Смекни!
smekni.com

Психосоматичні особливості перебігу хвороб органів дихання (стр. 2 из 6)

В даний час виділений ряд пояснювальних моделей, а також опосередкованих фізіологічних ланок, що зв'язують астму з емоційністю.

На наш погляд, світло на дану проблему проливають сучасні уявлення про функціональну організацію центрального дихального механізму з його аферентними системами. Характеризуючи особливості регуляції дихання в різних умовах, у тому числі і під впливом екстремальних факторів, дослідники говорять про варіабельність типів (паттернів) дихання в окремих індивідів, про здатності людини усвідомлено контролювати свої дихальні рухи. Під паттерном дихання мається на увазі сукупність параметрів, що характеризують об'ємно-тимчасові відносини дихального акта. Компоненти дихального паттерна включають:

- частоту дихальних циклів за 1 хв.;

- тривалість окремого циклу, його інспіраторної і експіраторної фаз;

- частку видиху в загальній тривалості циклу, так називаний корисний цикл;

- дихальний об`єм, або глибину дихання;

- середні і пікові швидкості інспіраторних і експіраторних потоків;

- легеневу вентиляцію, або хвилинний об`єм дихання.

По співвідношенню частоти і глибини дихання розрізняють наступні типи паттерну:

- нормопноїчний, з "середніми" показниками;

- тахипноїчний, з відносно частим і поверхневим диханням;

- брадипноїчний, із глибоким і рідким диханням.

Ця класифікація дає можливість установити характерні закономірності реакцій дихання на функціональні навантаження. Дослідники неодноразово зверталися до питання про те, якою мірою індивідуальні особливості паттерну дихання і його реакцій на ті або інші стимули є вродженими, генетично обумовленими, а в яких - набутими в ході онтогенетичного розвитку. Виявилося, що такі показники, як бронхіальна прохідність і нейрогенний драйв, обумовлені головним чином впливом факторів середовища [5].

Особливістю респіраторної функції людини є мінливість рівня легеневої вентиляції і, особливо , паттерну дихання. Лабільність дихального паттерну, характерні реакції дихання на емоційні впливи - усе це так чи інакше привертало увагу дослідників. Відомо, наприклад, що медитація веде до зниження частоти дихання і підвищенню його регулярності, полегшує його довільну затримку. Читання тексту або слухання розповіді супроводжуються частішанням дихання, причому музичний ритм (або звуки дихання іншої людини) може ставати пейсмекером ("диригентом") для дихальних рухів. У цьому зв'язку цікава одна з робіт класика вітчизняної психології Л.С.Виготського (1987), у якій проводився експериментальний запис дихання під час читання прозаїчних і поетичних уривків, що мають різний ритмічний лад.

Яскраво виражене тахипное спостерігається в стані тривоги, при інтелектуально-емоційній напрузі (Бреслав, 1984). При крайніх ступенях стресового стану тахипное може переростати в бурхливу гіпервентиляцію, неодмінним супутником якої стає різка гіпокапнія, яка у свою чергу веде до порушення мозкового кровообігу. Тенденція до подібних реакцій лежить в основі досить розповсюдженого явища - гіпервентиляційного синдрому. Цей синдром найчастіше провокується психогенними факторами або важким фізичним навантаженням, супроводжується тривожним станом з вегетативними розладами і виявляється в нездатності затримати подих і в схильності до тахипное. Утім, тривалу гіпервентиляцію і супутню гіпокапнію можна спостерігати і як прояв емоційного стану людини перед звичайним клініко-фізіологічним дослідженням. У цьому зв'язку необхідною умовою правильності вимірів параметрів дихання є виключення, по можливості, усіх сторонніх подразників: досліджуваного ізолюють від апарата, створюють приємний музичний фон [7].

Зв'язок між активністю вищих відділів мозку і центрального дихального механізму - двосторонній. Інакше кажучи, крім впливу, що роблять надстовбурні структури на дихання, останнє у свою чергу впливає на різні функції ЦНС. Починаючи з древньої системи йога прагнуть використовувати вплив режиму дихання на процеси вищої нервової діяльності для керування психічним станом людини, зокрема, при БА.

1.1.5 Астматичний дистрес

Терміном „астматичний дистрес” ми позначаємо весь комплекс психосоматичних взаємин астми й емоцій, що зустрічається в клінічній практиці. Спектр можливих форм прояву астматичного дистресу досить широкий. Це і негативні емоційні реакції, пов'язані із самим фактом захворювання, зі зміною фізичного стану хворих на різних етапах захворювання (при його становленні, загостренні, хронізації), з таким стресовим фактором, як елементарна „неможливість дихати”. Це і різні астенічні і психопатологічні стани, що розвилися на фоні хвороби, пов'язані з відповідною реакцією ЦНС на патологічні процеси в органах дихання, а також із впливом визначених видів медикаментозної терапії. Нарешті, цей вплив актуальних життєвих подій на виникнення і плин захворювання.

Явища астматичного дистресу, у реальній клінічній практиці існуючі у відомій єдності, можна представити у вигляді наступних трьох компонентів:

1. БА як узагальнена відповідь організму на емоційно несприятливу життєву ситуацію;

2. Вплив емоцій на протікання БА;

3. БА як причина емоційного неблагополуччя.

У кожнім конкретному клінічному випадку ці компоненти з'являються і різних співвідношеннях у залежності від безлічі факторів: ведучого патогенетичного механізму БА, ступеня важкості і тривалості захворювання, особливостей особистості хворого і т.п.

1. У клінічній практиці можна спостерігати випадки, що коли запускаючим захворювання фактором є гостра або пролонгована (хронічна) психічна травма, як при наявності фону у вигляді спадкової схильності, алергійній конституції, хронічних інфекцій органів дихання і т.п., так і при його відсутності. У цих випадках БА розвивається по механізму, близькому до механізму посттравматичного стресового порушення, а приступи БА при цьому можуть чергуватися з приступами гіпервентиляції і з "напливами" тривоги. Показано, що не самі по собі життєві події, якими б тяжкими вони ні були, а саме стримування (активне уникання обговорень даних подій, прагнення придушити тяжкі переживання) служить фактором, що сприяє погіршенню соматичного стану [10].

2. Для хворого астмою одна лише думка про забутий вдома інгаляторі, що став уже притчею, є чинником, здатним запустити приступ ядухи. Визначені емоції як негативного, так і позитивного спектра можуть провокувати приступ. У число емоційно-стресових впливів, що вірогідно знижує показники бронхіальної прохідності і зухвалий приступ ядухи, поданим різних авторів, включені: записаний на магнітофон голос матері, що прослухується дитиною-астматиком; обговорення в групі хворих БА різного роду несприятливих життєвих ситуацій; гіпнотичне вселяння неприємних життєвих обставин; прослуховування магнітофонного запису "астматичного дихання", а також перегляд відеофільму аналогічного змісту.

3. Усі види патогенного впливу астми як важкого хронічного захворювання на психіку хворого можна представити як соматогенні і психогенні. Клінічна картина хвороби, її особливості і наслідки такі, що БА сама по собі є могутнім психологічним впливом, що вивільняє в людини цілий спектр негативних емоцій: паніку, страх, дратівливість, тривогу, депресію, утому, ледь стримувану ворожість на увесь світ і т.п. Афективні порушення - супутник будь-якого хронічного соматичного захворювання (Миколаєва, 1992). У самих різних дослідженнях установлена кореляція між важкістю астми і ступенем виразності особистісних порушень, тяжкістю психопатологічних змін.

Сама по собі недостатність дихання при БА породжує стан напруги, що буде інтенсифікувати інший дистрес. При цьому важливо зрозуміти, як переживається це стиснута у своїй волі життя з моменту відомої психологічної перебудови, що відбувається в людині, що вперше одержала діагноз астми, щоб запобігти тій трансформації і зламанню особистості, що може відбуватися в міру розвитку хвороби.

Світовідчування хворого, тривалий час страждаючою хронічною дихальною недостатністю (Франсуа, 1992), точно передає те порочне коло прогресуючого погіршення функції зовнішнього дихання, коли зривши дихальної функції неминуче веде за собою зрив психологічний.

Найсильнішим стресором є і приступ ядухи, коли хворий відчуває страшну самітність у своїй хворобі, коли по суті рветься зв'язок з іншим світом. Тут на перший план виходять панічні і фобічні реакції (Carr et al., 1992). До них приєднуються і фобічні реакції пацієнтів як відповідь на медичні процедури (Creer et al., 1991). І нарешті, різного роду ірраціональні страхи, серед яких ведуче місце належить так званій "стероїдній фобії", що активно досліджується в роботах німецьких авторів.

Як відомо, поширеність потреби в стероїдної терапії серед хворих БА досить велика, а альтернативних лікарських засобів, близьких по ефективності до глюкокортикостероїдів, у даний час не має. Разом з тим відзначається настільки ж розповсюджене серед хворих БА недостатньо строге проходження рекомендаціям лікарів на предмет медикаментозної, головним чином, стероїдної терапії. Це виражається в тому, що хворі не так часто, як того вимагають рекомендації лікаря, використовують глюкокортикостероїди при загостренні захворювання, усіляко прагнуть затримати початок терапії глюкокортикостероїдами і/або використовують недостатньо ефективне дозування, швидко знижують підтримуючу дозу і самостійно скасовують стероїди. На перший погляд, усе це має під собою реальні підстави: поряд з численними свідченнями виправданості, життєвої необхідності застосування глюкокортикостероїдів у лікуванні хворих БА, є настільки ж численні дані про супровідну гормональну терапію ускладнень, що часто носять інвалідизуючий характер; при цьому, незважаючи на ефективність даних лікарських засобів у плані швидкого купірування загострень і значного поліпшення прохідності дихальних шляхів, такий найважливіший показник, як "якість життя" хворих БА, що приймають глюкокортикостероїди, аж ніяк не поліпшується [4].