Одна з важливих проблем для підприємства – зменшення поточних зовнішніх і внутрішніх фінансових зобов’язань. Це можна зробити декількома способами.
Зменшення внутрішніх поточних зобов’язань можна провести через зниження витрат на придбання палива, енергії, на ремонтні роботи, через зниження рівня заробітної плати робітникам (або збереження її на тому ж рівні за рахунок скорочення штату працівників), через зниження обсягів виробництва.
Щоб зменшити зовнішні поточні зобов’язання, треба домовитися з постачальниками про продовження термінів оплати заборгованості за сировину, матеріали, паливо або провести розрахунки не грошима, а продукцією, яку проводить підприємство. Якщо підприємство має банківські кредити, їх треба продовжити, бажано без збільшення відсотків за користування кредитом.
Наступне важливе завдання – збільшення суми грошових активів. Збільшити суму грошових активів можна завдяки таким заходам:
· реалізації всіх товарів, які мають попит у споживачів;
· скорочення термінів надання товарів з відстроченням платежу;
· використання реалізації продукції тільки за попередньою оплатою;
· скорочення залишків товарів або продукції на складах.
Використавши всі ці заходи, підприємство може усунути поточну неплатоспроможність і підняти значення коефіцієнта абсолютної ліквідності до значення, більшого ніж одиниця, тобто вище, ніж нормативне значення.
Для забезпечення фінансової стійкості та незалежності підприємства треба звернути увагу на використання прискореної амортизації, яка дасть можливість одержати додаткові кошти, реалізувати старе майно, використати систему знижок і націнок залежно від групи товарів, їх кількості, терміну придатності, збільшити швидкість використання активів, реалізувати частину власних виробничих фондів, а з часом поповнити їх новим, модернізованим устаткуванням на умовах лізингу.
До основних напрямів фінансової стабільності на «Ш-У ім.. Л. І. ЛУТУГІНА» слід віднести:
1. Оптимізацію структури активів. Вона передбачає раціональне розміщення капіталу в активах, перш за все, власного. Частину необоротних активів і оборотних коштів доцільно привести до оптимальної їх величини, обумовленої планом фінансово-господарської діяльності з таким розрахунком, щоб прогнозована фондовіддача забезпечувала отримання прибутку, достатнього для самофінансування господарського суб’єкту. Прогнозування фондовіддачі може вестися за структурними одиницями на багатоваріантній основі з урахуванням кон’юнктури ринку і конкурентоспроможності підприємств.
Одночасно слід зазначити, що ефективне використання основних фондів вимагає значних інвестицій в оборотні кошти.
Тому на базі тимчасово збиткових структурних підрозділів підприємства доцільно створювати госпрозрахункові відособлені підрозділи із залученням додаткових, пайових внесків на формування власних оборотних коштів у розмірі, не меншому ніж 50% від загальної потреби в оборотних коштах. Паралельно доцільно проводити реструктуризацію активів шляхом передачі об’єктів, які не можуть бути використані ефективно, в оперативну оренду або їх продаж на аукціоні. Засоби від реалізації основних фондів слід спрямовувати на поповнення власних оборотних коштів.
2. Ресурсне збалансування процесу формування і відновлення основних фондів. Воно передбачає економічно обґрунтований вибір інвестиційних проектів та балансову ув’язку капітальних вкладень із джерелами їх формування. Це дає можливість закладення основ ефективного використання основних фондів уже на стадії їх проектування, забезпечення належної окупності капітальних вкладень і недопущення іммобілізації власних засобів з оборотного капіталу на капіталовкладення.
3. Ресурсне збалансування кругообігу оборотних виробничих фондів та фондів обернення. Воно досягається шляхом визначення оптимальної потреби в оборотних коштах, необхідних для виконання прогнозованих обсягів діяльності та її ув’язки з реально можливими джерелами формування оборотних коштів.
Потреба в планових оборотних коштах визначається шляхом нормування (методом по-елементного розрахунку норм і нормативів або за допомогою коефіцієнта завантаженості сукупного обернення оборотними коштами).
4. Збільшення величини та частки власних засобів у обігу. Кожному господарюючому суб’єкту необхідно поклопотатися, щоб не менш ніж 50% запланованих оборотних коштів формувалися за рахунок власних засобів. Це забезпечить йому певну фінансову стійкість і платоспроможність, створити реальну можливість залучення в обіг банківського і комерційного кредитів.
5. Зниження затрато ємкості обертання. Оптимізація витрат, зведена до економічного виправданого мінімуму, сприяє зростанню рентабельності, підвищує фінансову стійкість. Тому підприємству необхідно налагодити економічно обґрунтоване планування витрат, збалансувати витрати з прогнозованими доходами з таким розрахунком, щоб підприємство одержувало прибуток, достатній для самофінансування.
6. Перехід на ринкове ціноутворення. Ринкове ціноутворення ставить в обов’язок підходи до формування ціни зважено, з урахуванням попиту і пропозиції, з орієнтацією на цінового лідера й аналогічні за якістю товари. За допомогою ціни і якості товару слід поступово завойовувати ринки збуту.
7. Ефективне управління фінансовими ресурсами підприємства. Упровадження стратегії фінансового оздоровлення можливе за наявності фінансової служби, що структурується, здатної налагодити економічно обґрунтоване фінансове планування і прогнозування, професійно виконувати оперативну фінансову та контрольно-аналітичну роботу, надавати консультативну, методичну й організаційну допомогу структурним підрозділам.
Таким чином, зміцнення фінансового стану, зростання фінансової незалежності та платоспроможності підприємства можна досягти чисельними заходами. Вони дають можливість істотно збільшити обсяг грошових коштів, зменшити кредиторську заборгованість, а отже, підвищити фінансову стійкість підприємства.
ВИСНОВКИ
У даній роботі були розглянуті основні положення виробничо-економічної й фінансової діяльності вугільного підприємства «Ш-У ім. Л.І.Лутугіна», а також особливості аналізу фінансово - господарської діяльності шахти.
У результаті аналізу встановлено: шахта в чинність складних гірничо-геологічних, технологічних і технічних умов, незабезпеченості трудовими, виробничими й матеріальними ресурсами працює напружено.
Проаналізувавши діяльність «Ш-У ім. Л.І.Лутугіна» у 2006– 2008 роках можна зробити наступні висновки: на 24,8% (на 13 тис. тонн) збільшився обсяг товарної продукції, що у грошовому вираженні (у оптових цінах) становить 38,3% (на 5500 тис. грн); обсяг реалізації продукції в 2008 році в порівнянні з 2007 роком збільшився на 5416 тис. грн. або на 37,8%, що позитивно вплинуло на збільшення суми прибутку; порівняно з 2007 роком реалізація збільшилася на 27,5% (на 12,6 тис. тонн), що у грошовому вираженні (у оптових цінах) становить 37,8% (5416 тис. грн). Збільшення обсягу реалізації позитивно вплинуло на зменшення збитків підприємства.
Аналіз даних, відбитих у фінансовій звітності шахти, дозволив визначити поточний фінансовий стан, визначити структуру активів, співвідношення між заборгованістю і активами підприємства, величину дебіторської і кредиторської заборгованості.
Проаналізувавши фінансовий стан підприємства можна зробити висновки: на кінець 2008 року коефіцієнт автономії зменшився на 0,51 і склав -0,90, а це є негативною тенденцією; коефіцієнт маневреності власного капіталу у 2008 році в порівнянні з 2006 роком зменшився на 1,14, що означає, що власний капітал не покриває жодної частини поточних активів; значення коефіцієнту абсолютної ліквідності «Ш-У ім. Л.І.Лутугіна» дорівнює нулю, це означає, що підприємство не має наявних грошових коштів для погашення своїх зобов’язань негайно.
В умовах ринкової економіки чистий прибуток є основою економічного та соціального розвитку підприємства. Постійне збільшення чистого прибутку – це стале джерело фінансування розвитку виробництва (реінвестування прибутку), виплати дивідендів, створення резервних фондів, задоволення соціальних і матеріальних потреб працівників підприємства, благодійної діяльності. Але в нашому випадку «Ш-У ім. Л.І.Лутугіна» збиткова у зв’язку з тим, що не реалізується вугілля і тому немає ніяких доходів.
«Ш-У ім. Л.І.Лутугіна» не являється прибутковим підприємством, для цього щоб воно булу прибуткове треба розробити методи підвищення ефективності підприємства.Важливим елементом, який забезпечує підвищення ефективності виробництва є кадрова робота на підприємстві.
Правильне використання принципів організації виробництва, оптимальні системи і процедури, грають важливу роль.
Але виробничий успіх залежить від людини, її знання, кваліфікації, дисципліни та мотивації.
Рівень витрат визначає величину прибутку і рентабельності підприємства, ефективність його господарської діяльності. Зниження і оптимізація витрат є одним з основних напрямків удосконалення економічної діяльності підприємства.
Фінансово-економічний стан підприємства характеризується ступенем його прибутковості та оборотності капіталу, фінансової стійкості та динаміки структури джерел фінансування, здатності розраховуватися за борговими зобов’язаннями.
Необхідне зниження собівартості за рахунок скорочення витрат на видобуток вугілля. Виробнича потужність використовується не повністю на 8,8%. Для збільшення ефективності використання виробничої потужності шахти на досягнутому рівні, поліпшення умов праці і техніки безпеки необхідні фінансування для:
1. Проведення підготовчих вибоїв.
2. Модернізації внутрішахтного транспорту (заміна конвеєрних стрічок й електровозів).
3. Введення нової техніки
Це дозволить підтримувати використання виробничої потужності на досить високому рівні, знизити собівартість готової вугільної продукції і збитки підприємства.