Смекни!
smekni.com

Еколого-біологічні особливості облігатних та факультативних паразитів надцарства Protozoa (стр. 4 из 11)

У кишках людини може паразиту­вати стьожковий черв'як — лентець широкий. Людина для нього є остаточ­ним хазяїном. Першим проміжним хазяїном є рачок-циклоп, другим — бага­то видів риб, у тому числі щука. Остаточний хазяїн вражається, поїдаючи рибу. Але рибу може з'їсти інша риба, наприклад щука. Личинки лентеця широкого — плероцеркоїди — при цьому не гинуть, а переселяються у м'язи щуки. Тут плероцеркоїди можуть нагромаджуватися. Остаточний хазяїн вражається, поїдаючи сире м'ясо й ікру щуки. Отже, для лентеця широкого щука може бути як лопатковим, так і резервуарним хазяїном.

Способи проникання паразита в ор­ганізм хазяїна залежать від біологіч­них особливостей паразита. Переда­вання біогельмінтів найчастіше здійс­нюється при поїданні одного хазяїна іншим. Інколи живі організми можуть бути механічними переносниками збуд­ників захворювань. Наприклад, мухи і таргани можуть переносити на по­верхні тіла і в кишках хвороботворні бактерії, цисти найпростіших і яйця гельмінтів. Але участь цих переносни­ків не обов'язкова, значно частіше вра­ження здійснюється без них. Такі не­обов'язкові і неспецифічні переносники називаються факультативними.

У інших випадках необхідна участь специфічних переносників. Так, пере­давання кров'яних паразитів пов'язане з харчуванням специфічних перенос­ників із типу членистоногих на тепло­кровних тваринах. Звичайно у тілі та­ких переносників паразит проходить певні стадії розвитку або розмножує­ться (наприклад, малярійний плазмо­дій у тілі комара). Специфічні обов'яз­кові переносники називаються облігатними.

Отже, у розповсюдженні деяких па­разитів беруть участь облігатні пере­носники. Наприклад, збудник маля­рії — малярійний плазмодій — передає­ться людині малярійним комаром Ano­pheles. Такий шлях передачі збудника хвороби називається трансмісивним (лат. transmissio— передавання), а хвороби, які передаються таким шля­хом, називаються трансмісивними.

Є. Н. Павловський виділив особливу групу хво­роб, яка характеризується природною локалізацією, Природно-осередковими називаються хвороби, які пов'язані з комплексом природних умов. Вони іс­нують у певних біогеоценоз ах неза­лежно від людини, але коли люди по­трапляють у ці біогеоценози, то мо­жуть бути враженими [9].

Існування осередків таких хвороб зу­мовлене наявністю трьох груп орга­нізмів: І) організмів, які є збудника­ми хвороби; 2) організмів, які є хазяї­нами збудника (природний резервуар збудника хвороби); 3) організмів — переносників збудника хвороби, якщо ця хвороба поширюється трансмісивне. Збудник лейшманіозу — один з видів найпрості­ших— лейшманія (Leischmaniama­jor). Природним резервуаром для лейшманій є дрібні гризуни, які жи­вуть у пустині,— піщанки. Облігатними переносниками є комахи із ряду двокрилих — москіти.

Багато паразитичних хвороб є при­родно-осередковими. При розробці заходів боротьби з природно-осередкови­ми хворобами необхідно враховувати особливості збудника, переносника і тварин, які функціонують як резервуа­ри збудника. Переважна більшість природно-осе­редкових хвороб передається трансмі­сійним шляхом, але існують природно-осередкові хвороби і з іншими шляха­ми передавання (опісторхоз, дифілоботріоз, трихінельоз).

Із майже півтора мільйонів видів тварин близь­ко 60 тис. ведуть паразитичний спосіб життя, у тому числі близько 500 видів можуть паразитувати в людини і лока­лізуватися в багатьох її органах (рисунок1.1).

Рисунок 1.1 - Локалізація паразитів у тілі людини

У зв'язку з цим одним зрозділів науки про паразити — парази­тології — є медична паразитологія.

Характерна риса паразитів — їхня патогенність (гр. pathos — страждан­ня, genos — народження), тобто здат­ність викликати захворювання. Назви хвороб, які спричинюють паразити, утворюються з кореня родової назви паразита, до якого додається суфікс -оз, іноді -ез або -аз. Звідси захворю­вання, яке викликається одноклітин­ним паразитом, лейшманією, називає­ться лейшманіозом, дизентерійною амебою — амебіазом, печінковим сису­ном, або фасцілою,— фасціольозом тощо.

Хвороби, збудники яких вражають тільки людину, називаються антропо-позами. Біологічним хазяїном і джере­лом збудників цих хвороб € вражена людина. Хвороби, збудники яких вра­жають організм тварин і людини, на­зиваються зоонозами. При цьому дже­релом збудників хвороби е свійські й дикі тварини.Багатьом із зоонозів властива при родна локалізація. Захворювання, які викликаються вірусами і збудниками рослинної природи, наприклад спірохе­тами, бактеріями, рикетсіями, назива­ються інфекційними. Хвороби, які по­в'язані зі збудниками тваринної при­роди — найпростішими, гельмінтами, членистоногими, називаються інвазій­ними [7].

Стадії розвитку паразита, в яких він здатний проникати у тіло хазяїна і після цього продовжувати свій розви­ток, носять загальну назву інвазійних. Так, малярійний плазмодій у організ­мі людини проходить ряд стадій, але тільки стадія гаметоцита, потрапивши у тіло комара, буде продовжувати по­дальший розвиток. Отже, для комара інвазійною стадією є гаметоцит. У тілі комара плазмодій також проходить ряд стадій, але з них тільки стадія спорозоїта є інвазійною для лю­дини.

Для запобігання враженню парази­тарними хворобами проводять профілактичні заходи. Розрізняють особисті і громадські профілактичні заходи. До особистих відносять ті заходи, які має виконувати кожний. Громадські профі­лактичні заходи проводять у великих колективах, у масштабах населеного пункту, певного адміністративного або географічного районів або навіть усієї країни. В організації та контролі за виконанням їх велика роль належить медичним працівникам. Морфологія, біологічні особливості, географічне по­ширення паразитів людини, як і хво­роби (паразитози), які вони виклика­ють, заходи профілактики, лікування і шляхи ліквідації паразитів людини становлять предмет вивчення медичної паразитології.

Роль вітчизняних учениху розвитку паразитології. Вітчизняні вчені зробили немалий внесок у паразитологію, зокрема медичну. О. П. Федченко розшифрував життєвий цикл ришти. Ф. О. Леш відкрив амебу — збудника амебіазу, П. Ф. Веронський — збудни­ка одного з видів лейшманіозу, Д. Ф. Лямбль — паразитів органів травлення— лямблій. В. Я. Данилев-ський виявив плазмодіїв — збудниківалярії птахів, що сприяло виявленню збудників малярії людини Важливі дослідження малярії виконали В. В. Фавр і Д. Л. Романовськнй. 1. І. Меч­ников першим висловив припущення, що кліщі є переносниками збудників спірохетозів. М. О. Холодковський про­водив дослідження паразитичних чер­вів і надрукував перший атлас гельмін­тів людини.

Успішним розвиток паразитології привів до формування паразитологічиих шкіл, творцями яких стали видат­ні вчені.