На думку багатьох дослідників, а також клініцистів, у даному випадку велику роль відіграють фактори психологічного порядку, а саме складні переплетення психосоціальних факторів. Серед них - проблеми в сфері міжособистісних відносин хворого - у відносинах „лікар-хворий”, „лікар-медсестра-хворий”, „хворі-близькі родичі”; установки пацієнтів стосовно хвороби і її лікування, у тому числі і так звані суб'єктивні концепції хворого на предмет інгаляційної стероїдної терапії, що досить відрізняються від концепцій лікаря. Так, вивчаючи за допомогою кластерного аналізу установки у відношенні лікарської терапії, Osman et al. (1993) прийшли до висновку про те, що в хворих БА існує глибоко укорінений загальний кластер установок типу "анти-" стосовно медикаментозної терапії, зокрема до стероїдної терапії, поза залежністю від того, чи призначається ця терапія для усунення загострення захворювання або мова йде про підтримуючу терапію стероїдами, призначеними для стабілізації клінічної ремісії.
Показано, що хворі БА, що не дотримувались рекомендацій лікаря в плані прийому інгаляційних стероїдів, мали більш високі (у порівнянні з тими, хто дотримував) показники депресії і тривоги. Інші дослідники, що одержали подібні результати, задаються питанням про те, чи поліпшить лікування депресії і тривоги положення справ у відношенні проходження медичним рекомендаціям. Відповіді на дане питання поки не отримано.
Однак вірогідно, що рівень знань пацієнтів про астму і стероїдну терапію не робить значимого впливу на їх поведінку в плані слідування рекомендаціям у відношенні даної терапії, а лише впливає на здатність хворого керувати приступом. У зв'язку з цим робиться справедливий висновок про те, що одних лише освітніх програм не досить для того, щоб поліпшити слідування рекомендаціям у відношенні стероїдної терапії.
Паніка й інші фобічні реакції сприяють погіршенню хвороби, прямо впливаючи на здатність хворого до ухвалення рішення в критичних обставинах, на ефективність керування приступом. У цьому зв'язку великий інтерес представляє група досліджень, що виходять з Amerіcan Denver Asthma Center.
В останнє десятиріччя спостерігається зростання розповсюдження бронхіальної астми (БА) та смертності від її ускладнень у дитячому віці [2].
Відома величезна роль у виникненні та перебігу БА психоемоційних і психосоціальних чинників та особистих особливостей хворих. БА, являючи собою психосоматичне захворювання, відбивається не тільки на соматичному стані дитини, але й на психологічному: змінюється характер, настрій, емоційний фон, вольова схема, особливості реагування на хворобу — іншими словами, формується внутрішня картина хвороби (ВКХ) при астмі [5].
Структура ВКХ, таким чином, визначається ocoбливостями, пов'язаними як з самим пацієнтом (особисті особливості, ситуаційні впливи, соціальні характеристики, конституційні риси), так і з важкістю перебігу БА [7].
Аналогічних змін зазнає і структура, внутрішній зміст образу «я» хворої дитини — захворювання у неї співпадає по часу з періодом формування та «розкриття» свого «я», формування особистості і світогляду [4]. Це призводить, в силу викривленої біопсихосоціальної ситуації розвитку, до порушення процесу становлення образу «я» і появи образу, цілком відмінного від аналогічного у здорових дітей і підлітків [4].
Кожний з компонентів, що складають в цілому ВКХ, вносить свій вклад у феноменологію та механізм психологічного реагування, адаптації до хвороби. Дослідниками була виявлена певна динаміка змін структури ВКХ в залежності від тривалості і важкості перебігу захворювання та комплексу особистих особливостей кожної хворої дитини.
Водночас з сенситивним, одержував розвиток і емоційний рівень ВКХ, спрямований на суб'єктивно-емоційне сприймання астми. Інтелектуальний рівень у хворих на БА дітей відповідав за уяву дитини про суттєвість захворювання і застосовані в зв'язку з цим засоби терапії.
Іншою особливістю формування даних рівнів ВКХ є схильність хворих змінювати критерії самооцінки за зміною свого стану і самопочуття. Для цього характерно використання хворими дітьми як «вигідних», так і «невигідних» критеріїв самооцінки свого соматичного статусу, вибір яких здійснювався ними в залежності від кожної конкретної ситуації.
Так, за подальшим прогресуванням захворювання та його лікуванням, домінуюче положення в структурі ВКХ займає мотиваційний рівень. Це був, по суті, процес перетворення ситуаційно зумовлених соматичних, емоційних і інтелектуальних рівнів в головний, психологічно зумовлений мотив необхідності збереження здоров'я, як на соматичному («тілесному»), так і на психологічному («духовному») рівнях. Ми відзначали наявність деяких закономірностей у формуванні ВКХ при БА: структура і співвідношення її рівнів залежали від тривалості захворювання, етапу і вигляду антиастматичної терапії, та рівня знань хворих про астму. Найбільш динамічним формування мотиваційного рівня ВКХ спостерігається у дітей, які одержували курс комбінованої медикаментозно-психологічної терапії, коригованої спеціальними навчальними програмами, ніж серед хворих, в терапії яких використовувалося тільки базисне східчасте лікування БА. Водночас з формуванням структури ВКХ у хворих на БА дітей відбувалося і формування образу власного «я», що являє, з позицій сучасної психосоматики, структурне утворення самосвідомості, образно кажучи, «залишковий продукт» діяльності всіх його сторін. Спостерігаються зміни в структурі «я» хворих дітей, пов'язані з тяжкістю перебігу БА, що змінює всю соціальну ситуацію розвитку, знижує рівень психологічних можливостей та психічного захисту хворих дітей, обмежує контакти з перевесниками і т. п.
Величезний вплив на формування та становлення образу власного «я» виявляла і викривлена соціальна і родинна ситуація. Дослідники вважають, що причиною початку захворювання в 50 % випадків є психоемоційні перевантаження в родині і школі та психотравмуючі чинники (сварки з батьками, відхилення перевесниками і т. п.), що в кінцевому підсумку також призводило до зміни структури і появі образу «я», відмінного від образу у здорових дітей аналогічного віку і статі.
У формуванні кашлевого рефлексу бере участь кора головного мозку. Унаслідок цього кашель може бути довільним або, навпаки, стримуватися зусиллям волі. Індуктивний кашель частіше спостерігається при зниженні емоційного впливу. Вольове стримування кашлю лежить в основі виховання кашлевої дисципліни в осіб, що страждають туберкульозом або хронічними неспецифічними захворюваннями легень.
Різноманітні варіанти нервового кашлю, тобто кашлю, викликуваного емоціями. Відомий кашель у страждаючих неврозом під час тривожного чекання, через побоювання куди-небудь спізнитися, перед майбутнім публічним виступом, на висоті психічного ефекту. Кашель нерідко спостерігається в осіб, нездатних повно виражати свої почуття словами (алекситимічні пацієнти; алекситимія - від грецького вираження, що означає "немає слів для почуттів"). Рідше зустрічається демонстративний голосний кашель з навмисним виділенням мокротиння як еквівалент істеричної реакції.
Кашель може бути способом виведення агресивних тенденцій при утрудненні їх вербалізації („протестний кашель”) [5].
У деяких випадках на фоні неврозу формується різка гіперестезія слизової оболонки гортані, коли який-небудь запах, домішка пилу або просто холодне повітря викликають приступи сухого надсадного кашлю. У свій час Шарко помітив: "Іноді зустрічаються такі хворі, що кашляють не перестаючи з ранку до вечора; їм ледь залишається небагато часу, щоб що-небудь з'їсти або випити". Ослер указував, що невротичний кашель - звичайно голосний, гавкаючий, частіше сухий, хрипкий, "надзвичайно монотонний і неприємний для слуху". Невротичний кашель, як правило, супроводжує відчуття неповноти вдиху, почуття скутості в грудях („дихальний корсет”), незадоволеність своїм диханням [4]. Відомо, що жінки в порівнянні з чоловіками рідше виділяють мокротиння, вони звичайно проковтують її. У нашій культурі головними достоїнствами жінки вважаються м'якість, терпимість, поступливість. Вираження ними гніву, люті й інших агресивних імпульсів не заохочується, вони „проковтують” і їх.
Психотерапевт, що проводить групову психотерапію, при судженні про емоційний стан учасників групи використовує серед багатьох інформативних ознак частоту і характер кашлю. При цьому пропозиція відкашлятися можна використовувати як психотерапевтичний прийом, що допомагає знизити внутрішнє напруження і розслабити підвищений тонус м'язів („м'язовий панцир”). Разом з тим у психотерапії важливе значення надається усвідомленню відповідальності пацієнтів за свій кашель, необхідності контролювати і попереджати його.
Психогенна афонія - досить часте захворювання, що виникає переважно в жінок після емоційних стресів і порушення, що має у своїй основі, коркову регуляцію голосоутворення. Старі назви "функціональна" або "неорганічна", на думку багатьох авторів, не відбивають повної суті захворювання [1]. Афонія буває двох типів: гінефункціональна і гіперфункціональна [3]. Найбільш часто зустрічається перший тип захворювання. У цьому випадку ларингоскопія виявляє гарну рухливість обох половин гортані. При фонаціонних рухах унаслідок зниженого тонусу внутрішніх м'язів гортані голосові складки стуляються неповністю, залишаючи між собою щілину різних розмірів. При другому типі афонії рухливість гортані також добре збережена. Під час фонації голосові складки надмірно щільно стуляються, що пояснюється підвищеним тонусом внутрішніх гортанних м'язів. Вестибулярні складки мають тенденцію до зближення й іноді цілком закривають голосові.