Смекни!
smekni.com

Спільні підприємства та особливості їх розвитку в Україні (стр. 3 из 6)

2.2 Залучення іноземних інвестицій та створення спільних підприємств в Україні

В умовах суверенного економічного розвитку необхідність утворення і диверсифікації діяльності спільних підприємств в Україні диктується такими головними факторами. По-перше, поглибленням загальносвітових процесів ін­тернаціоналізації, транснаціоналізації і глобалізації виробництва товарів і по­слуг, фінансово-кредитних відносин і створення на цій основі глобальних і ре­гіональних економіко-технологічних систем і структур, По-друге, переходом до відкритої економічної системи, яка об'єктивно повинна залучати щоразу бі­льше світогосподарських факторів і джерел для власного прогресивного розви­тку. По-третє, потребами розв'язання завдань щодо ринкового реформування економіки, створення конкурентного середовища, подолання кризових явищ (насамперед в інвестиційно-виробничій сфері), структурної перебудови, удо­сконалення торговельних і платіжних відносин України із зарубіжними парт­нерами тощо.

Сьогодні СП функ­ціонують переважно у таких галузях, як внутрішня торгівля (22,4%), харчова промисловість (14,5%), машинобудування і металообробка (12,8%), чорна і ко­льорова металургія (5,0%), зовнішня торгівля (4,4%), транспорт і зв'язок (4,1%), легка промисловість (4,0%), хімічна промисловість (3,9%), будівництво (3,7%). Найбільша кількість СП зосереджена у м. Києві, Львівській, Одеській, Дніпропетровській, Закарпатській областях. Питома вага внесків іноземних ін­весторів у статутні фонди СП оцінюється у 80% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій в економіку України.

Іноземні інвестиції у формі СП розподіляються за регіонами України вкрай нерівномірно. Зокрема, можна виділити регіони, де обсяг іноземних ін­вестицій в СП досягає значення 100 млн. дол. В цілому на основі означених тенденцій щодо розмірів іноземних капі­таловкладень у рамках СП можна зробити висновок про інвестиційну приваб­ливість різних регіонів України.

На основі інформації Держкомстзту України розраховано показники, що відображають розподіл СП за галузями народного господарства (табл).

Таблиця 2.2.1

Розподіл спільних підприємств України з галузями народного господарства.

Галузі Кількість СП
всього %
1 2 3
Промисловість 1828 25,4
Сільське господарство 153 2,1
Лісове господарство 19 0,3
Транспорт і зв'язок 182 2,5
Будівництво 584 8,1
Торгівля і громадське харчування 3076 42,8
Матеріально-технічне постачання і збут 60 0,8
Заготівля 75 1,0
Інформаційно-обчислювальне обслуговування 44 0,6
Операції з нерухоми майном 42 0,6
Загальне комерційна діяльність 165 2,3
Геологія та розвідування надр 6 0,1
Виробничі види побутового обслуговування 209 2,9
Інші види діяльності сфери матеріального виробництва 64 0,9
Житлово-комунальне господарство 15 0,2
Невиробничі види побутового обслуговування 33 0,5
Охорона здоров'я, фізична культура та соц. забезпечення 202 2,8
Освіта 44 0,6
Культура і мистецтво 40 0,6
Наука і наукове обслуговування 276 3,8
Фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення 37 0,5
Управління 34 0,5
Об'єднання громадян 5 0,1
ВСЬОГО 7193 100

Найбільше спільних підприємств функціонує у промисловості - 1828, або 1/4 від їх загальної кількості, у торгівлі й громадському харчуванні - 3076 (42,8%) і будівництві - 584 (8,1%). Відносно низького залишається питома вага спільних підприємств, що функціонують у сільському господарстві, хоча поте­нційні можливості даної галузі оцінюються як досить високі.

Певний інтерес викликає також питання кадрового забезпечення СП України. Як показала практика, співвідношення між іноземними й українськими громадянами в СП схиляється в бік українського персоналу - в середньому на таких підприємствах працює 85% українців. При проведенні своїх операцій в Україні вищий керівний склад СП орієнтується на локальні трудові ресурси, оскільки:

1) ціна української робочої сили значно нижча, ніж у країнах із роз­винутою економічною системою;

2) кваліфікація українських фахівців не по­ступається перед західними спеціалістами (хоча іноді корисно проводити тренінги на базі спеціальних методик для підвищення кваліфікації);

3) українські фахівці знають місцеві особливості роботи, включаючи локальну культуру;

4) український персонал має зв'язки з потенційними клієнтами на внутрішньому ринку і т. ін.

Але існують і деякі проблеми, оскільки переважній кількості пра­цівників властиві такі риси, як необов'язковість, відсутність порядності та ді­лової етики, невміння й небажання працювати, психологічна неготовність до самостійності, жадоба до легких грошей тощо.

Керівний склад СП становлять в основному чоловіки середнього віку з базовою технічною, рідше економічною освітою, але з високим досвідом гос­подарської діяльності. Спільні підприємства використовують і молодих перс­пективних українських менеджерів. Як правило, при відборі важливими крите­ріями є: успіхи в навчанні (перевага віддається випускникам бізнес-напрямків, менеджменту й маркетингу), знання англійської (при володінні кількома мова­ми рейтинг спеціаліста значно підвищується), громадська активність, комуні­кабельність та задатки лідера. Особлива перевага надається фахівцям, які воло­діють знанням комп'ютера. Досвід роботи в СП розцінюється як перевага і теж підвищує загальний рейтинг фахівців.

Саме ринкове оточення ведення бізнесу провокує прийняття нових ме­тодів і стилів керівництва СП. У сучасній Україні спостерігається піднесення "школи людських відносин", яка досліджує проблеми мотивації поведінки фа­хівців та управлінців. Експерти оцінюють соціально-психологічні наслідки ор­ганізаційних змін і дають рекомендації з удосконалення методів управління, стратегії та структури, які стимулювали б спільні зусилля персоналу. Зростання економічної вигоди досягається не лише нарощуванням капіталовкладень, а й за рахунок інвестування у соціальну інфраструктуру. Причиною плинності кад­рів часто є те, що вищий керівний склад СП не використовує належним, чином у своїй діяльності соціально-психологічні підходи управління. Звільнення ква­ліфікованого українського фахівця завжди розцінюється як втрата для СП, оскільки в того підприємством були вкладені інвестиції, якими зможе скорис­татися інше підприємство - можливо, конкурент.

Аналіз критеріїв мотивуючої організації праці українських менеджерів у СП дозволив виділити такі їхні групи: фінансова винагорода, можливість кон­тактувати з партнерами за кордоном (стажування, тренінги і т. ін.), придбання нових знань та навичок, осмисленість праці, значимість власної точки зору, ві­дображення своєї точки зору в політиці підприємства, прагнення і визнання успіху, відповідальність за делегування повноважень від вищого керівництва. Іноземні партнери найбільше цінують такі якості в українських партнерах: ді­лові зв'язки (100%), ділові якості (90%), імідж фірми (40%), персональні якості - порядність, чесність, добросовісність, контактність, професіоналізм (30%), фінансовий стан (20%), знання української мови (10%), місцезнаходження май­бутнього СП (10%). При цьому іноземці вважають, що для українських колег найпривабливішимиє такі фактори: фінансовий стан (90%), ділові зв'язки (70%), престиж іноземної фірми (60%). Вихід на західні ринки назвали тільки 10% опитаних.

В цілому розвитку українсько-зарубіжних СП притаманні: висока дина­міка; розширення масштабів, видів і сфер діяльності; географічна диверсифіка­ція, як за кількістю країн-партнерів, так і за розподілом по областях України.

В умовах трансформації економічної системи, коли можливість швид­ких економічних маневрів відносно обмежена, важливого значення набуває оцінка результативності та потенційних можливостей спільних підприємств з точки зору вплину на розв'язання завдань, які офіційно визнані пріоритетними для іноземного інвестування: виробництво товарів широкого вжитку з орієнтацією на підвищення якості життя населення;структурна перебудова економіки на основі технологічного оновлення виробництва;подолання залежності від імпорту.

Світовий досвід свідчить, що найбільш конкурентноздатні у міжнарод­ному масштабі корпорації переважно орієнтовані на використання глобальних експортних стратегій. За відсутності виваженої системи державного регулю­вання зовнішньоекономічної діяльності (у якій обов'язково мають бути прису­тні певні елементи протекціонізму для захисту вітчизняного товаровиробника) така орієнтація залишиться домінуючою і в майбутньому. Отже, освоюючи український ринок, іноземні інвестори насамперед будуть націлені на збут своєї продукції в цій країні.

Стосовно ролі СП у процесах структурної перебудови слід зазначити, що потенціал масштабної участі іноземних фірм у технологічному оновленні виробництва об'єктивно стримується яскраво вираженою інтернатською (внут­рішньою) орієнтацією їх Інвестиційної поведінки.