Водночас 16,7 % і 19,7 % промислових підприємств вважають, що здійсненню інновацій перешкоджають відсутність можливостей для кооперації з іншими підприємствами і науковими організаціями, 15,2 % і 17,4 % — нестача інформації про ринки збуту, 17,1 % і 17,3 % — брак інформації про нові технології, 14,4 % і 16,0 % — відсутність попиту на продукцію і несприйнятливість підприємств до нововведень, 13,7 % і 20,0 % — відсутність кваліфікованого персоналу.
У роботі доведено, що, по-перше, протягом останніх років не змінюється перелік проблем, які перешкоджають інноваціям, водночас збільшується частка підприємств, котрі вважають їх достатніми для згортання відповідної діяльності. Це означає, що у разі консервації згаданих вище явищ скорочення інноваційної активності триватиме і надалі; по-друге, щонайменше половина чинників має одну природу виникнення, а саме — відсутність належного маркетингу інновацій, що зайвий раз підкреслює актуальність даної проблеми.
У процесі дослідження виявлена галузева асиметричність попиту та пропозиції на ринку інновацій, сутність якої полягає в тому, що в структурі інноваційних пропозицій за галузями господарського комплексу переважають галузі, здатні забезпечити інноваційний розвиток країни (машинобудування, електроніка, енергетика, екологія, охорона здоров’я), тоді як у структурі попиту на інноваційні товари — сільське господарство, харчова промисловість, будівництво. А враховуючи структуру наукових пропозицій, у якій пріоритетними є матеріалознавство, хімія, фізика та біологія, зрозумілим стає виникнення посередницьких організацій, які спеціалізуються на експорті результатів НДДКР.
У роботі визначено правові, фінансові, організаційні, економічні та кадрові проблеми розвитку ринку інноваційних товарів і запропоновано відповідні рішення щодо їх усунення. Поряд з дискретними заходами автор обґрунтовує першочергову необхідність змін системного характеру, до яких віднесено перехід на селективну модель ринку інновацій, що передбачає науково обґрунтоване визначення та законодавче закріплення оптимальної кількості галузевих пріоритетів з урахуванням можливості створення відповідних кластерів.
Доведено, що в сучасних умовах суб’єктом маркетингу інновацій стає і держава, що потребує конкретизації її ключових функцій та створення відповідних механізмів їх реалізації. Аргументовано, що політична функція є провідною, оскільки саме від позиції держави – активної чи споглядацької, стимулюючої чи стримуючої – залежить рівень інноваційності виробничого сектору, науки, освіти, а зрештою і суспільства.
Серед проблем, які суттєво впливають на ефективність інноваційної діяльності, а отже і на розвиток ринку інноваційних товарів, виділено:
на загальнодержавному рівні – відсутність адекватної вимогам і викликам часу, реалістичної, економічно та ресурсно обґрунтованої стратегії інноваційного розвитку країни; досить суперечливе розуміння специфіки та закономірностей інноваційної діяльності в законодавчій і виконавчій гілках влади. Як результат, у країні не створено ефективного інноваційного законодавства, немає обґрунтованих інноваційних пріоритетів, не запроваджено необхідних важелів і механізмів державної підтримки, немає належної інноваційної інфраструктури, відсутня достатня і достовірна статистика інновацій;
на регіональному рівні – відсутність обґрунтованих програм та реальних стимулів для інноваційного бізнесу; інтеграції регіональної науки, освіти і виробництва; підтримки наукомісткого підприємництва, формування регіональної інноваційної інфраструктури.
В Україні визначено вісім довгострокових стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, а з урахуванням середньострокових, їхня загальна кількість перевищує чотири десятки. Кількість пріоритетів є завищеною, вони є дрібними, слабо пов'язаними між собою, не відповідають потенціалу нашої держави (виходячи з ії ресурсного та інтелектуального потенціалу, геополітичного положення, що визначають місце України у системі міжнародного поділу праці) та світовим тенденціям інноваційного розвитку. За авторською оцінкою, до інноваційних, згідно із сучасними світовими критеріями, можна віднести не більше 10-15% із задекларованих стратегічних пріоритетів.
Урозділі 5 «Маркетинг в управлінні національним ринком інновацій» викладено методичні засади маркетингових підходів до регулювання структури ринку інноваційних товарів, визначення пріоритетів їх формування, трансферу та комерціалізації інновацій.
На думку автора, розвиток національного ринку інноваційних товарів потребує суттєвого розширення застосування маркетингових принципів і технологій, передусім при обґрунтуванні його товарної структури, регіональних напрямів розвитку, пріоритетів у стимулюванні інноваційної діяльності як промислових підприємств, так і наукових та дослідницьких установ різних форм власності.
Для розв’язання зазначених проблем обґрунтовано доцільність застосування факторного підходу, який найбільш повно враховує всю сукупність суперечливих чинників національного бізнес-середовища.
Конструктивний аналіз впливу системи чинників макро- та мікросередовища на розвиток ринку інноваційних товарів дозволив поділити їх на три групи, що утворюють специфічні «фільтри», використання яких дає змогу відхиляти або приймати інноваційні ідеї, проекти тощо. Послідовний аналіз відповідності ідеї кожній із груп факторів дав змогу запропонувати модель «трьох фільтрів» для управління пропозицією на ринку інноваційних товарів (рис. 5).
До критично важливих для вибору реальних проектів інновацій у роботі віднесено фактори макросередовища: соціальні, ринкові (попит і визнання ринком) та екологічні.
Автор наводить аргументи щодо пріоритетності факторів соціального впливу (соціальної вигоди). Говорячи про вигоду, одержувану суспільством у цілому від інноваційного товару, необхідно враховувати його як економічний, так і соціальний вплив. При аналізі цього фактора варто звернути увагу на питання ефективного використання ресурсів для створення продукту, нинішній і майбутній вплив інноваційного товару на зайнятість, інфляцію, технологію, цивільні права, інтелектуальне та фізичне здоров’я громадян тощо.
Для обґрунтування товарних пріоритетів у групу факторів включені: діловий ризик, конкуренція, відповідність законам і безпека споживання. Серед них ключовим є фактор ділового ризику, оскільки увесь інноваційний процес за своїм змістом являє собою діяльність зі зниження ризику. Тому можна стверджувати, що одним із основних завдань управління процесом виведення продукту на ринок є зменшення сукупного ділового ризику. Неврахування фактора ризику може призвести до небажаного для інноватора наслідку, пов’язаного з неприйняттям ринком даного інноваційного товару.
Останній фільтр утворюють фактори, що визначають можливість реалізації проектів інновацій, у тому числі потенціал виробництва, функціональна завершеність, етап розроблення, необхідність додаткових НДДКР, необхідні капіталовкладення, період окупності, рентабельність, тенденції попиту, стабільність попиту, прогнозований термін життєвого циклу, розмір потенційного ринку, потенційний збут, можливість проведення адекватних маркетингових досліджень.
Результати застосування цієї моделі виробниками інноваційних товарів, їх потенційними інвесторами та відповідними державними структурами дають можливість усебічно обґрунтувати інноваційний проект за ланцюгом «потенційні → можливі → вірогідні → реальні інноваційні проекти». Додатковою перевагою моделі є поділення відхилених проектів на безперспективні, такі, що потребують доопрацювання, та перспективні. Останні два типи утворюють важливий в управлінському сенсі стратегічний резерв проектів інновацій, які підприємство може здійснити пізніше або реалізувати на ринку.
Специфічним і виключно перспективним напрямом розвитку ринку інноваційних товарів, що потребує управління на маркетингових засадах, автор вважає, як внутрішній, так і міжнародний трансфер інновацій. Охоплюючи низку організаційних, інформаційних, поведінкових рішень, що концентруються на просуванні інновації до споживача, він перетворюється у пріоритетну сферу діяльності менеджменту наукових установ, оскільки виводить інновації на стадію комерціалізації. У роботі виділено маркетингові проблеми трансферу інноваційних товарів (відсутність відповідної інфраструктури, раціональної системи фінансування сторін, системи продажу «ноу-хау» через аукціони тощо) та запропоновано заходи маркетингової підтримки комерціалізації інновацій.
ВИСНОВКИ
У дисертації на основі системного аналізу концептуальних засад і практичних методів маркетингу інновацій здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове розв’язання наукової проблеми — визначення факторів, методів та інструментів ефективного використання маркетингу на ринку інноваційних товарів в Україні. Проведене дослідження дозволяє зробити такі загальні висновки:
1. Проблематика вдосконалення методології та практики маркетингової діяльності на ринку інноваційних товарів є актуальною і потребує подальших наукових досліджень і розробок, передусім у предметному контексті інновацій — продукт, процес, послуга.
2. Економічна глобалізація та пов’язані з нею об’єктивні процеси підвищення рівня відкритості національних ринків товарів і послуг, динамізації конкурентного середовища та використання інноваційних моделей і підходів до соціально-економічного розвитку обумовили тенденцію до зміни імперативів розвитку товарних ринків. На сьогодні, при збереженні значення факторів виробництва, інвестицій, людського капіталу, інновацій, реальними рушіями економічного прогресу і найбільшою цінністю стають розуміння поведінки споживачів і можливість застосування адекватних маркетингових дій.