Модернізм, а ще дужче постмодернізм, стали тим живильним середовищем, в якому слабка стать змогла на весь голос сказати про свою самодостатність, ба навіть довести, що "жіноча література" інколи (якщо не часто) перевершує за психологічною тонкістю та естетичною довершеністю доробки чоловічої частини письменства.
Тому, на наш погляд, вбитий століттями в свідомість суспільства стереотип меншовартості жінки, другорядність її становища просто досягнув у мисткинь своєї точки кипіння, і сьогодні часто-густо виливається неприємним укропом в бік Чоловіка. Я думаю, це нормальна природна реакція, яку громадськість мусить прийняти, аби надалі не допустити непаритетності не лише в літературі, а й в усіх культурних та суспільних прошарках.
Кореспондент "Книжник-ревю". Скажіть, будь ласка, чи не постраждала, на фоні фемінізованої складової, притаманна лише жінці виключна емоційність на передачу внутрішнього світу людини в творчості Ірен Роздобудько?
Г.-П. Рижкова. Притаманне тільки жінці домінуюче ставлення до внутрішнього світу героїв, його емоцій, почуттів є першоосновою в творчості Ірен Роздобудько. Я думаю, учні 12 класу підтвердять нам це.
Учень 5. "Ми живемо, як мушлі на дні моря, думала я. Ми гадаємо, що шари води – невідворотні, а наші щільні стулки зачинено назавжди. Коли накочується буря, ми б’ємося одна об одну, перетасовуємося, ранимо тих, хто поруч. І забуваємо, що всередині кожної найменшої, найнепоказнішої мушлі мертвим вантажем лежить перлина! Треба лише розкритися і не соромлячись показати її. І тоді назустріч тобі так само розкриються інші" [18, c.31].
Учень 6. "Кохання – це те, що не повинно виходити з голови, воно існує на рівні грудей (але поза серцем, десь посередині, де, як кажуть, міститься 21 грам душі) й трохи нижче від шлунка. Тобто там, де завжди болить найбільше. Голова – ворог кохання. Ми занадто багато думаємо, аналізуємо. А звірі знаходять одне одного за запахом. Якби ми жили, як звірі, – на світі не було б нещасних людей" [18, с.16].
Учень 7. "Люблю – означає: йди, куди заманеться, роби, що хочеш. Не люблю: йди ось туди, принеси те-то й те-то, завтра буде ось так, у наступному році – інакше. Люблю – означає завтра я помру" [19, с.35].
Учень 8. "Вона не визнавала любові, що надходить поволі, як потяг: один їде у ньому, інший – стоїть із букетом квітів на пероні. Потім ці двоє ідуть у кав’ярню, розмовляють "про кіно", призначають одне одному побачення, знайомляться з батьками, переживають із десяток дощів, хвороб, маленьких свят, аж поки вирішать, що треба жити разом. Для Влади усе це було неприйнятне" [19 с. 118].
Учень 9. "Я не знаю, що таке кохання. Я ніколи раніше не кохала, а тим більше ні з ким щодо цього не радилася. Як я могла думати про такі великі і важливі речі?"[17, с. 40].
Учень 10. "… любов – дар. Його отримують із народженням разом із іншими почуттями, такими як слух або зір. Часом цей дар перетворюється на важкий камінь, на хрест, на повітряну кульку. Але його вже не позбутися: він не є твоїм власним вибором. Так сталося при народженні… І якщо божевільний митець або просто – божевільний здатен відрубати собі руку, виколоти око чи відтяти вухо – то від цього дару можна звільнитися, лише зупинивши власне серце…"[17, с. 263].
Юлія Джугастрянська. У творчості Ірен Роздобудько, поряд із підвищеною увагою до почуттів, до любові, простежується, я б сказала, песимістично-романтичне ставлення до світу, до життя.
Учень 11. "… Я хочу жити у світі справжніх чоловіків і жінок! Швидше за все, це означає – "у снігах Кіліманджаро, де лежить мертвий леопард", тобто – ніде. У белетристиці, серед героїв Хемінгуея, які здатні вільно спілкуватися про все на світі, дивлячись один одному в очі. Не зацькованих, не закомплексованих, здатних на вчинки – не заради ефектного жесту, захвату публіки чи винагороди – а тільки тому, що їм принизливо жити інакше. У такому світі не було б зраджених і скривджених, озлоблених, брехливих, розчарованих. Тому, що їхні думки й бажання збігалися б зі словами і вчинками, а не лягали в потаємні закутки душі важким камінням. Це був би світ справжньої свободи…"[18, с. 70].
Учень 12. "Звідтоді як я почала бачити внутрішній стан речей, усе зовнішнє викликало в мене лише сум або сміх"[17, с. 241].
Учень.13. "…життя без любові втрачає сенс, рушійну силу, добро, мораль, зміст. Можна прожити, не відаючи смаку буйабезу й нічого від того не втратити, якщо щовечора хочеш повертатися туди, де на тебе чекають" [18, с. 166].
Учень 14. "… я думаю, що море – як життя. Спочатку пливеш носом донизу, жадібно загрібаєш руками все, що в них потрапляє, роздивляєшся довкола, міркуєш, де тепліша течія, прозоріша вода, стежиш, куди пливе решта. Намагаєшся не збитися на манівці, не відстати, не загубитися, не уславитися невдахою… А варто лише якому-небудь стихійному лиху зруйнувати тиху затоку – й усі , як один, виляють уверх денцями. І вже не суттєво, хто плив першим, а хто пас задніх. Різниця лише в тому, що ти бачив перед собою в останню мить і що відчував…" [17, с. 152].
Кореспондент газети "День". Цікаво, чи простежується у прозі Ірен Роздобудько думка про творчість як таку?
Учень 15. Ставлення письменниці до власне творчості знаходимо відразу у декількох її творах.
"Той, хто береться за перо, свідомо чи несвідомо вступає в діалог зі своїми кумирами. І різниця лише у тому, що для одних співрозмовниками та опонентами стають Гамсун, Воннегут чи Кортасар, а для інших – автори коміксів про черепашок ніндзя! І цей діалог визначає ставлення до світу чи, навпаки – протиставлення світові себе і собі подібних" [19, с. 166].
Учень 16. "Я думаю, що все у світі – фуфло. Особливо те, що відбувається зараз у будь-якому кутку земної кулі. Тільки незбагненне має право на вічність. У літературі – Шекспір, у музиці – Моцарт, у малярстві – Леонардо, у науці – Паскаль. Решту, ЯКЩО ДОБРЕ ПОДУМАТИ, можна розгадати" [17, с. 136].
Учень 17. "… з тою насолодою, котру отримуєш від споглядання на папері літер, слів, словосполучень і речень, яких раніше не чув… кораловий світ так само неповторний, як і слова, що виникають на сторінках. З кожним поштовхом він змінюється, стає новим, іншим, незвіданим, а різнобарвні закам’янілості – червоні, зелені, бузкові, жовтогарячі – лишаються позаду, ніби щойно прочитані слова…" [17, с. 150].
Кореспондент журналу "Дивослово". Хотілося б почути вашу правдиву думку стосовно доречності залучення творів Ірен Роздобудько до програми з вивчення української літератури в загальноосвітній школі.
Віра Балдинюк. Творчість Лесі Українки, безумовно, вершина в поєднанні фемінізму по-європейськи з його імпліцитно національним началом, як і з началом загально естетичним без поділу на "жіноче" і "чоловіче". Суспільні проблеми – більше того – поставлені й трактуються письменницею вище, ніж загалом у тогочасній і навіть сучасній літературі.
Нині ми маємо справу переважно з масовою культурою, де "жіноча проза" обросла специфічними рисами і функціями. Багато залежить від того, чи авторка експлуатує ці риси, чи намагається залишатися поза ними і якісно працювати зі словом і сюжетом. В першому випадку в літературному тексті ми маємо мотив Попелюшки, наслідування глянцевих статей про біографії видатних жінок типу Коко Шанель, високий рівень інфантильності жіночих образів, низький рівень узагальнень й обертання довкола приватного світу, який обмежується любовними стосунками. Ми знайдемо спекулятивний характер у сюжеті і мелодраматизм, або ж будуарну іронію.
У другому випадку можна очікувати більш складний художній світ, у якому відчутне соціальне тло, побачене очима жінки. Варто сказати, що обидва випадки мають право на життя.
Ми чудово розуміємо, що є проза Ірен Роздобудько і Лариси Денисенко, є молодіжні книжки Ірини Цілик, Ірени Карпи, а є проза Оксани Забужко. В Росії є книжки Ірини Дєнєжкіної, а є твори Людмили Петрушевської. Втім, усе вищесказане стосується повною мірою і авторів-чоловіків, які можуть на диво по-жіночому писати романи. Скажімо, Януш Вішнєвський добре розуміє, як вичавити сльозу з читачки її ж методами [1, с.3].
Разом з тим, я переконана, що і та й інша група мають право бути почутими в школі.
V. Заключне слово вчителя. Закріплення матеріалу.
Очевидно, що сучасний світ розкриває нові можливості для відвертої розмови на гендерну тематику. Процес відновлення паритетності в площині Чоловік/Жінка поступово, але впевнено встановлюється.
Діти, висловте своє ставлення: чи варто, все-таки, більш розлого вивчати творчість Ірен Роздобудько? Чому?
Учні. Так, звісно. Адже підростаюче покоління має право почути власне жіночу світоглядну позицію. А художня творчість пані Ірен, відзначена низкою нагород, гідна, щоб бути представленою в школі.
VI. Підсумки уроку.
1. Оцінювання;
2. Домашнє завдання: Написати твір-роздум на тему: "Жінка в романах Ірен Роздобудько – яка вона?"
Висновки
Питання гендерної рівності одне з найобговорюваніших у сучасному світі. Нині у вузі, на роботі, в мистецтві – у суспільстві точаться постійні суперечки: що ж, все ж таки, може Жінка і яке її місце в житті.
Лише останні кілька десятиліть проблема рівності чоловіка і жінки дискутується вільно і на серйозному рівні. Така, може здатися, нав’язана феміністичним рухом ідея рівноправ’я або навіть безкомпромісної вищості жіночої статі насправді не виникла з мильної бульбашки. Цьому передувала думка про однозначний вищий статус Чоловіка, яка тисячоліттями була закарбована в свідомості людства. І лише в кінці ХVIІІ століття зусиллями Мері Волстонкрафт ця теорія почала потроху "давати тріщину".