Крім того, при недостатньому розвиту ринкових механізмів багато проблем можуть бути розв'язані лише на основі ефективної державної регулятивної політики А її ефективне проведення можливе лише за наявності сильних дер інститутів.
Водночас слід зазначити, що визнання важливості державного регулювання торгівлі як чинника формування високого рівня конкурентоспроможності економіки ще не дає уявлення про те, де саме, в яких конкретно сферах та яких формах має виступати ця регулююча роль держави в умовах сучасного ринкового господарства.
Загальновизнаним у цьому аспекті є те, що держава має створювати, впроваджувати та контролювати дотримання стабільних, прозорих та несуперечливих правил ведення торговельних операцій, що мають базуватися на законах. Зазначені параметри дедалі більше вважаються важливішими показниками сприятливості бізнес-середовища, які зменшують економічні ризики і стимулюють інвестиції та інновації, сприяють встановленню довготермінових торгових стосунків, що згодом ведуть до формування складних систем міжнародної кооперації. Разом з тим дотримання цього принципу регулювання в умовах саме перехідної економіки виявилося досить проблематичним. Адже перехід пов'язаний з постійною зміною умов господарювання, необхідністю постійного впровадження нових механізмів регулювання в міру того, як для цього визрівають об'єктивні передумови. Таким чином, принцип стабільності умов регулювання стосовно саме перехідної економіки не повинен догмою. Він має сприйматися як передбачуваність змін у системі регулювання, їх послідовний розвиток в одному напрямку, визначеному стратегією країни. Розуміння цієї особливості є дуже важливим для правильного сприйняття тих тенденцій у становленні регулятивних інституцій, які відбувалися в Україні протягом періоду її незалежності.
На сьогодні відкритими залишаються два важливих питання: про форми підтримки національних виробників у конкуренції з зарубіжними компаніями, тобто про можливі межі та форми застосування політики протекціонізму (захисту) відносно вітчизняних виробників, та про можливі форми розвитку пріоритетних для держави секторів економіки.
Аналізуючи згадані проблеми, необхідно мати на увазі ряд принципів яких слід дотримуватися для того, щоб така підтримка реально сприяла а не гальмувала підвищення конкурентоспроможності Ці принципи впливають з теоретичних висновків щодо впливу тарифів та нетарифних заходів регулювання торгівлі на добробут виробників, споживачів та країни в цілому, які відображені в численних роботах з теорії міжнародної торгівлі.
Насамперед підтримка не повинна бути надто великою за обсягом, тобто такою, що могла б істотно викривляти умови ринкової конкуренції. Якщо підтримка з боку держави є надмірною, це утворює штучне домінуюче положення на ринку тих підприємств, які отримують допомогу. Наслідки таких переваг можуть бути різні за змістом для споживачів та економіки країни загалом.
Так, у випадку застосування підвищених рівнів імпортного мита або еквівалентних заходів виграють окремі захищені національні виробники, які зможуть підвищити свої ціни або збільшити обсяги реалізації За рахунок скорочення імпорту (який стає менш конкурентоспроможним за ціною). Виграє і держава, яка отримує додатковий дохід від митних платежі». Споживачі ж програють, бо матимуть змогу споживати лише більш дорогий або менш якісний товар. Можливості вітчизняного виробництва при цьому начебто зростають, але обсяг споживчого попиту неодмінно буде скорочуватися, що нейтралізуватиме позитивні ефекти захисту для цінової конкурентоспроможності вітчизняних виробників.
Ще проблемнішою стає ситуація при застосуванні нетарифних заходів обмеження імпорту. Адже в цьому випадку виграші для виробників та споживачів аналогічні вищенаведеним, проте держава в цілому не отримуватиме доходу від митних платежів. Саме тому тарифні заходи регулювання, за інших явних обставин, мають переваги перед нетарифними з точки зору максимізації національного доходу.
Крім того, занадто високі рівні імпортного мита загрожують застосуванням контрзаходів з боку торгових партнерів країни. При цьому вітчизняні вироби можуть втратити як експортери те, що вони виграють як виробники продукції, аналогічної імпортній. Це стимулюватиме пошук засобів уникнення митних платежів так само, як високий рівень оподаткування в країні примушує засоби уникнення податків. Як наслідок, може виникнути зворотний процес - рівень митних доходів держави не зростатиме, а падатиме. А вітчизняні виробники матимуть не більший, а менший рівень захисту від іноземних; конкурентів, їх конкурентоспроможність у ціновому аспекті не зростатиме, а зменшуватиметься.
У разі великих обсягів підтримки пріоритетних галузей економіки значні державні субсидії можуть призводити до підвищення цінової конкурентоспроможності заохочуваних вітчизняних виробників. Споживачі від цього отримують відповідний додатковий виграш. Проте держава в цілому нестиме значні додаткові витрати на надання прямих чи непрямих субсидій, що може негативно позначатися на стані державного бюджету та фінансуванні важ-соціальних програм загальнонаціонального значення. Побічно це впливатиме негативно на рівень споживчого попиту й також зумовлюватиме тенденцію до нейтралізації переваг від надання субсидій. Крім того, і в цьому випадку країна може зіткнутися зі звинуваченнями торгових партнерів у штучному наданні переваг національним виробникам із відповідним вжиттям контрзаходів. Яскравим прикладом таких звинувачень є претензії Європейського Союзу до України стосовно субсидіювання сфери автомобілебудування.
Але головне, що надмірне субсидіювання може позбавляти підприємства стимулів впроваджувати інновації, удосконалювати менеджмент. Зростаючи в поточному ціновому аспекті, їх конкурентоспроможність у довгостроковому аспекті, ймовірно, знижуватиметься.
Наступним важливим принципом застосування заходів підтримки національного виробника загалом та окремих секторів економіки зокрема є те, що зони мають бути обмеженими в часі й не перетворюватися на постійно діючий чинник. Такі заходи можуть застосовуватися або для так званих молодих галузей, які, потребують часу для зміцнення їх конкурентоспроможності (в багатьох випадках сподівання на те, що з часом молоді галузі зміцняться і стануть більш конкурентоспроможними, не виправдовуються), або ж до галузей, які перебувають у стадії модернізації що обумовлює тимчасово підвищений рівень витрат. В будь-якому разі згадані заходи підтримки вимагають дуже ретельного підходу та чіткого визначення терміну їх застосування, а також впровадження механізму, за допомогою якого досягатиметься поступове зменшення, а згодом і скасування впроваджених заходів підтримки. Як свідчить практика багатьох країн світу, один раз впроваджені заходи підтримки потім дуже важко демонтувати через інтенсивний тиск з боку відповідних структур, які отримують вигоду від цих заходів.
Невиправдане подовження терміну застосування заходів підтримки може мати такі ж негативні наслідки, що й великий обсяг такої підтримки, не кажучи вже про те, що надання пільг одним групам підприємств неодмінно стимулює інші до отримання аналогічних привілеїв, що згодом може призвести до зниження дієвості цих заходів в цілому при зростаючих витратах держави на їх надання.
Підтримку вітчизняним виробникам та окремим секторам економіки слід надавати засобами, які спрямовані не на обмеження конкуренції, а на створення додаткових можливостей для того, щоб ставати більш конкурентоспроможними. Це означає, що найбільш ефективними засобами регулювання торгівлі будуть ті, які дають змогу покращувати й здешевлювати доступ вітчизняних підприємств до ресурсів розвитку, робити кращою якість цих ; ресурсів. У сучасних умовах вирішальну роль для зростання конкурентоспроможності відіграють заходи, спрямовані на розвиток:
· системи освіти, професійного навчання і перенавчання кадрів;
· науково-технологічної сфери, в якій створюються передові технології, здатні значно підвищувати конкурентоспроможність;
· новітніх інформаційних технологій, здатних революціонізувати організацію виробництва та маркетингу;
· виробничої інфраструктури загального користування;
· ринкової інфраструктури (банківська сфера, сфера страхування, товарні та фондові ринки).
Водночас слід враховувати що пріоритетність підходу в аспекті забезпечення факторних переваг не є достатньою для забезпечення високого рівня конкурентоспроможності. Адже згідно з теорією М. Портера, ефективно використовувати слід весь „ромб" конкурентних переваг, який, крім факторних, має включати активізацію та одночасне формування більш вимогливого споживчого попиту всередині країни, розвиток суміжних та підтримуючих галузей, формування сучасних корпоративних стратегій розвитку та створення ефективних систем корпоративного менеджменту. А це означає, що засобами власне торгової політики, державного регулювання торгівлі неможливо вирішити всі питання збільшення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва. Це завдання потребує значно ширшого, комплексного підходу на основі координації різних видів економічної політики.
Державне регулювання торгівлі повинно будуватися з урахуванням того, що в умовах швидко зростаючої глобалізації економіки відбувається помітне зростання регулюючої ролі провідних міжнародних організацій. На сьогодні вже сформувався основний „каркас" такої глобальної регулюючої системи, до якої насамперед входять: