Як показує аналіз діяльності українсько-зарубіжних СП, переважає їх орієнтація на досягнення таких цілей:
- поставка виробів (комплектуючих) іноземних фірм з наступним їх складанням (замість налагодження виробництва високотехнологічних товарів);
- використання виробництв, які володіють певними технологічними перевагами і перспективними напрацюваннями (можливий відтік вітчизняних винаходів у разі неналежного їх правового захисту);
- створення підприємств, що забезпечують іноземним фірмам доступ до науково-технічного потенціалу українських підприємств (такі СП відіграють роль одностороннього каналу передачі технології - від місцевого учасника до зарубіжного).
Розглядаючи роль спільних підприємств у розвитку зовнішньої торгівлі, слід зазначити, що структура експортно-імпортної діяльності українське-зарубіжних СП фактично дублює традиційну структуру зовнішньоторгових операцій. А тому проблема подолання залежності від імпорту за допомогою СП все ще залишається актуальною.
Іноземні інвестиції, як відомо, можуть відігравати велику роль у приватизації економіки. Проте в Україні цього не сталося. Протягом 1993-1994 рр., коли приватизаційні процеси охопили майже усі ланки народного господарства (урядом були розроблені переліки підприємств, приватизацію майна яких доцільно здійснити із залученням іноземних інвестицій), зафіксовано лише кілька відповідних приватизаційних угод (тютюнові фабрики у Кременчузі, Прилуках, Львові, Черкасах, м'ясокомбінат в Одесі, Укррічфлот). У 1995-1996 рр. прикладами таких угод можуть слугувати Тростянецька кондитерська фабрика "Україна" (80% статутного фонду належить швейцарській компанії «KraftJakobsSushard») та хімічне підприємство "Азот" (30% статутного фонду належить компанії "Thermosyntex" з Ліхтенштейну). В той же час за даними Світового Банку кількість приватизаційних угод за участю іноземного капіталу в інших державах постсоціалістичного простору становила: у Польщі - 108, Китаї -87, Угорщині - 81, Болгарії - 47, Естонії - 41, Румунії - 26, Росії - 21, Литві – 20.
Таким чином, спільні підприємства, незважаючи на покладені на них надії, поки що суттєво не впливають на стан національної економіки України, а, навпаки, безпосередньо відчувають на собі усі проблеми (політико-правові, організаційно-структурні, економічні, соціально-психологічні та ін.), породжені етапом ринкової трансформації.
Для виявлення специфіки економічного механізму функціонування українсько-зарубіжних спільних підприємств проведено соціологічне дослідження, ціль якого - вивченні визначальних характеристик економічного механізму функціонування СП окремого регіону; виявлення пропорцій розподілу затрат на організацію функціонування окремих складових економічного механізму; дослідження методологічних підходів до визначення ефективності проекту спільного підприємства; виявлення найбільш типових недоліків у системі економічного механізму функціонування СП для розробки заходів по їх усуненню.
У ході дослідження виявлено специфічні риси чотирьох основних блоків складових економічного механізму - маркетингу, виробничого процесу, ресурсного забезпечення та управління.
Так, маркетингова політика у структурі економічного механізму функціонування СП визначається насамперед внутрішньою специфікою діяльності підприємства (зокрема, ступенем однорідності продукції, що виготовляється і реалізується), особливостями ринку, на якому виступає це підприємство (рівнем сегментованості, жорсткістю конкурентної боротьби), а також тими стратегічними і тактичними цілями, що стоять перед підприємством на певному етапі розвитку.
У ході дослідження кадрового забезпечення діяльності СП встановлено кількість працюючих на кожному підприємстві (у тому числі процент зарубіжних співробітників), коефіцієнти плинності кадрів та методи, що застосовуються з метою мотивації до більш ефективної праці. Всього на досліджуваних СП зайнято 656 працівників, з них 11 (або 1,68%) іноземних громадян. Таке співвідношення кількості вітчизняних і зарубіжних співробітників свідчить про надзвичайно низький рівень використання трудового потенціалу іноземних партнерів. Лише на 9 з 22 СП кадрове забезпечення здійснюється із залученням 1-2 іноземних працівників. До того ж ці співробітники, як правило, обіймають найвищі посади - керівника СП або його заступника. Разом з тим на жодному з розглянутих СП не відбувається міжкультурна взаємодія на рівні безпосередніх виконавців технологічних операцій, оскільки серед робітників немає іноземних громадян. Безумовно, проблема залучення зарубіжного трудового потенціалу має не лише економічний аспект (з точки зору поєднання різних підходів до виконання одних і тих самих виробничих операцій), але й соціально-психологічний, оскільки в інтернаціональному трудовому колективі відбувається переплетіння різних соціокультурних систем і, відповідно, людських світоглядів, що, у свою чергу, проявляється у виникненні нових традицій, ідеологій і життєвих переконань. Водночас незначна кількість іноземних працівників на українсько-зарубіжних СП може бути в певній мірі виправдана рядом обставин. По-перше, високий рівень безробіття висуває на перший план проблему працевлаштування вітчизняних робітників і спеціалістів, а не залучення зарубіжних; по-друге, значні відмінності у рівнях оплати праці та умовах проживання в Україні і розвинутих західних державах стримують Іноземних партнерів від трудової участі у створюваних СП. Крім того, на багатьох вітчизняних підприємствах є свої висококваліфіковані кадри, а тому залучення іноземних працівників є недоцільним з економічної точки зору,
Ще один напрямок ресурсного забезпечення у структурі економічного механізму функціонування СП - це матеріально-технічне забезпечення. Як свідчать результати дослідження, українсько-зарубіжні спільні підприємства приблизно в однаковій мірі використовують як внутрішні, так і зовнішні канали матеріально-технічного постачання. У якості найбільш вагомого критерію при виборі каналу МТЗ визнано високу якість ресурсів, на другому місці - ритмічність поставок, на третьому - низька вартість ресурсів, найменше значення має вигідне місцезнаходження постачальника. Такий розподіл визначальних критеріїв свідчить, з одного боку, про прагнення спільних підприємств підвищити свою конкурентоспроможність за рахунок використання високоякісних матеріально-технічних ресурсів та уникнення перебоїв у їх постачанні, а з іншого - про намагання зменшити собівартість продукції завдяки використанню відносно дешевих ресурсів і, відповідно, про низьку платоспроможність СП.
Питання фінансування посідає безперечно центральне місце у системі ресурсного забезпечення діяльності СП. Як показали результати дослідження, незмінним джерелом фінансування СП залишаються внески партнерів до статутного фонду, короткострокові та (рідше) довгострокові позики вітчизняних і зарубіжних кредиторів (це насамперед кредити банківських установ, а також попередня оплата за майбутні поставки продукції), Доволі перспективним джерелом фінансування може стати використання інвестиційних доходів іноземного засновника від інших проектів, здійснюваних ним на території України (така практика поки що має місце лише на одному з досліджуваних СП). Щодо використання прибутку, слід зазначити, що найчастіше іноземні партнери переказують отримані доходи за кордон або купують товари за національну валюту для власних потреб. Розподіл прибутку між партнерами на усіх без винятку СП здійснюється у відповідності з частками у статутному фонді (капіталі).
Координуючу роль у структурі економічного механізму функціонування СП відіграє блок управління. У ході дослідження розглянуто особливості побудови організаційної структури, організації планування та управління ризиками на СП, а також визначено приблизну частку затрат на управління у загальній сумі витрат підприємства. Організаційну структуру більшості досліджуваних СП можна охарактеризувати як лінійно-функціональну, Більшості СП необхідно звернути увагу начіткий розподіл і належне виконання управлінських функцій. Як показали результати дослідження, майже на усіх СП роботу у сфері поточного і стратегічного планування зведено до необхідного (формального) мінімуму. Разом з тим міжнародний досвід свідчить, що ринкова економіка не заперечує планування, а, навпаки, потребує більш виважених підходів до розробки короткострокових і довгострокових планів в умовах невизначеності зовнішнього середовища, високого рівня ризику і максимальної відповідальності за прийняті рішення. Ще одна управлінська функція, на яку слід звернути увагу керівництву спільних підприємств, - це ризик-менеджмент. Як свідчать результати дослідження, найчастіше діяльності СП загрожують комерційні і політичні ризики. До того ж серед ризиків комерційного характеру найчастіше вказувались зміни курсів іноземних валют, а серед політичних чинників - нестабільність і недосконалість існуючого законодавства у сфері іноземних інвестицій. Також окремі підприємства зіткнулись у своїй діяльності з форс-мажорними обставинами (зокрема, із залежністю від погодних умов), неузгодженістю у діях партнерів і несприятливими соціальними факторами. Високий рівень затрат на управління на окремих СП можна пояснити значною чисельністю управлінського персоналу і відповідними розмірами посадових окладів керівників, кількістю відряджень (у тому числі закордонних), великим обсягом представницьких витрат. У певній мірі ці витрати можуть бути виправдані завдяки швидкому поширенню і засвоєнню передового управлінського досвіду. Щодо розподілу функцій контролю між засновниками, слід зазначити, що майже усі досліджувані СП перебувають під неухильним контролем з боку іноземного учасника. Навіть у випадках, коли управлінський персонал складається виключно з громадян України, представники зарубіжного партнера час від часу приїздять на підприємство з тим, щоб більш детально ознайомитись з результатами діяльності, обговорити питання подальшого розвитку і внести відповідні корективи до загальної стратегії дій. Отже, основна відмінна риса управління СП - це переплетіння різних методів і стилів керівництва, що властиві економічним системам різних країн.