Смекни!
smekni.com

Економіка аграрного виробництва (стр. 4 из 6)

Фактично

Перспектива до 2010 р.

Перспектива до 2000 р., %

1998

середній

високий

середній

Високий

Зерно, всього

1411

1560

2053

110,6

145,5

Цукровий буряк

1815

2312

2835

127,4

156,2

Насіння соняшнику

9,0

10,8

13,6

120,0

151,1

Картопля та овочі

1514

1634

1942

107,9

128,3

Молоко

756

1090

1282

144,2

169,6

Яйця, млн.шт.

737

800

1000

108,5

135,7

В дисертації визначені етапи і обґрунтовуються заходи щодо розвитку підприємництва на селі, в поєднанні цього процесу з розвитком столиці. Провідне місце належить агропромисловому виробництву. Для цього важливе значення має запропонована автором програма його розвитку. Її освоєння дасть регіону можливість привести виробництво сільськогосподарської продукції у відповідність з попитом. Це означає, що питому вагу агропромислової продукції у найближчі три роки слід підняти на ринках Києва та в торговельній мережі до 50%, а в наступні роки - до 80-90%. Столиця України, таким чином, стане головним інвестором у розвитку сільського господарства регіону. Середній варіант росту показників до рівня 1997 р. у 2001 р. складе 8-27% в 40-кілометровій зоні від м. Києва. У більш віддалених - 28-56%. Програма по виходу тваринництва з кризи передбачає вищі темпи його розвитку, відповідно 9-44%, у віддалених районах - на 36-70%. В основу стабілізації і росту виробництва покладені інтенсивні фактори. Врожайність зернових з 26,4 ц/га підвищити до 35, цукрових буряків - з 180 ц/га до 450 ц/га, надій молока на корову - з 2046 кг до 3500-4000 кг. Це на найближчу перспективу.

Серед заходів чільне місце відведено процесам формування справжніх господарів-власників на селі, реорганізації внутрішньогосподарських виробничих відносин та поєднанню їх з власністю. Ці заходи пропонується починати з впровадження сучасних високих технологій, оновлення машинно-тракторного парку та підготовки кадрів, гармонізації рослинництва і тваринництва. Практичне значення мають пропозиції щодо вдосконалення економічних відносин в сфері агробізнесу, між містом та селом. Загальні результати ефективності агропромислового виробництва подані в табл. 6.

До центральних положень дослідження ми відносимо також методологію побудови -нової моделі агропромислового виробництва, характерними рисами якої є відкритість, конкурентність, багатоукладність економіки ринкового типу. Саме на цих підвалинах пропонується наблизити систему аграрного виробництва до рівня розвитку переробних та інших галузей. Для цього на макроекономічному рівні потрібно розв'язати проблему диспаритету цін на сільськогосподарську і промислову продукцію, реформувати кредитно-фінансову систему відповідно до вимог виробництва.

6. Сукупні фінансово-економічні показники аграрного виробництва залежно від рівня його розвитку (розрахункові)

Всього

В тому числі

середній

високий

рослинництво

Тваринництво

Надходження від реалізації

Продукції, млн. грн.

1670

2403

436

653

1234

1750

%

100

100

26,1

27,2

73,9

72,8

Собівартість реалізованої

Прдукції, млн.грн.

1202

1688

289

426

913

1262

%

100

100

24,0

25,0

76,0

74,8

Прибутк, млн. грн.

468

714

147

226

321

488

%

100

100

31,7

31,7

68,6

68,3

Рівень рентабельності, %

38,9

42,3

50,9

53,1

35,2

38,7

Пропонується повне врахування історичної спеціалізації виробництва та традицій споживчого попиту, особливостей ресурсного потенціалу агропромислового виробництва як в концентричному, так і в радіальному розрізі. Важливе місце в системі заходів відводиться активізації підприємницької діяльності великих підприємств, наданню руху акцій у бік концентрації їх в руках найбільш підприємливих та ділових працівників. Поряд з розвитком сільськогосподарського виробництва обґрунтовуються можливості для розвитку несільськогосподарських видів діяльності (торгівля, будівництво, переробка виробленої продукції, надання послуг тощо).

У дослідженні враховано і те, що для піднесення ефективності агропромислового виробництва в столичному регіоні, з урахуванням його значення, потрібно на державному рівні провести реструктуризацію інвестицій та посилити основи самофінансування підприємств. Для цього належить піти на цілеспрямовані зміни в інституційній структурі, до переважно правових регулятивних механізмів розвитку АПК, узаконених методів діяльності вищих органів управління. Потрібно створити сприятливе ринкове середовище, правила гри та сформувати повноцінний сільськогосподарський ринок, усунувши тим самим неформальний (стихійний) ринок. Пропонується також великі форми промислового виробництва переміщувати за межі приміських зон, у інші радіальні сектори, поєднувати їх з малими та середніми формами, До частини робіт по зазначеній програмі пропонується підключати можливості міського бюджету, особливо до розв'язання таких важливих питань на селі, як створення нових робочих місць, житлове будівництво, упорядкування сільської та соціально-побутової інфраструктури, розвиток об'єднаних маркетингових служб.

Доцільно також мати від міської держадміністрації постійні замовлення на окремі найбільш важливі для міста продукти харчування, в першу чергу, для менш забезпеченої частини населення, лікарень, громадського харчування тощо. Під цю продукцію місту бажано включитися до розбудови сучасної соціально-побутової та сільської інфраструктури. Це сприятиме підвищенню якості життя на селі, пом'якшенню перенаселення столиці України м. Києва.

ВИСНОВКИ

1. Аграрний сектор зони впливу столичного регіону України перебуває у затяжному кризовому стані і через ряд об'єктивних та суб'єктивних причин втрачає своє значення в забезпеченні жителів м. Києва продуктами харчування. Загальний об“:яг виробництва продукції сільського господарства в Київській області за 1991-1998 рр. знизився більше, ніж на третину, а випуск продукції харчової промисловості - у два рази. Знизився абсолютний і відносний рівень доходності сільськогосподарських товаровиробників. З 637 господарств суспільного сектора 532, або 84,8%, - збиткові. Імпортна інтервенція пов'язана не стільки із зменшенням виробництва вітчизняної продуції, скільки з витісненням вітчизняного виробника з київського ринку шляхом кон'юнктурних маневрів, демпінгових цін та ін. Якщо в 1990 р. продовольчий ринок столиці заповнювався товаровиробниками Київщини та прилеглих до неї окремих районів інших областей на 90%, то в 1996-1998 рр. цей показник скоротився до 10%.

2. До основних причин, що зумовили відірваність аграрного сектора від забезпечення потреб м. Києва, слід віднести, по-перше, політичні прорахунки, що виявилось у спрощеному розумінні ринку як елементарної саморегулюючої системи, основаної виключно на вільному купівлі-продажу;

по-друге, макроекономічні фактори спаду реального рівня доходів населення, інфляцію, диспаритет цін на сільськогосподарську і промислову продукцію, недосконалість кредитно-фінансової системи. Повна незахищеність від них ринку продовольства зумовила незахищеність його ємності; по-третє, недооцінку значення агропромислового виробництва в зоні впливу столичного регіону як системи територіальної організації виробництва сільськогосподарської продукції та продукції її промислової переробки відповідно до потреб м. Києва.

3. Кризовий стан аграрного сектора посилюється також й наслідками Чорнобильської катастрофи. На території регіону розміщена велика кількість спеціалізованих державних та колективних підприємств, а також великих тваринницьких комплексів, виробнича діяльність яких залежить від постачальників матеріально-технічних засобів, кормів, племінних та товарних тварин, птиці. При розбалансованому виробництві це призвело до відчутних втрат і негативно вплинуло на агропромисловий комплекс регіону.