Навколосуглобовий апарат. Поряд з враженням суглобів, у процес утягуються і периартикулярні тканини. Найчастіше зустрічаються тендовагініти та бурсити, що супроводжуються попереднім запаленням суглоба.
Мускулатура. Пряма або ж непряма участь м’язів в патологічному процесі при ревматоїдному артриті приводить до розвитку атрофії і контрактур виявлених у різному ступені. Можуть наступити тяжкі зміни, які приводять до розриву сухожилля. Зміни м’язів заслуговують окремої уваги у зв’язку з тим, що їх функціональний стан у значній мірі визначає можливість відновлювання рухомості суглоба і успіх ортопедичного лікування.
Зміни зі сторони шкіри. Для ревматоїдного артриту характерно утворювання підшкіряних вузлів, які зустрічаються поруч з суглобами і можуть досягти значних розмірів. Їх розмір набагато більше розмірів вузлів при ревматизмі, і вони легко доступні дослідженню. Частіше всього вони розташовані в області ліктьового суглоба, на тильній поверхні, по краю ліктьової кісті і пальців, в області гребня тазових кісток, вертелів – у крестцовій області, навколо ахилесового сухожилля, в області лопаток, по протягу хребта і в області потилиці. Вузли вільні, рухливі, але часто зростаються підлежачими тканинами – з сухожильними влагаліщами і слизистими сумками, суглобними сумками або надкостницею. Вкриваюча їх шкіра не підлягає ніяким змінам. Вузли розростаються протягом 15-20 днів і можуть залишатися в одному і тому ж самому стані протягом місяців і навіть років. Нерідко вони зникають спонтанно на протязі декількох тижнів.
Зміни зі сторони внутрішніх органів. Майже усі органи можуть виявитися утягнутими у процес хвороби. Найбільшу увагу слід приділити змінам серцево-судинної системи. Декілька частіше зустрічаються враження м’язів серця, проте і вони з клінічної точки зору проявляються рідко.
Зміни зі сторони сечовидільної системи. Порушення зі сторони нирок, розвиток амілоїдози, при ревматичному артриті є об’єктом обговорювань лише в останні декілька років. Виникнення амілоїдозу пов’язують зі значною диспротеінемією, яка супроводжує розвиток ревматоїдного артриту. Амілоїдоз звичайно настає у випадках із затягнутим протіканням, він частіше зустрічається у дітей і у чоловіків.
Зміни зі сторони центральної нервової системи. Участь ЦНС в клінічної картині ревматоїдного артриту зводиться до деяких патологічних реакцій зі сторони психіки хворого – з’являються депресивні стани або синдроми, що нагадують паркінсонізм з втратою міміки, трофічними порушеннями і вазомоторною лабільністю. Іноді зустрічаються зміни зі сторони периферичних нервів, які сприяють погіршенню стану кінцівок і тонусу м’язів.
Лабораторні показники крові. С-реактивний білок. С-реактивний білок це б-глобулін, який пов'язаний з ліпоїдами і володіє сильно вираженою антигенною властивістю. Він значною мірою пов'язаний перш за все з ексудативними запальними процесами. Таким чином пояснюється факт, що при настанні проліферації кількість його зменшується і він навіть може зовсім зникнути.
Динамічне дослідження С-реактивного білка може дати відоме уявлення про спосіб розвитку запального процесу. Це дослідження має велике значення і під час позаприступного періоду ревматизму. Як указують радянські автори, С-реактивний білок можна знайти у 13 хворих під час позаприступного періоду, і те при неспокійній течії. Це говорить про те, що і при одужанні хворих, що здається, ревматичний процес все ще не абсолютно загаснв.
Дифеніламінова реакція (ДФА). Дифеніламінова пробаце кольорова реакція. Для її проведення використовується сироватка крові хворого. При позитивній реакції забарвлення реактиву набуває красивого пурпурного кольору. Нормальна величина дифеніламінового показника — 258-324 фотометричних одиниць.
Як збільшення С-реактивного білка в сироватці крові, так і інтенсивність дифеніламінової реакції, йдуть паралельно активності ревматичного процесу. Це говорить про те, що реакція відображає динаміку ревматичного процесу, якщо її проводити систематично. До певної міри вона може служити для доведення ефективності вживаної терапії, оскільки під впливом лікування ДФА-реакція порівняно поволі нормалізується (за даними Попова і Белової) [1].
L2-глобулін. РА супроводжується диспротеїнемією: зниженням альбумінів і підвищенням a2-глобулінів. Підвищення складу a2-глобулінів обумовлено підвищенням у крові гліпопротеїдів. Підвищення a2-глобулінової фракції удвічі проти норми вказує на високу активність процесу при РА.
Швидкість осідання еритроцитів. Підвищення ШОЕ спостерігається у 90% хворих РА, й інколи дорівнює 60-80мм/год. ШОЕ чітко відображує активність процесу, його тяжкість. Короткочасна нормалізація ШОЕ може настати після внутрішньо-суглобового введення ГКС. Стійка нормалізація ШОЕ є свідченням про ремісію процесу, і навпаки, стійке підвищення цього показника – не благоприємна прогнозові ознака.
1.2 Класифікація ревматоїдного артриту
Згідно робочої класифікації захворювань суглобів і позасуглобних м'яких тканин опорно-рухового апарату, прийнятої на I Всесоюзному з'їзді ревматологів в 1961р., ревматоїдний артрит відноситься до основних форм захворювань суглобів і хребта запального характеру. До цієї ж групи входять ревматичний поліартрит, анкілозуючий спондило-артрит (хвороба Бехтерева), інфекційні специфічні артрити, інфекційно-алергічний поліартрит, псоріатичний артрит і хвороба Рейтера. Ревматоїдний артрит за течією ділиться на: а) повільно прогресуючий; б) швидко прогресуючий; в) малопрогресуючий (доброякісний).
Таблиця 1.1 Класифікація ревматоїдного артриту (1961 р.)
| Клініко-анатомічні форми | Перебіг хвороби | Ступінь активності | Функції суглобів |
| I. Суглобоваа) з легенею, мало прогресуючою течієюб) з типовою прогресуючою течієюв) моно-, олігоартирит | а) Почало: гостре, підгостре, хронічнеб) характер: що швидко прогресує, поволі прогресує | А. Активна фаза1. Мінімальна активність2. Помірна активність3. Висока активністьБ. Неактивная фаза (залишкові суглобові зміни) | А. ЗбереженаБ. Порушена:I ступіньII »III » |
| II. Cyглобово-вісцеральна | |||
| III. Комбінована (з тим, що деформує остсоартрозом, ревматизмом) |
Виділяють три ступені активності ревматоїдного процесу: I ступінь мінімальна, II ступінь — середня і III ступінь — висока.
Ступінь 0 — неактивного артриту. Відсутність болів в суглобах. Відсутність ексудативних явищ. Температура, ШОЕ, С-реактивний білок, сиалова кислота фібріноген у нормі.
Ступінь I — мінімальна активність. Невеликі болі в суглобах і невелика скутість вранці. Невеликі ексудативні явища і суглобах. Температура тіла над суглобами нормальна. ШОЕ злегка прискорена (в межах 20мм), кількість лейкоцитів нормально. Показники С-реактивного білка і фібриногену, сиалової кислоти декілька підвищені. Кількість Y-глобулінів дещо підвищена.
Ступінь II — середня активність. Болі в суглобах не тільки при русі, але і у спокої. Стабільні ексудативні явища в суглобах (припухлість, випіт, бурсит). Виражене больове обмеження рухливості I суглобах. Ураження внутрішніх органів виражене не чітко. Субфебрільная температура. ШОЕ 30—40мм/год, лейкоцитів 8-10 109/л. Помітне збільшення змісту С-реактивного білка, фібриногену, сиалової кислоти.
Ступінь III — висока активність. Виражена ранкова скутість. Сильні болі у спокої. Виражені ексудативні явища в суглобах (значна припухлість, гіперемія і підвищення температури шкіри над суглобами). Виражене обмеження рухливості. Ознаки активного запального процесу у внутрішніх органах (плеврит, перикардит, міокардит). Температура тіла висока. Значне прискорення ШОЕ (40-60мм/ч). Лейкоцитоз — 15-20-109/л. Значне збільшення показників С-реактивного білка, фібриногену, сиалової кислоти.
Функціональна здатність хворого встановлюється по наступних критеріях:
I ступінь — професійна працездатність збережена;
IІ ступінь — професійна працездатність загублена;
ІІІ степінь — утрачена здібність до самообслуговування.
Зразкові формулювання діагнозу: ревматоїдний моноартрит правого колінного суглоба, серопозитивний, поволі прогресуюча течія, середнього (II) ступеня активності, стадія II, I ступінь [5].
Розділ 2. Використання методів фізичної реабілітації
Лікувальні заходи:
1. Психотерапія. Довгострокове протікання більшої частини суглобових захворювань, пов’язане з періодичним погіршенням стану, пригноблює психіку хворого і потребує системної психотерапевтичної дії.
2. Дієтичний режим. Дієтичний режим хворого на артрит треба складати у залежності від його загального стану. Їжа повинна бути калорійною, багатою білками та вітамінами.
3. Медикаментозне лікування. Його слід проводити перед фізіотерапією та лікувальною фізкультурою, тому що воно підготовлює для подальшого їх проведення, відхиляючи запальну суглобову реакцію та біль.
4. Фізіотерапія та лікувальна фізкультура. Вони займають особливе місце серед лікувально-відновлюючих заходів при суглобових захворюваннях.
5. Трудова терапія і спеціальні апарати та споруди. Це незамінний засіб при реабілітації хворих на артрити. Вона відновлює м’язові сили та амплітуду рухів і є діючим профілактичним засобом проти деформації і є переходом від реабілітаційного періоду до продуктивної трудової діяльності. Хворі із значними обмеженнями фізичної активності через деформації кінцівок користуються спеціальними приладами, які сприяють повсякденній діяльності. Ці прилади за своєю ознакою можуть допомагати під час їжі, при одяганні.
При реабілітації рекомендують уникати перевтомлень і неправильного положення тіла та кінцівок.