Смекни!
smekni.com

Стратегія розвитку СП Кераміка на ринку України (стр. 2 из 15)

Мегарівень - це рівень міжнародного співтовариства, що проявляється в системі Організації Об'єднаних Націй та її економічних та юридичних інститутів. На цьому рівні, формується найбільш загальні положення і підходи, що характеризують суть і зміст спільного підприємництва як форми міжнародних економічних відносин.

Метарівень - регіональний і міждержавний рівень, на якому загальні положення адаптуються стосовно особливостей регіонального та міждержавного співробітництва.

Макрорівень - економіка окремо взятої країни, у якій безпосередньо формується механізм спільного підприємництва.

Мікрорівень - економіка підприємства, на рівні якого знаходять свою реалізацію вся сукупність організаційно-економічних і правових норм які напрацьовані на всіх інших рівнях міжнародного економічного спілкування.

Вирішальний вплив на формування і функціонування спільного підприємництва здійснює взаємодія двох його підсистем макро- і мікрорівня. Сукупність організаційно-економічних і правових норм макрорівня становить необхідне зовнішнє середовище, якісні і кількісні характеристики якого визначають ступень реалізації механізму спільного підприємництва мікрорівня [41, c.65].

Спільна підприємницька діяльність мікрорівня проявляється в різноманітних формах, насамперед це функціонування спільних з іноземними засновниками підприємств (СП), спільних виробництв, вільних економічних зон.

Кожна з цих форм являє собою складний організаційно-економічних механізм, який потребує для свого функціонування спеціальної законодавчо-нормативної бази і уважливого становлення до себе з боку держави та її органів управління.

Окремий блок проблем економіки сконцентрований у первісній ланці безпосередньо на підприємствах і фірмах, в тому числі і на спільних підприємствах, рівень розвитку яких може характеризувати загальний стан спільної підприємницької діяльності в країні.

Спільні підприємства характеризуються принаймні трьома головними відмітними ознаками: спільним майном, спільним управлінням та спільним розподілом прибутку й ризику. Сфера діяльності спільних підприємств досить широка і включає передвиробничу стадію (науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, інформаційні послуги), процес виробництва товарів, збут і післяпродажне обслуговування, співробітництво в галузі фінансів, страхування, транспорту, туризму, надання інших послуг.

Безпосередні мотиви і фактори, що спонукають до створення спільних підприємств зводяться до таких[38, c.241]:

· скорочення обсягу капітальних витрат і ризику при створенні спільних потужностей;

· доступ до новітньої технології і передових методів управління;

· проникнення і закріплення на новому географічному ринку;

· економія на масштабах виробництва;

· використання збутової мережі партнера й відомих у світі торгових марок;

· мобілізація додаткових фінансових ресурсів;

· диверсифікація виробництва, вступ у нову сферу діяльності;

· зниження витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи;

· придбання виробничої бази або джерел сировини;

· розширення каналів торгівлі, підвищення ефективності існуючого маркетингу та виробництва;

· використання переваг, пов'язаних із залученням дешевих факторів виробництва;

· розширення діючих виробничих ліній, можливість уникнення циклічної або сезонної нестабільності.

Сьогодні правова система України складається більш ніж із 100 законів та інших нормативних актів, що регулюють діяльність спільних підприємств з іноземними інвестиціями, які зареєстровані і діють на її території. Основними являються:

1. Закон України "Про режим іноземного інвестування" від 19.03.1996 р;

2. Закон України "Про підприємництво" від 07.02.1991р;

3. Закон України "Про підприємства України" від 27.03.1991 р;

4. Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18.09.1991р.;

5. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991р.;

6. Положення державного митного комітету України № 01/1796 від 26.06.1992 "Про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій в Україні";

7. Положення Національного банку України №19040-527 від 6.07.1992 року "Про порядок переказу за кордон доходів, прибутків та інших коштів, одержаних іноземними інвесторами";

8. Наказ Міністерства фінансів України №47 від 09.07.1993 року "Про затвердження форми інформаційного повідомлення про іноземну інвестицію в Україні та форми інвестиційного свідоцтва і розміру плати за державну реєстрацію іноземної інвестиції та видачу інвестиційного свідоцтва";

9. Всі закони та нормативні акти, що визначають характер взаємовідносин між країнами, де зареєстровані засновники спільного підприємства з іноземними інвестиціями;

10. та інші (всі закони та нормативні акти, що так чи інакше регулюють діяльність спільного підприємства, визначають порядок та форми його реєстрації, внесення та вилучення інвестицій, використання ресурсів України та інших держав, вирішення спорів тощо).

Як показує світова практика, країни-імпортери іноземного капіталу зацікавлені у залученні іноземних інвестицій в основному з таких причин, як:

· загальна нестача коштів для фінансування економічного розвитку країни, подолання дефіциту платіжного балансу. Така аргументація здебільшого характерна для найменш розвинутих країн;

· недосконалість регіональної структури господарства; недостатньо високий технологічний рівень виробництва, що негативно позначається на конкурентоздатності продукції; високий рівень безробіття тощо. Для вирішення цих проблем іноземні інвестиції залучають переважно середньо-та високо розвинуті країни;

· необхідність для нормальної співпраці держав формування основ взаємності у вигляді торгових, політичних та інвестиційних поступок, що є результатом договорів про економічне співробітництво з іншими державами, або умов при вступі до різних міжнародних організацій. Складаючи угоди про економічне співробітництво з іншими державами або вступаючи до міжнародних організацій, учасники угоди часто змушені лібералізовувати доступ іноземних інвестицій в національну економіку [32, c.24].

На нинішньому етапі розвитку української економіки імпорт інвестицій у країну зумовлений першими двома причинами. При подальшому входженні України у світове співтовариство, а також стабілізації її господарського стану і відповідному зростанні зацікавленості іноземного інвестиційного капіталу на неї буде чинитися все більший тиск з метою лібералізації умов залучення іноземних інвестицій.

Залучаючи іноземні інвестиції, Україна має змогу спрямовувати їх на вирішення, зокрема, таких питань, як [16, c. 89]:

1. Модернізація діючих або створення нових підприємств для структурної перебудови економіки держави, для виробництва продукції, яка зараз не випускається або випускається у недостатній для потреб внутрішнього ринку кількості;

2. Створення нових експортоорієнтованих та імпортозамінюючих виробництв;

3. Створення нових господарюючих суб'єктів для розвитку конкуренції ;

4. Прискорене освоєння нових родовищ корисних копалин як для внутрішнього споживання, так і для розширення експортного потенціалу;

5. Прискорений розвиток менш розвинутих територій;

6. Створення структур з іноземною участю для використання закордонного досвіду в галузі консалтингу, маркетингу, підготовки кадрів тощо.

При експорті прямих інвестицій інвестори керуються переважно одним із наступних міркувань. Основна частина прямих капіталовкладень за кордоном призначається для організації виробництва товарів і послуг на місці, виходячи, як правило, з того, що [16, c.90-91]:

· ввезення деяких товарів або послуг до іноземної держави є неможливим або утрудненим через різні обмеження (таможні тарифи, квоти) або тому, що єдиною можливістю їх продажу є їх виробництво на місці;

· хоча торгівля з іншою країною ведеться без істотних обмежень, проте виробництво товарів і послуг на місці є більш дешевим, ефективним засобом обслуговування цього закордонного ринку (типовий приклад - складання на СП "АвтоЗАЗ-Деу" південнокорейських автомобілів, а на ряді українських підприємств - російських "Газелей" та "Волг", технічне обслуговування машин та устаткування тощо);

· у країні залучення підприємницького капіталу можна налагодити найбільш дешеве виробництво товарів і послуг для їх поставки на світовий ринок, включаючи і ринок країни походження інвестицій. Саме цим принципом керувалися засновники аналізованого у даній роботі спільного українсько-німецького підприємства “Кераміка”, яке спеціалізується на виготовленні керамічної плитки;

· для деяких видів продукції, особливо технічно складних, важливими є післяпродажне обслуговування, консультаційні та інші послуги, які потребують постійної присутності виробника на ринку.

Значна частина прямих інвестицій здійснюється з техніко-економічних причин і націлена на створення за кордоном власної інфраструктури сучасних зовнішньоекономічних зв'язків (складів, транспортних підприємств, банків, страхових компаній тощо), тобто іншими словами - товаро- та послугопровідної мережі переважно для збуту товарів та послуг, вироблених у країні-експортера.

Частина інвестицій вивозиться в рамках "втечі" капіталу, який "тікає" (в тому числі з розвинутих країн із стабільною економікою і низькими податками) в ті країни, де податки нижче і де більше можливості приховати незаконно отримані кошти. Найхарактернішою є "втеча" капіталу із країн з нестабільним економічним, соціальним і політичним життям, високими податками та інфляцією, жорсткими обмеженнями господарської діяльності, а також з високим рівнем економічної злочинності.

Офіційно визначеними пріоритетними завданнями для іноземного інвестування економіки України є [34, c.358]: