Архівні документи, що становлять основу джерельної бази, зберігаються у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, а також місцевих архівів: Державного архіву Донецької області та Державного архіву Луганської області.
Перша група джерел включає документи офіційного походження – законодавчі акти, декрети Народного комісаріату охорони здоров’я УСРР (далі – НКОЗ), циркуляри, положення, інструкції. Так, політика радянської влади щодо системи охорони здоров’я знайшла своє повне відображення у матеріалах фонду Р-342 Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України у місті Києві (далі – ЦДАВО України), який представлено циркулярами, положеннями, постановами, наказами, декретами, звітами та іншими документами
НКОЗ. Документи фонду Р-45 відображають основні функції управління, спрямовані на організацію курортів України. Серед використаних документів фонду в дисертації використано документи справ, які стосуються листування зі Слов’янським курортом, оскільки у Донбасі в 1920-х рр. була утворена власна Слов’яно-Бахмутська група курортів.
До другої групи джерел віднесено документи радянських виконавчих органів влади, які впроваджувалися в життя місцевими відділами управління згідно з урядовими постановами та наказами НКОЗ. Серед них фонди Державного архіву Донецької області: Р-2798, Р-57, на основі яких було з’ясовано аспекти вирішення кадрового питання та досліджено розвиток курортної справи у Донбасі. Документи фондуР-288 дозволили проаналізувати потреби населення в медичній допомозі, рівень кваліфікації лікарів. На основі документів фонду Р-1146 проаналізовано санітарно-просвітницьку роботу в Донбасі.
При написанні дисертації залучено декілька фондів Державного архіву Луганської області. Це фонд Р-589, дезосереджено інформацію про місцеві органи НКОЗ, реорганізацію губздороввідділів. Фонд Р-580 представлений документами, що свідчать про кількість лікувальних закладів Луганського району, що входили до складу райсануправління (1920-1921 рр.), є дані щодо санітарного стану Донбасу, у тому числі Луганського округу.Документи фондів Р-401, Р-854, Р-243 характеризують стан та рівень медичної освіти в Донбасі у 20-х рр. ХХ ст., кількісний та соціальний склад студентства. Тут зосереджено інформацію щодо матеріального становища закладів освіти, їхнього забезпечення будівлями та належними кабінетами з приладами та обладнанням.
Цінними для дослідження є фонди Р-242, Р-589.Вони представлені циркулярами та постановами губернської інспектури окружного виконавчого комітету про гігієнічно-санітарні, профілактичні заходи, про скликання 4-ї Всеукраїнської санітарної ради (1924-1925 рр.), матеріалами до окружних з’їздів лікарів, доповідями та звітами лікувальних установ про їхню роботу, звітами інспектури про роботу медико-санітарних організацій округу тощо.
Іншу групу джерел становлятьматеріали періодичних видань. Серед них бюлетені НКОЗ, центральні, республіканські, обласні та районні газети і журнали, серед яких «Кочегарка», «Луганська правда» та ін. На сторінках Бюлетенів Народного комісаріату охорони здоров’я УСРР висвітлено динаміку інфекційних захворювань в окружних містах України, зокрема, округах Донбасу. Також наведено профільну періодичну пресу того часу. Це такі журнали, як «Профилактическая медицина», «Врачебное дело», «Социальная гигиена», «Вопросы здравоохранения», видані у 1920-1930-х рр. Статті, надруковані на сторінках названих видань лікарями Донбасу та інших регіонів
республіки стосувалися низки проблем, пов’язаних з питаннями розвитку робітничої медицини у Донбасі та ін.
Аналіз джерельної бази з досліджуваної теми свідчить, що вона цілком достовірна і достатня для реалізації мети і завдань, поставлених у дисертації.
В історіографічному огляді зазначено, що наразі накопичено значний історіографічний потенціал, нагромадження якого проходило декілька періодів: перший – 20-ті рр. ХХ ст. Наукові розробки цього періоду були першими спробами науковців проаналізувати підвалини становлення системи охорони здоров’я у щойно народженій державі. Другий – 30-80-і роки минулого століття – період радянської історіографії, позначеної однобічністю підходів та ідеологічною запрограмованістю висновків. Третій – сучасна вітчизняна історіографія. За період розбудови незалежної України (90-ті рр. ХХ – початок ХХІ ст.) визначилися якісно нові погляди на проблему.
Працями першого періоду, присвяченими системі охорони здоров’я, були роботи С.М. Екеля «Инфекционные заболевания на Украине» (Харків, 1927), Д.І. Єфімова«Десять лет советского здравоохранения на Украине» (Харків, 1929), «Медицинская помощь застрахованным в 1925-1926 году» (Харків, 1927) тощо.
Основний доробок літератури з історії розвитку системи охорони здоров’я у перші роки існування радянської влади припадає на період 1930-х – кінця 1980-х рр. Історики, науковці-гуманітарії під тиском обставин того часу змушені були дотримуватися принципу партійності, класового підходу у висвітленні досліджуваних процесів, фактів і явищ. Варто зазначити, що праці радянських науковців висвітлювали історичний процес 1920-х рр. відповідно партійної політики, партійних орієнтирів і оцінок. Серед літературно-історичних надбань періоду 30-х років цінним є видання С.С. Кагана «Травматизм на Україні у 1927-1933 рр.» (Харків, 1934), в якому охарактеризовано основні завдання і по лінії медико-санітарного обслуговування працівників підприємств з метою покращення стану їхнього здоров’я та «Охорона народного здоров’я в УРСР: цифри і факти» (К., 1939).
Протягом другої половини 40-х–50-х років наукова література з історії медицини поповнилася дослідженнями, які підбивали підсумок діяльності системи охорони здоров’я у державі за тридцятирічний період, зокрема «Тридцятиріччя охорони здоров’я трудящихся в УРСР: (1917-1947)» (К., 1948). Цінним є видання «Здравоохранение Ворошиловградской области за 40 лет» (М., 1957) та праця П.Л.Шупика «Досягнення охорони здоров’я в Українській РСР» (К., 1958) тощо.
У 60-80-х рр. істориками медицини видаються перші монографії з історії розвитку охорони здоров’я. Особливістю праць цього періоду є те, що у цей час навіть згадувалися деякі «помилки» у політиці держави щодо розвитку системи охорони здоров’я. Зокрема, це праці
І.Д.Хороша «Первые годы развития советского здравоохранения на Украине (1918-1920)» (К., 1963) та «Розвиток охорони здоров’я на селі в Українській РСР (1918-1929 роки)» (К., 1969); А.А.Грандо «Развитие гигиены и санитарной деятельности в Украинской ССР» (К., 1967); видання «Из истории здравоохранения Украинской ССР» (К., 1970); праця А.М.Сердюка«Соціалістичний спосіб життя і охорони здоров’я трудящих» (К., 1979) та 3-х томне видання за загальною редакцією А.Є.Романенка «Здравоохранение в Украинской ССР. Пути и итоги развития» (Т.1) (К., 1987).
Однак праці радянського періоду, незважаючи на ідеологічне забарвлення, містять досить важливі дані з історії розвитку інфраструктури охорони здоров’я в Донбасі.
Після здобуття Україною незалежності ситуація в українській історичній науці почала змінюватися. З’явилися праці українських авторів, які об’єктивно, враховуючи аспект історизму, аналізують етапи становлення системи охорони здоров’я. Серед них колективна монографія «Панорама охорони здоров’я» (К., 2003). Значну увагу історії розвитку охорони здоров’я як складової соціального життя міста 20-х років приділено у дисертації Н.І.Коцур «Соціальне становище міського населення України в умовах непу (1921-1929 рр.)» (К., 1997). Побіжно проблеми розвитку системи охорони здоров’я в Донбасі торкнулися у своїх дисертаціях О.М. Трубенок (Матеріально-економічне становище та умови праці робітників України (друга половина 1920-х – початок 1930-х рр.) (2000 р.), А.М. Михненко (Історія Донецького басейну другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст.) (2002 р.) та Л.В. Яковлєва (Документальні джерела про діяльність Раднаркому України в період НЕПу (1921-1927)) (1994 р.), які розглядали ці аспекти у рамках розвитку соціальної сфери регіону.
Наукове дослідження А.М. Михненка в рамках історичного аналізу соціального розвитку Донбасу допомагає з’ясувати питання організації та поширення мережі лікувальних закладів у регіоні. Статистичні дані, подані в роботі, висвітлюють питання забезпечення галузі медичними кадрами.
Загальні історичні процеси, що стосуються розвитку соціальної інфраструктури та її складової – охорони здоров’я як в Україні в цілому, так і в Донбасі зокрема, проаналізовано у працях відомих істориків В.М. Литвина (Україна: міжвоєнна доба (1921-1938 рр.). – К., 2003), О.П. Реєнта (Робітники України в 1917-1920 рр. (соціально-політичні та економічні зміни)) (К., 1994), О.А. Пирога (Неп: більшовицька політика імпровізації) (К., 2001), В.Г. Шарпатого (Соціальне забезпечення в УРСР (20-30-ті роки ХХ ст.)) (К., 2006), В.А. Греченко та О.Н. Ярмиш (Україна у добу «раннього» тоталітаризму (20-ті роки ХХ ст.)) (Харків, 2001), С.А. Куглера (Политика формирования рабочих кадров для промышленности и транспорта Украины (1921-1941)) (Донецьк, 1997).
Внесок медичної інтелігенції у становлення та розвиток української системи охорони здоров’я періоду 20-х років висвітлила Т.С. Цьомра (Діяльність сільських лікарів України в добу НЕПу // Наукові записки. Серія: Історія) (Вінниця, 2006).
Отже, підсумовуючи історіографічний огляд видань радянського періоду та періоду незалежності, необхідно підкреслити, що було видано низку наукових праць як вченими-медиками, так і гуманітаріями (істориками, економістами, політологами, філософами), а також журналістами. Але, аналізуючи ці праці, зазначимо, що ще не створено узагальнюючого дослідження, де розглядався б процес формування інфраструктури охорони здоров’я в Донбасі у 20-х рр. ХХ ст.
Методологічні засади дисертації. Загалом праця базується на діалектичних принципах пізнання історичного процесу, критичному аналізі документального матеріалу, а також на важливих у концептуальному плані розробках тих учених, теоретичні висновки й узагальнення яких сприяли усвідомленню та формуванню принципових положень дисертації.