Етапи процесу навчання.
Звернемося до динаміки процесу навчання. Відомо, що процес навчання розтягнутий у часі. Природно припустити, що він поділяється на якісь етапи, які можна описати в такий спосіб.
Усяке навчання починається з постановки навчальним мети в учня і прийняття останнім цієї мети. Постановка мети може здійснюватися по-різному. Спочатку вона переважно складається в залученні уваги і пропозиції послухати, подивитися, поторкати, тобто сприйняти. Отже, першим етапом є сприйняття. Сприйняття організується різними шляхами при одночасному чи наступному введенні отриманої інформації в зв'язку з уже відомим. При цьому організація нової інформації може бути різної: індуктивне пред'явлення конкретних фактів з наступним їх узагальненням, розкриття орієнтованої основи дій, пояснення принципу, що лежить в основі досліджуваного змісту, рух від узагальнення до частки і т.д. Перший етап закінчується тоді, коли учні мають достатні представлення про те, які явища, події, предмети вони будуть вивчати, і розуміють навчальну задачу.
Сприйняття повинне обов'язково переростати в розуміння досліджуваного, котре здійснюється шляхом первинного і значною мірою узагальненого встановлення зв'язків між явищами і процесами, з'ясування їхньої будівлі, складу, призначення, розкриття причин досліджуваних чи явищ подій, мотивів окремих вчинків історичних чи особистостей літературних героїв, тлумачення змісту текстів і т.п.
Третій етап – осмислювання навчального матеріалу. Воно полягає у виділенні й аналізі теоретичного аспекту в знаннях. Потрібно знайти головну думку, виділити поняття, обґрунтувати їхні ознаки, усвідомити характер матеріалу, що пояснює, вивчити сукупність прикладів і фактів, що роз'ясняють. Тут необхідна система в знаннях підручника, щоб у ній він бачив головні, другорядні, додаткові, що роз'ясняють елементи. Щоб підручник міг обґрунтувати, довести досліджувані факти, способи рішення. Осмислення досліджуваної інформації характеризується більш глибоким протіканням процесу порівняння, аналізу зв'язків між досліджуваними явищами, розкриття різнобічних причинно-наслідкових залежностей. У ході осмислення значно збагачується розуміння досліджуваного, воно стає більш різнобічним і глибоким. На цьому етапі з'являється визначене відношення до досліджуваного, зароджуються переконання, міцніють уміння доводити справедливість визначених висновків, робити навчальні відкриття і процес.
Цей етап можна вважати пройденим, якщо учні розуміють способи рішення навчальної задачі й усвідомлюють систему в знаннях.
Осмислення безпосереднє переростає в процес узагальнення знань, у ході якого виділяються, і поєднуються загальні істотні риси предметів і явищ дійсності. Саме у виділенні головного, істотного в навчальній інформації особливого яскраво виявляє себе узагальнення. Але щоб здійснити виділення головного, треба аналізувати факти і властивості, синтезувати їх певним чином, абстрагуватися від деталей і конкретностей, порівнювати їхня значимість і робити обґрунтований висновок про те, які з них найбільш істотні. Під час навчання все це виявляється в русі думки учня до засвоєння змісту і визначенню поняття, до складання плану, висновків, резюме, до здійснення що класифікують і систематизують схем, таблиць.
Процес узагальнення не обов'язково завершує навчання. Узагальнені дані можуть бути дані і на початку вивчення теми. Це зустрічається звичайно при дедуктивному підході. Ступінь узагальненості знань перевіряється в ході переносу їх на рішення нових учбово-практичних задач.
Наступний етап у реальному процесі складається з ряду варіантів, але головна його функція – закріплення сприйнятої і первинне засвоєної на попередньому етапі інформації. Складність цього етапу в тім, що закріплення не єдине його призначення. Якщо потрібно забезпечити запам'ятовування якого-небудь чи тексту дії, то пряме відтворення і вправи служать тільки закріпленню. Завдання полягає в тім, щоб зберегти на тривалий час отримані знання. Тут пізнавальна діяльність носить переважно характер вправ, самостійних репродуктивних і творчих робіт. Теоретичний матеріал, поняття, правила, докази повторюються в різного виду вправах. Прочнее закріплюються ознаки понять, краще запам'ятовуються правила, теореми, закони.
Учитель знає різні прийоми запам'ятовування і рекомендує їхнім учнем. Дуже корисні з метою розвитку пам'яті завчання віршів і текстів напам'ять, перекази, дитячі твори.
У підсумку цього етапу учні повинні знати теоретичний матеріал і вміти його використовувати для виконання вправ, рішення задач, доказу теорем і ін. У них сформовані навчальні уміння і навички.
Етап застосування, коли в ході засвоєння треба забезпечити не тільки міцність, але і дієвість знань, тобто уміння застосовувати їх на практиці в навчанні й у житті. От чому в акті засвоєння обов'язково повинний бути присутнім елемент застосування. Застосування знань здійснюється в найрізноманітніших видах і багато в чому залежить від характеру навчального предмета, специфіки змісту досліджуваного матеріалу. Застосування знань сприяє більш вільному оволодінню ними, підсилює мотивацію навчання, розкриваючи практичну значимість досліджуваних питань, робить знання більш міцними, життєвими і реально осмисленими.
Всі елементи засвоєння існують не изолированно. Справді, уже сам процес сприйняття включає деякі початкові елементи розуміння й осмислення. Розуміння також неможливе відокремити від осмислення досліджуваного матеріалу. Тут уже відбувається деяке початкове, контурне осмислення.
Варто помітити також, що послідовність етапів засвоєння не можна уявити собі раз і назавжди визначеної. Тому не можна підходити до організації процесу засвоєння догматично. Послідовність і марі застосування елементів засвоєння будуть залежати від задач навчання, специфіки змісту, можливостей учнів і самого вчителя.Тому завжди необхідний усвідомлений вибір найбільш раціонального варіанта його організації у відповідній ситуації.
З позиції гуманізму кінцева мета виховання – кожен вихованець повноважний суб'єкт, орієнтація на особистість і створення умов для її самореалізації.
Гуманістичну педагогіку можна визначити як систему наукових теорій, що затверджує вихованця в ролі активного, свідомого, рівноправного учасника навчально-виховного процесу, що розвивається по своїх здібностях.
Гуманістична педагогіка спрямована на створення таких форм, зміст і методів навчання, що забезпечують ефективне розкриття індивідуальності дитини – його пізнавальних процесів, особистісних якостей, створення таких умов, при яких він захоче учитися, буде особисто зацікавлений у тім, щоб сприймати, а не відштовхувати впливи, що виховують.
З позицій гуманізму кінцева мета виховання полягає в тому, щоб кожен вихованець, міг стати повноважним суб'єктом діяльності, пізнання і спілкування, вільною, самодіяльною особистістю. Міра гуманізації виховного процесу визначається тим, наскільки цей процес створює передумови для самореалізації особистості, розкриття всіх закладених у ній природних задатків, її здібностей до волі, відповідальності і творчості.
Гуманізацію навчально-виховного процесу варто розуміти як перехід особисто орієнтованої педагогіки, що додає абсолютне значення особистій волі і діяльність тих, яких навчають.
Гуманізовати цей процес означає створити такі умови, у яких учень не може не учитися, не може учитися нижче своїх можливостей, не може залишитися байдужим учасником виховних чи справ стороннім спостерігачем бурхливо поточного життя. Гуманістична педагогіка вимагає пристосування школи до учнів, забезпечення атмосфери комфорту і психологічної безпеки.
Говорячи про гуманістичну педагогіку, варто мати на увазі, що хоча й існують великі наробітки в області загальних підходів до гуманізації утворення, сьогодні немає оформленої в цілісному виді концепції. Тому доцільно розглянути деякі сучасні напрямки, що існують у рамках гуманістичної педагогіки.
Основні ідеї педагогіки співробітництва. Новаторство в педагогіці.
Основні принципи нової моделі.
1. Людина знаходиться в активно-діяльному відношенні до світу і самому собі.
2. Активність суб'єкта виступає у вищому своєму творчому прояві, коли суб'єкт піднімається до становлення самого себе.
3. Ідея діяльного становлення покликання людини.
Змінилася структура освітнього процесу в новій моделі утворення. Якщо структура традиційного утворення зводилася до наступного логічній схемі: предмет – учитель – вихованець, то в новій моделі освітнього процесу став інший: вихованець – покликання – предмет – урок – вихованець.
У традиційній схемі утворення предмет для вихованця задається зовнішніми цілями, що не торкаються інтерес і його мотивацію. Нова модель утворення спочатку зв'язує вихованця з покликанням, а потім мотивовано, під покликання вводиться предмет, спеціально адресований вихованцю як урок.
Особливості змісту і методики.
1. Гуманний-особистісний підхід до дитини,
а) новий погляд на особистість як ціль утворення,
б) гуманізація і демократизація педагогічних відносин,
в) відмовлення від прямого примуса як методу (примуса до рамок покарання),