· робочі групи - що виконують одну технологічну операцію (підготовка ґрунту, сівба тощо);
· технологічні ланки - що виконують комплекс взаємозв'язаних операцій і складається з кількох робочих груп (наприклад, комплекс передпосівних робіт і сівби тощо);
· механізовані загони - для заготівлі кормів (сінажу, сіна, силосу тощо);
· єдині збирально-транспортні комплекси, до складу яких і входить кілька ланок, їх організовують для збирання кормових, культур (кукурудза на силос, кормові коренеплоди тощо) на великих площах. У складі комплексу, наприклад для збирання кукурудзи на силос, формують такі ланки; по підготовці полів для збирання, скошування і транспортування зеленої маси, закладання її в траншеї й трамбування, технічного та культурно-побутового обслуговування.
Крім тимчасових, можуть бути створені постійні трудові колективи і підрозділи, що виконують різні роботи, пов'язані з вирощуванням та заготівлею кормів. Йдеться, зокрема, про такі підрозділи:
· спеціалізовані ланки або бригади, які виконують весь цикл робіт по вирощуванню й заготівлі 1 -2 видів кормів (сіно, сінаж, трав'яне борошно, кукурудза на силос і зелений і корм тощо);
· галузеві бригади, що являють, собою постійні госпрозрахункові підрозділи, які вирощують та збирають основну масу кормів багатьох видів. Усередині таких бригад можуть формуватися постійні госпрозрахункові ланки по вирощуванню окремих, кормових культур, а також тимчасові технологічні підрозділи;
· цехи кормовиробництва, тобто галузеві підрозділи із складною організаційною структурою, до складу яких може входити кілька спеціалізованих бригад, що складаються з госпрозрахункових ланок. Такі цехи найчастіше організовують на підприємствах тваринницького напряму.
Планування кормової бази в сільськогосподарських підприємствах включає обчислення потреби в кормах, визначення кількості надходження їх від власних джерел і купівлі, планування розміру посівних площ зернофуражних та кормових культур і використання кормів, складання кормового балансу. При цьому має бути забезпечена потрібна збалансованість кормів за протеїном та Іншими речовинами, а також якомога найменший розмір кормової площі і собівартість кормів. Усі ці показники розробляють у відповідних таблицях перспективного і річного бізнес-планів, а також у госпрозрахункових завданнях тваринницьким фермам.
Розрахунок потреби в кормах для тваринництва на певний період називається планом потреби в кормах. Його складають на рік, стійловий і пасовищний періоди, квартал, місяць. Основою для розрахунків потреби в кормах є дані про поголів'я тварин та обсяг виробництва продукції, норми годівлі тварин та норми витрат корму на одиницю продукції.
У практиці застосовують такі способи розрахунків потреби в кормах:
· за плановою кількістю тварин і птиці у фізичних головах та нормами їх годівлі в натуральних кормах;
· за плановим поголів'ям тварин і птиці в умовних головах та нормою потреби корму на одну умовну голову в кормових одиницях;
· за плановим обсягом виробництва тваринницької продукції та нормами витрат корму (у кормових одиницях) на одиницю різних видів продукції. Найточніший з цих способів перший, а тому в сільськогосподарських підприємствах він є основним. У вищих сільськогосподарських органах, де не планують посівних площ кормових культур, здебільшого користуються третім способом.
Річний план потреби в кормах є основою планування кормової бази в сільськогосподарських підприємствах. Його складають на календарний і господарський роки.
Потребу в кормах на календарний рік (з 1 січня по 31 грудня) обчислюють на основі середньорічного поголів'я тварин, які беруть з таблиці обороту стада, та річних норм їх годівлі. Разом обчислюють вартість цих кормів (за собівартістю виробництва, а купованих - за цінами придбання), яку використовують при плановій калькуляції собівартості тваринницьких продуктів.
Потребу в кормах на господарський рік обчислюють від урожаю планового до урожаю наступного року, що пов'язано зі строками надходження їх із земельних угідь. Сюди слід включати основну і страхову потребу в кормах для громадського тваринництва, а також потребу в них тварин, які перебувають в особистому користуванні, і для продажу державі. Розрахунки здійснюють за річними нормами годівлі та середнім поголів'ям тварин за господарський рік (беруть вихідне поголів'я на кінець планового року з обороту стада). У спеціалізованих тваринницьких господарствах, що купують велику кількість молодняка для відгодівлі, враховують його надходження в першій половині наступного року і вносять відповідні корективи, інакше обчислений обсяг кормів може бути занижений. Страховий фонд більшості кормів для громадського тваринництва встановлюють у розмірі 15-20 відсотків основної потреби, а силосу і соломи 25-30 відсотків.
Кількість кормів для тварин, що перебувають в особистому користуванні працюючих, визначають за їх поголів'ям та встановленими в господарстві нормами відпуску кормів. План продажу кормів державі доводять вищі організації.
На основі даних про потребу в кормах на господарський рік визначають посівні площі відповідних зернофуражних і кормових культур, включаючи і насінні ділянки, поділивши потребу в кормах на вихід їх з 1 га цих культур. Перед цим спершу обчислюють, скільки кормів надійде з природних угідь, кількість побічної кормової продукції продовольчо-технічних культур і закупівлі кормів.
Обчислену потребу в кормах у натурі за їх поживністю перераховують у кормові одиниці, що дає змогу підсумувати загальну кількість їх і визначити рівень кормовиробництва на 1 га сільськогосподарських угідь та умовну голову тварин. Визначають також кількість протешу та її відповідність зоотехнічним нормам. Плани потреби в кормах та їх використання на окремі періоди року (півріччя, квартал, місяць, декаду) складають заданими про поголів'я тварин на ці періоди та відповідними нормами годівлі. Основним завданням цих планів є контроль за правильним витрачанням кормових ресурсів у господарстві. В окремі пори року, особливо влітку і взимку, корми за складом і якістю значно відрізняються. Тому важливо правильно спланувати використання їх за місяцями і декадами, щоб забезпечити раціональне поєднання більш і менш якісних з них та високу продуктивність тварин протягом року. Кормовий баланс. Під кормовим балансом розуміють зіставлення потреби в кормах з надходженням їх із різних джерел за видами і групами та ступінь забезпеченості ними тварин. Основним є кормовий баланс, складений за показниками потреби в кормах та їх надходження на господарський рік.
У балансі відображують потребу в кормах, надходження їх з різних джерел; надлишок чи нестачу; джерела покриття нестачі або спосіб реалізації (використання) надлишку. Джерелами надходження кормів є посіви кормових культур, природні кормові угіддя, побічна продукція вирощування, відходи переробки продовольчих і технічних культур, купівля.
Таблиця 14
Кормовий баланс сільськогосподарського підприємства, ц
| Корми | Потреба на рік | Надійде за рахунок | Надлишок (+), нестача (-) | ||||
| посівів кормових культур | природних угідь | побічної продукції і відходів переробки | купівлі та ін. | всього | |||
| Концентрати і т.д. | 20000 | 15000 | - | 2800 | 2300 | 20100 | +100 |
За даними балансу, зокрема у разі виявлення нестачі важливих видів кормів, вносять відповідні зміни у структуру посівних площ культур та намічають інші заходи для їх поповнення. Надлишок використовують, щоб покрити нестачу рівноцінних кормів, або зараховують до страхового фонду.
8.3. Організація польового і лукопасовищного кормовиробництва
Раціональна організація польового кормовиробництва має першорядне значення тому, що тут виробляєтеся в середньому до 70 відсотків кормів. У степовій зоні цей показник вищий, а в поліській - нижчий.
Слід відзначити, що у структурі посівних площ на групу кормових культур припадає близько ЗО відсотків, а якщо врахувати зернофуражні культури, то цей показник становить до 50 відсотків (на спеціалізованих тваринницьких підприємствах - до 70 відсотків). Таким чином, для виробництва кормів використовуються великі земельні площі, які далі збільшувати уже неможливо, оскільки решта орної землі зайнята під дуже важливими продовольчими й технічними культурами. Отже, нарощування виробництва кормів можливе тільки на основі його інтенсифікації, тобто підвищення врожайності кормових і зернових культур.
Польове кормовиробництво дає корми, які істотно різняться між собою за складом та технологією виробництва. Неоднакова структура кормів і за грунтово-кліматичним й зонами. Кормові культури вирощують у кормових, польових, ґрунтозахисних та інших сівозмінах, але найбільшу питому вагу в посівах (80-90 відсотків), вони мають у кормових сівозмінах.
Одним із способів інтенсифікації кормовиробництва є вирощування двох урожаїв на рік з однієї й тієї ж самої земельної площі. Цього досягають за рахунок проміжних і повторних посівів, підсівання культур, а також ущільнених посівів, що залежні від тривалості вегетаційного періоду в конкретній зоні також від вирощуваних основних і повторних культур, рівня зволоженості ґрунту, строків випадання опадів та інших факторів. За кліматичними умовами майже по всій території України можна одержувати два урожаї на рік,