Трипаносома (Trypanosomabruceigambiense)—збудник трипаносомозу — африканської сонної хвороби.У тілі людини й інших хребетних живуть у плазмі крові, лімфі, лімфатичних вузлах, спинномозковій рідині, тканинах спинного і головного мозку.Зустрічається у ряді екваторіальних районів Західної Африки.
Розміри від 13 до 39 мкм. Тіло зігнуте, сплющене у одній площині, звужене на обох кінцях, має один джгутик і ундулюючу мембрану. Живиться осмотично. Розмножується трипаносома безстатевим шляхом (поздовжній поділ).
Трипаносома — типова трансмісивна хвороба з природними осередками. Збудник розвивається із зміною хазяїнів. Перша частина життєвого циклу трипаносоми проходить у травному каналі мухи цеце (їх є 20 видів, найбільш поширений вид Glossinapalpalis), за межами аpeaлу цих мух трипаносомоз не зустрічається. Друга частина життєвого циклу проходить у нового хазяїна, яким є людина та деякі ссавці (велика і дрібна рогата худоба, спині, собаки, також дикі тварини). За останніми даними, саме людина — основний резервуар збудника.
При смоктанні мухою крові хворої людини трипаносоми потрапляють до її шлунку. Тут вони розмножуються і проходять ряд стадій розвитку. Повний цикл розвитку триває близько 20 днів. Мухи, у тілі яких є трипаносоми інвазійної стадії, при кусанні можуть вражати людину.
У хворого трипаносомозом спостерігаються м'язова слабість, виснаження, розумова депресія, сонливість. Хворобливий стан триває 7—10 років І при відсутності лікування закінчується смертю. Особиста профілактика зводиться до приймання лікарських препаратів, які можуть запобігти зараженню при кусанні мухами цеце [12].
Лейшманії — збудники лейшманіозів, трансмісивних.хвороб, з природними осередками. Лейшманії відкрив російський лікар П. Ф. Боровський у 1898 р. У 1.903—1904 pp. нові види лейшманій відкрили англійські лікарі У. Лейшман і Ч. Донован. Лейшманії можна поділити на: дерматотропні (локалізуються у шкірі) і вісцеротропні (локалізуються у внутрішніх органах).
До збудників дерматотропного лейшманіозу відносять види Leischmaniatropicaminor, L. tropicamajor, L. tropicamexicana та ряд інших.Локалізується у клітинах шкіри.
Лейшманії дуже малі (2— 4 мкм, іноді до 8 мкм). Це внутрішньоклітинні паразити. У життєвому циклі вони проходять дві стадії: безджгутикову, круглясту, або овальну (у організмі людини та інших хребетних), і джгутикову, яка має видовжене тіло (у організмі комах переносників). Джгутикові форми утворюються також у штучних культурах. Переносником збудника є дрібні комахи — москіти (Phlebotomus). Природним резервуаром для L. tropicaminorслужить людина, а для L. tropicamajor — гризуни (піщанки, ховрашки, хом'яки тощо), які у природних умовах вражені іноді до 70 %.
При шкірному лейшманіозі утворюються круглясті виразки на відкритих частинах тіла, переважно на обличчі, які довго не заживають.Особиста профілактика полягає в індивідуальному захисті від кусання москітами.
Лейшманії зустрічається у країнах Середземномор'я і Середній Азії (збудник — L. infantum). У ряді країн Азії, Африки і Південної Америки захворювання лейшманіозом викликається також іншими видами лейшманій. Найчастіше хворіють діти до 12 років. Захворювання супроводжується непе ріодичним підвищенням температури, збільшенням селезінки і печінки, зменшенням вмісту еритроцитів у крові.
Профілактикою є ндивідуальний захист від москітів.
Трихомонади — збудники хвороб, які загалом називають трихомо-нозами.
Трихомонадакишкова(Trichomonashominis) — збудник кишкового трихомонозу.
Локалізується у товстих кишках.Географічне поширення — повсюдне.Трихомонада кишкова — маленький джгутиконосець завбільшки 5—15 мкм, овальної форми, з одним міхуроподібним ядром, З—4 джгутиками і ундулюючою мембраною. Тіло пронизане опірним стрижнем, який закінчується загостреним шипом на задньому кінці тіла. Живиться бактеріями, які ковтає клітинним ротом, а також осмотичне — рідкими речовинами.
Зараження відбувається через їжу і воду, які забруднені фекаліями, що містять трихомонади. Патогенне значення не встановлене, бо .трихомонада кишкова зустрічається у кишках здорових людей і хворих кишковими хворобами.
Профілактиката, що й при інших кишкових протозоозах.
Трихомонада піхвова(Т. vaginalis) — збудник урогенітального трихомонозу. Локалізується сечостатеві шляхи жінок та чоловіків. Географічне поширення — повсюдне.
Морфологічні особливості. Має значно більші розміри, ніж трихомонада кишкова, - 7-30 мкм. Форма тіла найчастіше грушоподібна, має 4 джгу тики, ундулюючу мембрану й опірний стрижень, який закінчується шипом.Ця трихомонада викликає запальні пронеси у статевих шляхах. Зараження відбувається переважно статевим шляхом, а також при користуванні загальною білизною і предметами особистої, гігієни; джерелом інфекції може стати недостатньо стерильний гінекологічний інструмент [13].
2.1.3 Клас споровики (Sporozoa)
Клас налічує близько 1350 видів. Споровики - паразитичні огранізми. Загальною рисою для яких є відсутність у зрілих форм будь-яких оргноїдів руху, а також складні життєві цикли з чергуванням статевого і безстатевого розмноження. Для багатьох видів споровиків властиве безстатеве розмноження — внутрішнє пупкування. У одній із стадій циклу розпитку споровиків утворюються спори (точніше, сгюрозоїти). Паразитичним спосіб життя споровиків привів до спрощення їх організації: вони не мають органоїдів живлення і травления. Живлення, дихання, виділення здійснюються всією поверхнею тіла.
Токсоплазма (Toxoplasmagondii) —збудник токсоплазмозу.
Локалізується в клітинах головного мозку, печінки, селезінки, лімфатичних вузлів, м'язів та інших органів людини, а також усіх видів ссавців і багатьох видів птахів.
Географічне поширення — повсюдне.
Токсоплазми, які локалізуються всередині клітини хазяїна, називають ендозоїдами. Ендозоїд має форму півмісяця (розмір 4—7x2—4 мкм). Один кінець його загострений, інший — круглястий. У центрі знаходиться ядро. На загостреному кінці токсоплазми при дослідженні під електронним мікроскопом виявляється коноїд — утворення, яке подібне до присоски. За його допомогою паразит фіксується на поверхні клітини при прониканні у неї.
Для ендозоїда властиве безстатеве розмноження шляхом поздовжнього поділу і ендогонії (внутрішнього пупкування). У результаті багаторазових поділів у цитоплазмі клітини хазяїна нагромаджується велика кількість токсоплазм, які розтягують зовнішню мембрану клітини. Скупчення токсоплазм під клітинною мембраною називається псевдоцистою. Після руйнування враженої клітини токсоплазма проникає у нову. При хронічному токсоплазмозі крім псевдоцист утворюються і справжні цисти. Це звичайно великі (до 100 мкм) скупчення токсоплазм, які складаються з кількох сотень паразитів, вкритих товстою оболонкою. Цисти у клітинах хазяїнів можуть зберігати життєздатність до кількох років.
Людина заражається токсоплазмом звичайно при куштуванні сирого м'ясного фаршу або споживанні м'яса, яке недостатньо оброблене термічне. Крім того, можливе зараження ооцнст'ами, які виділяються кішками з фекаліями, при забрудненні рук грунтом або при безпосередньому контакті з кішкою. Паразити, які потрапили у травний канал, проникають у стінки тонких кишок, потім лімфою заносяться у лімфатичні вузли, де розмножуються і по кровоносних судинах потрапляють у органи локалізації.
У дорослих людей проникнення в організм токсоплазм рідко призводить до гострого захворювання з підвищенням температури, збільшенням лімфатичних вузлів, висипом. Частіше спостерігається безсимптомне паразитоносійство або ж хвороба протікає хронічно без характерних симптомів. За деякими даними, серед населення зустрічається від 10 до 30 % таких клі-нічно здорових носіїв токсоплазм. В окремих випадках може настати загострення хронічного токсоплазму з запальними процесами і враженням нервової тканини, очей, серцевого м'яза тощо.
Небезпечне зараження токсоплазмозом жінок під час вагітності, бо токсоплазми можуть проникнути з організму матері через плаценту в організм плоду і викликати його загибель, У інших випадках можуть народжуватися мертві або нежиттєздатні діти з різними каліцтвами. Інколи народжуються діти з гострим природженим токсоплазмом, який характеризується високою температурою, набряками, висипом. Результатом природженого токсоплазмозу може бути відставання розумового розвитку аждо ідіотії.
Людина, як і інші проміжні хазяїни, джерелом зараження бути не може. Необхідне обмеження контакту з кішками, дотримання правил особистої гігієни, не слід використовувати в їжу сире і недостатньо термїчно оброблене м'ясо.
Малярійні плазмодії — збудники малярії рептилій, птахів, багатьох видів ссавців. Для людини патогенними є чотири види: Plasmodiumvivax — збудник триденної малярії, P. malariae — збудник чотириденної малярії, P. falciparum — збудник тропічної малярії, P. ovale — збудник малярії типу триденної. Ці види малярійних плазмодіїв відрізняються морфологічними і біологічними особливостями, термінами розвитку в організмі людини і характером хвороби, яку вони викликають [10].
Остаточними хазяїнами плазмодіїв — збудників малярії людини — є комарі роду Anopheles, яких називають малярійними, проміжним хазяїном є людина.
Заражаючись плазмодіями при ссанні крові хворого на малярію, комар потім заражає іншу людину, вводячи їй плазмодіїв з своєю слиною при укусі. Разом зі слиною зараженого комара у кров людини потрапляє плазмодій на стадії спорозоїтів, які з током крові розносяться по всьому тілу і проникають у печінку.
Для розвитку плазмодія у тілі комара необхідна певна температура. Для P. vivax— не нижче -4-16 °С. Малярія—тяжка хвороба, яка характеризується появою виснажливих приступів. Приступи супроводжуються ознобом і підвищенням температури до 40 °С. Плазмодії руйнують велику кількість еритроцитів, що при відсутності лікування може призвести до анемії і навіть смерті.