· Принциповою переробкою нормативних актів з організації бухгалтерського обліку в бюджетних установах
· Обліком показників комерційної діяльності бюджетних установ і позабюджетних джерел їх фінансування
· Інтеграцією обліку, фінансової та планово-економічної роботи в централізованих бухгалтеріях.
· Відновленням установ державного казначейства.
З 2000 року починається новий період в розвитку бюджетного обліку, який визначається:
· Впровадженням нового плану рахунків бюджетного обліку в бюджетних установах
· Впровадженням нових облікових регістрів і форм звітності
· Будовою балансу за принципом «нетто» тощо.
Історія розвитку бюджетного обліку тісно пов’язана з історією органів казначейства. Адже виконання бюджету Російської імперії, контроль за надходженням і витрачанням коштів у країні традиційно здійснювалися казначейськими установами. Головне казначейство – у Петербурзі, губернські – у губерніях, повітові – у повітах. Казначейства – виконавчі органи. Вони збирають, зберігають, пересилають державні доходи, здійснюють платежі, продають гербові марки, папери, видають свідоцтва на право торгівлі тощо. З 1862 року казначейства пересилають готівку до Держбанку, а – 1896 році досягнуто злиття касової готівки казначейства та обігової готівки Держбанку.
Після 1917 року на базі установ казначейства були створені прибутково-видаткові каси Народного Комісаріату Фінансів, які з середини 20-х рр. підпорядковувалися Держбанкові.
Історія повторюється. У період становлення ринкової економіки бюджетні кошти були розпорошенні у значній кількості комерційних банків, внаслідок чого облік і контроль за їх витрачанням фактично було втрачено. Саме тому й виникла необхідність відтворення органів держказначейства і створення єдиної системи обліку надходження і витрачання бюджетних коштів, що й здійснено у Російській Федерації відповідно до Указу Президента РФ від 08.12.1992 року, а в Україні – починаючи з 1997 року (відповідно до Постанови КМУ і НБУ від 14.01.1997 року №13)
Процедуру складання, затвердження та виконання кошторису бюджетних установ затверджено Постановою Кабінету Міністрів України 28 лютого 2002 року №228 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ». У цьому Порядку передбачено послідовність дій при затвердженні кошторису. Фінансування установ без затвердженого в установленому порядку кошторису забороняється.
Установи, які утримуються за рахунок коштів бюджетів, для забезпечення своєї діяльності і виконання покладених на них функцій, складають кошторис, який є важливим інструментом формування, управління й контролю фінансової політики бюджетної установи. [8]
Розроблення кошторису бюджетної установи спрямоване на розв’язання двох основних завдань:
· Визначення обсягу доходів і видатків, пов’язаних із діяльністю окремих структурних одиниць та підрозділів установи
· Забезпечення покриття видатків фінансовими ресурсами із різних джерел
Кошторис доходів та видатків бюджетної установи – основний плановий документ, який надає повноваження бюджетній установі щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень. [18, ст. 115]
Бюджетне призначення – це повноваження, яке надано головному розпоряднику коштів бюджету Бюджетним кодексом України, Законом України про Державний бюджет, постановою Верховної Ради АР Крим, рішеннями місцевої ради про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження, яке дозволяє Мінфіну, Державному казначейству або місцевому фінансовому органу надавати бюджетні асигнування для здійснення платежів на конкретні заходи за рахунок коштів відповідного бюджету [18, ст. 118].
Бюджетне асигнування – це повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов’язання та здійснення платежів з конкретною метою у ході виконання бюджету. [18, ст. 120].
Враховуючи наявність двох фондів у бюджетах – загального та спеціального, а також необхідність посилення контролю за витрачанням бюджетних ресурсів та їх економією, було визнано за доцільне скасувати позабюджетні фонди бюджетних установ і запровадити, відповідно, дві складові частини, кошторису, див. Рис. 1.1.1 «Складові кошторису»:
| |
Рис. 1.1.1. «Складові кошторису»
Загальний фонд включає обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією видатків на виконання бюджетною установою основних функцій.
У спеціальний фонд входить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов’язаних з виконанням установою певних функцій.
Разом з кошторисом затверджують також план асигнувань.
План асигнувань загального фонду бюджету – це помісячний розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у загальному фонді кошторису, за скороченою формою економічної класифікації видатків, який регламентує упродовж року взяття бюджетних зобов’язань та здійснення платежів.
План спеціального фонду державного бюджету (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків) (далі – план спеціального фонду) – це помісячний розподіл бюджетних асигнувань (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків), затверджених у спеціальному фонді кошторису, за скороченою формою економічної класифікації видатків, який регламентує протягом року взяття бюджетних зобов’язань та здійснення платежів, в розрізі доходів за кодами класифікації доходів бюджету.
План використання бюджетних коштів – це розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі, за повною економічною класифікацією видатків та класифікацією кредитування бюджету.
Установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів спеціального фонду.
Установи мають право брати бюджетні зобов’язання та витрачати бюджетні кошти на цілі і в межах, установлених кошторисами і планами асигнувань, планами спеціального фонду.
Бюджетне зобов’язання – будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладання договору, придбання товару, послуги чи виконання інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі упродовж цього самого періоду або у майбутньому.
Для програм та заходів, які здійснюються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надають розпорядникам бюджетних коштів.
Розпорядники бюджетних коштів – бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань та видатки з бюджету.
Одержувачі бюджетних коштів – це підприємства і госпрозрахункові організації, громадські та інші організації, що не мають статусу бюджетної станови, які одержують безпосередньо через розпорядників кошти з бюджету як фінансову підтримку або уповноважені органами державної влади на виконання державних цільових програм та надання послуг. Одержувачі витрачають бюджетні кошти відповідно до плану використання бюджетних коштів.
Кошторис доходів і видатків усі установи складають на календарний рік. Він затверджується керівником відповідної вище поставленої організації не пізніше ніж через місяць після затвердження відповідного бюджету, з якого здійснюється фінансування установи.
Одночасно з кошторисом на затвердження вище поставленої організації подається штатний розпис установи, включаючи її структурні підрозділи, які формуються за рахунок спеціальних чи інших позабюджетних коштів.
У разі коли Верховною Радою України не буде затверджено Державний бюджет України до 02 грудня року, який передує тому, на який складено бюджет, і згідно із статтею 28 Закону України «Про бюджетну систему України» (512–12) приймається закон про порядок фінансування поточних витрат до затвердження Державного бюджету України, по кожній установі повинні бути розроблені і затверджені керівником вищестоящої організації тимчасові кошториси доходів і видатків на І квартал, а в разі потреби на ІІ і наступні квартали (залежно від терміну затвердження відповідних бюджетів) [1, ст. 189]
1.2 Види та структура кошторису бюджетної установи
На відміну від практики попередніх років, з 2000 року в Україні є два види кошторисів: індивідуальні та зведені, що складаються відповідно до бюджетної класифікації. Вони різняться рівнем узагальнення інформації про доходи та видатки бюджетних установ.
Установа, незалежно від того, веде вона облік самостійно чи обслуговується централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї діяльності складає індивідуальні кошториси і плани асигнувань (загального фонду та спеціального фонду), за кожною виконуваною нею бюджетною програмою (функцією).
Враховуючи цю вимогу, бюджетні установи, що ведуть облік самостійно, індивідуальні кошториси подають своїй вище поставленій організації, а установи, які обслуговуються в централізованій бухгалтерії, індивідуальні кошториси надають безпосередньо в централізовану бухгалтерію.
