15. В. П. - палиця під пальці ніг. Притиснутися пальцями до палиці розслабити пальці (7-8 разів).
16. ВВ.П. - те ж. Ходьба упоперек палиці (8-10 разів).
Продовжуємо виконувати дихальну гімнастику, масаж і фізіотерапевтичні процедури.
3.1.5 Після лікарняний період реабілітації
ЛФК. Мета та завдання: відновлення нормального механізму рухів в уражених суглобах або стабілізація постійних компенсацій; підвищення сили і витривалості м’язів, загальне зміцнення організму; стимуляція діяльності серцево-судинної і дихальної систем; покращення і підтримання фізичної працездатності пацієнтів і адаптація до побутових і виробничих навантажень.
Основою комплексів лікувальної гімнастики і самостійних занять є спеціальні вправи, які забезпечують максимальне збереження функції суглобів або утворення і підтримання стійкої компенсації. Використовують активні рухи у кожному суглобі, махові рухи з обмеженнями і без них, вправи на зміцнення слабких м’язів і розтягування м’язово-зв’язкового апарату уражених суглобів. При виконанні останніх не можна допускати появи значного болю, оскільки при цьому виникають рефлекторні напруження м’язів і зменшується обсяг рухів у суглобах. Комплекси насичують загально розвиваючими, дихальними і вправами на розслаблення.
Вправи на розтягання
Перед і після частини, аеробного тренувального заняття, виконаєте 1—3 рази кожну з приведених нижче вправ на розтягання. Розтягнувшись, затримуйтеся в кожному положенні 10—20 с, уникаючи різких рухів. Якщо ваш рейтинг за шкалою больових відчуттів вище 70 або є явні ознаки запалення, обмежтеся легким виконанням одного-двух повторень. Не затримуйте дихання.
1. Вправа на розтягання м'язів плечей і спини.
2. Вправа на розтягання м'язів внутрішньої частини стегон.
3. Вправа на розтягання м'язів спини і підколінних сухожиль.
4. Вправа на розтягання м'язів нижньої частини спини і стегон.
5. Вправа на розтягання литкових м'язів.
Ізометричні вправи для зміцнення м'язів з використанням гумових бинтів
1. Жим м'язами плечей (для збільшення сили м'язів плечей, у меншій мірі — м'язів верхньої частини спини).
2. Жим м'язами грудей (для збільшення сили м'язів грудей, в деякій мірі — м'язів верхньої частини спини).
3. Вправа для зміцнення двоголових і трицепсів.
4. Вправа для зміцнення м'язів стегон, в деякій мірі — м'язів живота.
5. Вправа для зміцнення м'язів стегон, сідниць і нижньої частини спини.
Ізотонічні вправи для зміцнення м'язів з використанням гумових бинтів
1. Підняття рук в сторони (зовнішня частина плечей).
2. Підняття рук вперед (передня частина плечей).
3. Жим грудьми (м'язи грудей і верхньої частини спини).
4. Згинання рук в ліктьових суглобах (м'язи передньої частини передпліч).
5. Відведення рук назад (м'язи тильної частини передпліч).
6. "Веслування" в положенні сидячи (верхня частина спини, плечі і шия).
7. Відведення ніг в положенні сидячи (стегна).
8. Напівпідйом тулуба з положення лежачи на спині (м'язи живота).
9. Згинання верхньої частини стегон в положенні стоячи (стегна).
10. Розгинання верхньої частини стегон (стегна, сідниці, м'язи нижньої частини спини).
11. Підйом на мисках (литкові м'язи).
3.2 Проведення дослідження
Наше дослідження проводилося на двох етапах. На стаціонарному етапі – кардіологічне відділення №2 МЛ №1 міста Горлівки – 15-18 днів, і на поліклінічному етапі після виписки пацієнтів зі стаціонару – спостереження тривало 1 місяць.
Для проведення нашого дослідження ми підібрали групу хворих на Ревматоїдний артрит в складі 20 осіб: 10 – експериментальної групи і 10 –контрольної групи для порівняння результатів.
Ми оглянули хворих, ознайомилися окремо з кожним з них, записали їх дані. Ми опитували наших хворих:
- на що вони скаржаться;
- як довго вони хворіють;
- який у них настрій;
- чи займалися вони раніше спортом чи фізичною культурою;
- які суглоби у них вражені більше;
- чи проходили вони колись курортне лікування.
Під час бесіди ми добивалися взаєморозуміння з хворими для подальшої роботи і для визначення тактики введення хворого.
Усі пацієнти проходили стандартне загально клінічне дослідження, що включало фізикальні дослідження, збір анамнезу і проведення інструментальних і лабораторних досліджень.
Для оцінки добового ритму Ат використовували тонометр. Для оцінювання активності рухів у суглобах використовували гоніометричний метод.
Користуючись об’єктивними даними, анамнезами хворих, порадами лікаря та наукових керівників ми охарактеризували хворих дослідницької і контрольної груп. А також розбили дослідницьку групу на три підгрупи в залежності від віку, стадії та тривалості захворювання і супутніх захворювань. Це було потрібно для полегшення визначення конкретних методик для кожного пацієнта з експериментальної групи.
До І групи ми віднесли 2 особи у віці 38 і 45 років з діагнозом Ревматоїдний поліартрит, сєропозитивний, мінімальної активності зі збереженою функціональною спроможністю.
ІІ підгрупа – 5 осіб, жінки у віці від 46 до 55 років, які страждають клімактеричними розладами. Супутні захворювання цих жінок – атеросклеротичний кардіосклероз, артеріальна гіпертензія ІІ та І стадії, невроз.
ІІІ підгрупа 3 людини, хворих на Ревматоїдний артрит з вісцеритами: жінки 56 років і чоловіки 38 і 57 років. Характерне для цієї підгрупи зволікання у процес внутрішніх органів (серцево-судинної системи, враження нирок).
В нашій дослідницькій роботі ми фіксували початкові і кінцеві дані кожної особи з контрольної та експериментальної груп (АТ, t тіла, ДФА, ШОЕ, сєромукоїду) (див. Додаток Г, Д) та обробили математично-статистичну обробку за Ст’юдентом. Крім того ми оцінювали клініко-лабораторні показники за візуальною аналоговою шкалою в балах (0 – відсутні, 1 – незначні, 2 – помірні, 3 - виражені). (див. Додаток А).
Були оцінені такі симптоми: біль, припухлість, ранкова скованість, гіперемія суглобів, L2-глобуліни, С-реактивний білок. Ми робили оцінювання при надходженні хворих, через 11-15 днів, через 1, 2 і 3 місяці хворих контрольної і експериментальної груп, враховували загальну суму цих показників.
Ефективність нашої реабілітаційної програми визначали об’ємом рухів у суглобах кінцівок за допомогою кутовимірювача.
Розділ 4.Оцінка проведеного дослідження
4.1 Статистичний аналіз результатів дослідження
Як було вказано раніше, усі показники визначалися для кожної врахованої ознаки для кожної групи (контрольної і дослідницької) на початку і в кінці дослідження. Для обліку використовувалися об'єктивні фізикальні показники організму: температура тіла, артеріальний тиск, ШОЕ, сіромукоїд, діфеніламінова реакція (ДФА).
Таблиця 4.1 Оцінка показників на початку дослідження
| Дослідницька | група | Контрольна група | t | f | ||||
| M1 | у | m1 | M2 | у | m2 | |||
| t | 37,5 | 0,649 | 0,216 | 37,56 | 0,649 | 0,216 | 0,196 | 18 |
| AT(сист.) | 174,3 | 16,23 | 5,41 | 135 | 16,23 | 5,41 | 0,671 | 18 |
| AT (діаст.) | 92,8 | 6,493 | 2,164 | 84,5 | 3,246 | 1,082 | 1,418 | 18 |
Таким чином, знаючи значення ступеня свободи (f) і значення критерію Студента (t), можна визначити достовірність відмінностей.
Отримуємо, що Р>0,05, так як критерії Ст'юдента менше значення (Р-0,05) з таблиці 4.1, що свідчить про відсутність достовірної відмінності у показниках температури і артеріального тиску у хворих дослідницької і контрольної груп на початку дослідження.
Таблиця 4.2. Оцінки показників у кінці дослідження.
| Дослідницька група | Контрольна група | t | f | |||||
| M1 | у | m1 | M2 | у | m2 | |||
| t | 36,17 | 0,227 | 0,0756 | 36,35 | 0,227 | 0,0756 | 1,685 | 18 |
| AT (сист.) | 134,5 | 8,116 | 2,705 | 124,5 | 6,493 | 2,164 | 2,88 | 18 |
| AT(діаст.) | 83,5 | 6,493 | 2,164 | 77,9 | 1,948 | 0,649 | 2,479 | 18 |
Таким чином, знаючи значення ступеню свободи (f) і значення Ст'юдента (t), можна визначити достовірність відмінностей.
Отримуємо, що Р<0,05, так як критерій Ст'юдента більше значення (Р-0,05) і менше значення (Р-0,01) з таблиці № , що є свідченням про достовірну відмінність у показнику артеріального діастомічного тиску у свідченням про достовірну відмінність у показнику систолічного артеріального тиску.
Отримуємо також, що Р>0,05, так як критерій Ст'юдента менше значення (Р-0,05) з таблиці 4.2, що свідчить про відсутність достовірної відмінності у показнику температури у хворих дослідницької і контрольної груп у кінці дослідження.
Таблиця 4.3. Оцінка показників на початку дослідження
| Дослідницькагрупа | Контрольна група | t | f | |||||
| M1 | у | m1 | M2 | у | m2 | |||
| ШОЕ | 27,3 | 9,416 | 3,138 | 29,7 | 8,442 | 2,814 | 0,81 | 18 |
| Сіромукоїд | 0,307 | 0,057 | 0,019 | 0,310 | 0,045 | 0,015 | 0,124 | 18 |
| ДФА | 245,8 | 42,208 | 14,069 | 246,2 | 39,94 | 13,31 | 0,0206 | 18 |
Таким чином, знаючи значення ступеню свободи (f) і значення критерію Студента (t) можна визначити достовірність відмінностей.
Отримуємо, що Р>0,05, так як критерій Ст'юдента менше значення (Р-0,05) з таблиці 4.3., що є свідченням про відсутність достовірної відмінності у показниках ШОЕ, сіромукоїда та ДФА на початку дослідження у хворих дослідницької і експериментальної груп.
Таблиця 4.4. Оцінка показників у кінці дослідження
| Дослідницька група | Контрольна група | t | f | |||||
| M1 | у | m1 | M2 | у | m2 | |||
| ШОЕ | 9,8 | 1,299 | 0,433 | 20,2 | 3,896 | 1,299 | 7,59 | 18 |
| Сіромукоїд | 0,151 | 0,018 | 0,006 | 0,194 | 0,055 | 0,018 | 2,27 | 18 |
| ДФА | 287,6 | 40,58 | 13,526 | 254,4 | 38,96 | 12,986 | 1,77 | 18 |
Таким чином, знаючи значення ступеню свободи (f) і значення критерію Ст'юдента (t) можна визначити достовірність відмінностей.