Нерідко спрощення організації супроводжується зменшенням розмірів паразита, що сприяє проникненню його до хазяїна. Можна припустити, що у вірусів надзвичайно малі розміри і спрощення організації (аж до втрати клітинної будови) пояснюються пристосуванням до внутрішньоклітинного паразитування. У багатьох паразитів спрощення супроводжується втратою органів чуттів, а в деяких, які живуть у кишках або крові, відсутні травні системи. Навпаки, у тимчасових ектопаразитів у кишках є пристосування до можливого більшого наповнення. У цьому одна з причин того, що у кишках п'явок і кліщів є бічні вирости.
У паразитів добре розвинені,органи прикріплення; присоски у сисунів; при-соски, гачки, ботрії у стьожкових, червів; чіпкі кінцівки у ряду паразитичних членистоногих тощо. Ендопаразити живуть у безкисневому середовищі, тому у них з'явились спеціальні пристосування для процесів життєдіяльності в цих умовах. У гельмінтів — мешканців кишок — клітини на поверхні тіла виділяють речовини, які перешкоджають перетравленнюпаразитів ферментами травних соків хазяїна [7].
Характерними рисами паразитів е добрий розвиток органів розмноження і величезна плодючість, що викликано двома причинами. По-перше, багате харчування забезпечує можливість інтенсивного розмноження. По-друге, у результаті природного добору виживають тільки ті паразити, які набувають здатності до, інтенсивного розмноження у зв'язку з труднощами поширення, необхідністю зміни хазяїнів і загибеллю великої кількості зародків. Крім того, яйця гельмінтів і цисти найпростіших дуже стійкі до несприятливих умов абіотичного середовища.
У результаті імунної відповіді хазяїна на паразитів, які у ньому поселилися, нерідко у останніх знижується інтенсивність росту та падає продуктивність статевих клітин.
На систему паразит — хазяїн впливають фактори зовнішнього середовища. Встановлено, що несприятливі впливи абіотичного, біотичного і соціального середовища на організм хазяїна можуть сприяти підсиленню патогенної дії паразитів.
Чисельність паразитів у будь якій популяції хазяїнів, як і в тілі кожного окремого хазяїна не повинна перевищувати певного рівня, бо виникає загроза існування популяції хазяїна, а за ним і паразитів. У взаємовідносинах у системі паразит — хазяїн існує кілька механізмів, які грунтуються на принципі зворотного зв'язку і підтримують чисельність популяції паразитів на певному рівні. Інколи вслід за перенаселенням популяції паразитів у тілі хазяїна настає зниження росту паразитів, загибель частини з них, зниження репродуктивності.
Для запобігання загибелі хазяїна у результаті надмірного, збільшення чисельності паразитів, у дроцесі. еволюції з'явився феномен зміни хазяїнів у життєвих циклах паразитів. Так, сисун частину життєвого циклу проводить у тілімолюсків, де інтенсивно розмножується партеногенетично. Велика кількість паразитів може загрожувати життю хазяїна. Наступні стадії розвитку сисуни проходять у хазяїнів інших типів тваринного світу, Це сприяє збереженню і сисунів, і молюсків.
Як відзначалось вище, на рівні особини паразит звичайно наносить шкоду хазяїну. Але у популяції хазяїнів він може відігравати позитивну роль, регулюючи чисельність хазяїнів. Інтенсивне збільшення чисельності популяції хазяїнів може призвести до виснаження її харчових ресурсів і викликати загибель усієї популяції. У таких випадках звичайно виникають епізоотії (масове захворювання тварин) паразитарних хвороб. Це призводить до загибелі частини тварин, і оптимальна чисельність популяції відновлюється. Виживає і популяція паразитів. У цьому проявляється позитивна роль паразитів (як і хижаків) у біогеоценозах. Але якщо можна говорити про певну позитивну роль паразитизму у природних біогеоценозах, то це ніяк не стосується людського суспільства. Паразитарні хвороби у людей обов'язково слід виявляти і лікувати, а в колективах людей необхідно здійснювати профілактичні заходи [1].
Розподіл паразитів у популяціїхазяїнів має певну закономірність. У популяції не всі особини рівною мірою вражені паразитами. Звичайно вражена тільки частина популяції, але у вражених особинах нагромаджується велика кількість паразитів. Це. пояснюється рядом причин: дещо різними умовами середовища, у які потрапляють окремі особини популяції хазяїнів і паразитів; зниженням резистентності уже вражених особин; розмноженням паразитів у тілі хазяїна (дизентерійна амеба, малярійний плазмодій у людини, личинкові стадії сисунів у молюсків).
1.4 Шляхи розселення паразитів та пошук хазяїна
Розселення тварин —важлива умова збереження виду.
Особливо важливо розселення для паразитів, оскільки суперінвазія призводить до смерті хазяїна і загибелі паразита. Тому паразити мають здатність залишати на певній стадії розвитку одного хазяїна та знаходити інших.
Перехід від одного хазяїна до іншого, забезпечуючи розселення паразита, супроводжується високою його смертністю, оскільки ймовірність знаходження нового хазяїна, як правило, дуже невелика. Загибель більшої частини особин на різних стадіях циклу розвитку паразита компенсується великою плодючістю паразитичних форм. Перехід від одного хазяїна до іншого здійснюється двома шляхами; 1) за допомогою вільноживучої активно рухливої личинки, 2) за допомогою неактивної (в стані спокою: яйце, циста, спора) стадії. Остання має захисні пристосування, (оболонка), які забезпечують перечікування несприятливих умов.
Активна рухлива стадія (церкарій, рабдитна, філярієвидна личинка) сприяє розселенню паразита у просторі, звичайно не живиться і живе не довго. Крім функції розселення вона винокує функцію пошуку хазяїна.
Включення в цикл розвитку проміжного хазяїна дає можливість паразитові уникнути несприятливих впливів середовища і продовжувати строк свого існування.
Розселенню паразита сприяє також переміщення хазяїнів. Особливо ефективне переміщення остаточного хазяїна, який е носієм статевозрілих форм паразита і розсіює його яйця на території свого житла.
Якщо цикл розвитку включає переносника, то функцію пошуку нового хазяїна виконує переносник. При наявності в циклі проміжного хазяїна, як правило, паразит не бере участі в пошуку остаточного хазяїна, а потрапляє до нього завдяки наявним харчовим зв'язкам [8].
Паразити можуть змінювати поведінку проміжних хазяїнів таким чином, що шанси потрапити до остаточного хазяїна будуть підвищуватися. Наприклад, мурашки, які вражені метацеркаріями трематоди, вилазять на кінчик травинки і тут ціпеніють, що забезпечує ковтання їх травоїдними тваринами. Риби, які вражені деякими видами цестод, плавають значно повільніше, тому частіше стають здобиччю хижаків.
У багатьох паразитів ймовірність зустрічі з хазяїном полегшується , за рахунок синхронізації їх циклу розвитку з біоритмамн і поведінкою хазяїна. Наприклад, яйця Schistosomahаеmatobium виділяються з організму людини із сечею, причому найбільша їх кількість надходить у порожнину сечового міхура в другу половину дня, коли ймовірність купання досить велика (проміжний хазяїн — водний молюск).
Прикладом синхронізації циклів паразита і переносника можуть бути філярії Wuchereriabankrofti, личинки якої переходять в периферичні судини людини вночі, тобто в той час, коли переносник — комар роду Mansonia нападає на людину для смоктання крові. Вдень личинки концентруються .в судинах внутрішніх
Шляхи проникання паразита в тіло людини можутъ бути різними Напри-клад через рот — перорально: цисти дизентерійної амеби, яйця аскариди, гострики, фіни ціп'яків, личинкові стадії сисунів. У деяких паразитів (анкілостома, шистосома) личинка вбуравлюється в шкіру (перкутантне проникнення) . Можливе зараження статевим шляхом, (трихомонади)
К. І.,Скрябін і Р.С. Шульц(1931) серед , паразитичних червів , виділили дві групи у залежноеті від характеру роз ви тку : гео- і біогельмінтів,найсприятливішим середовищем є грунт, що й дало підставу називати їх геогельмінтами. Враження, людини геогельмінта ми відбувається через немиті овочі ї фрукти на яких можуть знаходитися яйця геогельмінтів (на-приклад, аскариди, волосоголовця), або при безпосередньому контакті з грунтом, в якому є личинки (наприклад, кривоголовки).
Біогельмінти проходять життєві цикли із зміною хазяїнів. Між хазяїнами біогельмінтів існують трофічн (харчові) зв'язки, завдяки чому здійснюється передавания паразитів. Наприклад, людина вражається неозброєним ціп'яком, поїдаючи яловичину. Життєві цикли паразитіввключають личинкові стадії і статевозрілі форми. Частину життєвого циклу з певними стадіями паразит проходить у тілі одних хазяїнів, частину — в інших. Організм, у тілі якого паразит знаходиться у статевозрілій стадії і розмножується статевим шляхом, називається остаточним, або дефінітивним, хазяїном (лат. dеfinitivus — остаточний). Організм, у тілі якого паразит проходить личинкову стадію чи стадії або розмножується безстатевим шляхом, називається проміжним хазяїном. У життєвому циклі деяких паразитів личинкові стадії послідовно переходять від одного до іншого хазяїна. У такому випадку першого з них називають першим проміжним, а другого— другим проміжним, або додатковим, хазяїном [3].
У деяких паразитів може існувати резервуарний хазяїн. Вони не обов'язкові у життєвому циклі паразитів, але, потрапивши в організм такого хазяїна, паразит не гине, хоч і не розвивається далі. Кількість таких паразитів у тілі резервуарного хазяїна може збільшуватися. При поїданні резервуарного хазяїна остаточним хазяїном паразит завершує розвиток. Резервуарний паразитизм полегшує паразиту проникати в організм остаточного хазяїна.