половини XIX ст. несе з собою не тільки нові суспільні ідеї, а й нові смаки, нове розуміння завдань художньої творчості. Зростає національна й соціальна свідомість, оформляються різні політичні і літературні течії. Все сильнішим стає революційно-демократичний напрямок, репрезентований кращими українськими письменниками. Як і в усіх ділянках літературного та суспільного життя після шевченківської доби, в розробці жанрів також відчувається присутність безсмертного Кобзаря.
В європейських літературах другої половини XIX ст. у зв'язку з розвитком натуралізму, реалізму, а згодом і так званого неоромантизму балада як жанр хоча зовсім і не заперечується, однак увага до неї не є такою, як була на початку століття. Мабуть, найбільше цікавляться жанром поети німецькі. Революційні події 1848 - 1849 рр. принесли в поезію, в тому числі й баладу, пафос боротьби пролетаріату за свої права і справедливість. Під впливом цих подій та ідей наукового соціалізму окремі поети поривають з романтизмом і переходять на бік революційної демократії (Фердінанд Фрейліграт, Георг Гервег та ін) та по-новому розробляють жанр балади. Ідеї народно визвольної боротьби розробляє в баладах Юліус Мозен. Одна з його балад - "Андреас Гофер" - стала піснею, пізніше її мелодія перейшла до Росії, і в післяжовтневі дні на її мотив співали комсомольський гімн "Молоду гвардію" (слова О. Безименського, українська переробка Т. Фіялки).