Смекни!
smekni.com

Економіка аграрного виробництва (стр. 3 из 6)

Економічним парадоксом є те, що у собівартості продукції при низькій оплаті праці знижується її питома вага. Найбільше зросла питома вага затрат на купівлю енергетичних ресурсів. В минулі роки вона становила 2,3-4,5 %, а зараз - 8,9-15,6 %. На 4,5 -4,8 % підвищились затрати на придбання запасних частин, будівельних матеріалів та ремонтні роботи, а також на амортизацію основних засобів (4,1-5,6)..

У 1998 р. всі види тваринницької продукції виявилися збитковими, що й визначило від'ємний баланс аграрного сектора (-18%), Це вимагає перегляду аграрної політики щодо економічної реформи сільського господарства і всього АПК. Потрібне удосконалення функціонально компонентної і територіальної структури як особливої зони столичного регіону на принципово нових засадах. Насамперед це перехід до інтегра­ційних структур, посилення кооперативного сектора, аграрно-територіальних і аграрно-промислових комплексів відповідно до конкретних приміських промислових зон і віддалених районів. Зважаючи на значний вплив міста і столиці кожна зона повинна мати свою модель аграрного виробництва.

В минулі роки в Київській області ефективно здійснювались процеси інтенсифікації сільськогосподарського виробництва на основі спеціалізації та кооперування. Дослідження цього питання показало, що в умовах кризи, навіть при великих втратах, спеціалізовані підприємства по виходу валової продукції в розрахунку ла одну працюючу людину продовжують значно випереджати інші господарства (табл. 4).

У 1990 р. виробничі показники спеціалізованих підприємств по виробництву овочів та картоплі переважали середні показники по області в 1,2-3,9 рази, а в 1998 р. - в 1,6-4,4. Приблизно в таких же пропорціях спостерігається їх перевага і у виробництві продукції тваринництва.

4. Вихід валової продукції на одного працівника

1990

1998

Продукція

область

спецгоспи

% до області

область

спецгоспи

% до області³

Овочі

503

1962

390

212

935

441

Картопля

292

351

120

50

80

160

Плоди, ягоди

72

966

1342

144

1605

1115

Молоко

1369

2186

160

820

1280

156

Жива маса худоби

1604

5228

326

405

1743

430

Жива маса свиней

643

3821

594

284

1777

625

Птахівництво

439

8126

1851

160

1635

647

Зважаючи на ряд невирішених проблем, що виникли після Чорнобильської катастрофи, в дисертації обґрунтовуються шляхи відновлення втрачених земель.

Дослідження висвітлило слабку конкурентоспроможність товаровиробників агропромислового виробництва столичного регіону. Причому ті з них, які концентричне розташовані ближче до м. Києва, мають на один-два порядки вищі показники використання ресурсного потенціалу. У радіальному відношенні теж виявлені значні розбіжності. Вищі виробничі показники мають господарські одиниці, що знаходяться у 40-кілометровому радіусі. У радіусі 41-80 км. показники на 20% нижчі, а в тих, що знаходяться за межами 80 км, ресурсний агропромисловий потенціал використовується на 40-45% гірше в порівнянні з першим концентричним розміщенням виробництва. Відсутність узгоджених захисних заходів створила сприятливу ситуацію для проникнення на внутрішній ринок столичного регіону товарів третіх країн, що пригнічує агропромислове виробництво значної кількості традиційних видів продукції, особливо у другому і третьому поясах, Імпортна продовольча експансія прийняла небезпечні форми, насамперед у м. Києві, його приміських та районних містах. У сільській місцевості вона розвитку не одержала через низьку купівельну спроможність сільських жителів. Тобто чим більш віддалений населений пункт від столиці, тим нижчий рівень купівельної спроможності і менший рівень імпортної експансії. За нашими дослідженнями, частка імпортних продовольчих товарів в 1990 р. по м. Києву не перевищувала 10%, а товари власного виробництва (місто і область) складали 90%. У 1998 р. частка імпортного м'яса птиці у роздрібній торгівлі м. Києва досягла 57%, маргарину, майонезу, м'ясних консервів - 34-41 %, макаронних виробів - 40%*

У столичному регіоні в 1998 р. навіть відбувся приріст товарообігу, але за рахунок росту цін, тоді як фізичні обсяги товарообігу скоротилися проти 1997 р. на 4%. Як в глибинних районах, так і в м. Києві та приміських ринках посилилась реалізація продовольства на неформальних ринках і його частка в прирості реальних обсягів роздрібного товарообігу в 1998 р. становила 93%. Характерною рисою зазначених ринків є витіснення з них дрібних сільськогосподарських товаровиробників.

Проблемою споживчих ринків є низька якість як імпортної, так і вітчизняної продукції. 80% напоїв і продуктів харчування, 90% лікарських засобів, що завозяться із США та країн Західної Європи, відносяться до III категорії. Небезпечними для здоров'я товарами стали мінеральна вода (46%), хлібобулочні вироби (53%) (неформальний ринок). Фактично втрачена державна монополія на ринку алкогольної та тютюнової продукції. Зниження купівельної спроможності населення привело до зменшення споживання продуктів харчування на всій території регіону, причому м'яса і м'ясопродуктів, молока та продуктів його переробки - у 2 раза менше.

Реформовані та державні підприємства, які мають у своєму розпорядженні 79,3% земельних угідь (близько 2 тис. га на 1 господарство), селянські (фермерські), кооперативні, акціонерні, орендні та інші господарства, які володіють досить потужним технічним і кадровим потенціалом, у повній мірі залишаються незадіяні до продовольчих ринків регіону. Є лише перші спроби в напрямі їх закріплення на внутрішніх ринках столиці. І то у більшості випадків торгівля ведеться з "коліс". Питання широкого доступу до міської торговельної мережі сільських товаровиробників залишаються не вирішеними.

У третьому розділі "Перспективи розвитку та підвищення ефективності агропромислового виробництва в зоні впливу столичного регіону" на основі аналітичних матеріалів дослідження, що відображають рівень використання ресурсного потенціалу агропромислового виробництва столичного регіону, розкриті загальні принципи концентрично-радіальної побудови розвитку агропромислового виробництва, його пристосованості до продовольчого ринку столиці України м. Києва, переробної промисловості, торговельної мережі та міських оптово-роздрібних ринків. Визначені також основні напрями вдосконалення економічних відносин та фактори росту економічної ефективності агропромислового виробництва в регіоні.

Раціональна територіальна організація аграрного сектора столичного регіону розглядається автором як процес постійного вдосконалення розміщення галузей і культур, формування зон і районів товарного виробництва різних видів продукції змлеробства і тваринництва. Така організація передбачає розробку і впровадження комплексу організаційно-господарських заходів. А різноманітність економічних умов і ресурсів та їх територіальне поєднання обумовлюють необхідність регіональноо підходу до організації агропромислового виробництва. Дослідження дали також змогу визначити основні напрями та перспективи розвитку аграрного сектора Київської області (табл. 5).

5, Перспектива виробництва сільськогосподарської

продукції залежно від рівня його розвитку, тис.т