Читання статей, значних за обсягом (для певного класу), різноманітних за матеріалом (а тому розбитих на частини), рекомендується проводити за частинами. По закінченні - аналізувати зміст кожної з них. Після ознайомлення з усіма частинами проводиться узагальнювальний розбір прочитаного.
Помилковим слід визнати такий порядок роботи, коли вчитель спочатку задає по всьому тексту питання, які виявляють факти твору, потім запитання на підтекст і, на кінець, питання на усвідомлення власного ставлення до прочитаного. По кожній частині твору повинні бути задані питання всіх трьох рівнів одразу після її прочитання і тільки після цього читається і аналізується наступна частина.
Крім постановки питань в ході аналізу можуть бути використані і інші прийоми, такі, як вибіркове читання, словесне малювання, в деяких випадках читання в особах, а в старших класах початкової школи - постановка питань до тексту самими учнями. Останній прийом може стати для вчителя показником глибини прочитання тексту дітьми.
В процесі аналізу використовуються такі види роботи з текстом:
Вибіркове читання - читання частин тексту у відповідності з завданням. Завдання можуть бути спрямовані на з'ясування фактичного змісту, на встановлення причинно-наслідкових зв'язків, на розкриття художніх особливостей твору, власного ставлення учнів до прочитаного.
Вибіркове читання використовується на всіх етапах роботи над текстом і може бути різного ступеня складності. Найбільш простим воно є у тому випадку, коли шукана частина тексту (або одне речення) є відповіддю репродуктивного характеру. Ускладненим варіантом такого типу є вибіркове читання, пов'язане з пошуком невеликих частин тексту, об'єднаних тематично.
Більш складним є вибіркове читання, в основі якого лежить підбір матеріалу, пов'язаного з причинно-наслідковими відносинами, а також такий, що вимагає порівняння фактів, узагальнення. Наприклад, учні підбирають матеріал, щоб довести, якою вони собі уявляють певну дійову особу, чому вона так вчинила тощо.
Вибіркове читання ефективно використовується з метою розвитку творчої уяви дітей, їх мовлення і пам'яті. Тому воно застосовується в комплексі з іншими видами робіт, зокрема зі складанням плану (пункт плану - це речення з тексту), з ілюструванням (учні малюють і підбирають з тексту підпис до свого малюнка), зі складанням характеристики героя (підбирають матеріал, що характеризує певну сторону поведінки дійової особи, мотиви її поведінки), з розкриттям ідеї твору (підбирають потрібні рядки) тощо.
Відповідь на запитання своїми словами, поряд з вибірковим читанням - найбільш поширений вид роботи з текстом, що дозволяє розвивати вміння мислити з приводу прочитаного, оцінювати дійових осіб, співвідносити життєві картини, зображені автором, з ідеєю твору і т. д.
В методичній літературі визначені критерії, які доцільно ставити до запитань тексту і в цілому до такого виду роботи над твором, як відповідь учнів на запитання. Перш за все, запитання повинні бути цілеспрямовані і ставитися в певній системі. Послідовність запитань зумовлена цільовою установкою вчителя. Якщо вчитель ставить за мету допомогти учням у розумінні мотивів поведінки героїв у підсумку підвести дітей до розуміння ідеї твору, то і запитання повинні носити причинно-наслідковий характер. Поряд з запитаннями причинно-наслідкового характеру, використовуються і запитання, що вимагають лише відтворити текст.
Як переконує шкільна практика, досить результативним є і такий вид роботи з текстом, як постановка запитань самими учнями.
Цьому необхідно навчити дітей.
По-перше, щоб учні свідомо ставили свої запитання, вчитель аналізує свої запитання або ті, які дані у підручнику: чому те або інше запитання поставлене, про кого або про що в ньому йде мова, з яких слів найчастіше починаються запитання, які запитання найбільш цікаві, найбільш важкі тощо.
І одночасно вчитель показує, як потрібно відповідати на запитання, використовуючи текст. По-друге, вчитель звертає увагу учнів на саму техніку постановки запитання до тексту, тобто на операційну сторону роботи. Так перш ніж поставити запитання, потрібно уважно прочитати текст, спробувати уявити діючих осіб; якщо потрібно, то виділити частину, до якої буде поставлене запитання. На початковому етапі робота виконується колективно і носить навчаючий характер, виділяються найбільш вдалі запитання, з'ясовують, чому вони цікаві або невдалі.
Необхідно особливо підкреслити важливість цілеспрямованого навчання постановці запитань, що охоплюють всі сторони твору, і зокрема художньо-зображувальні засоби мови.
Ілюстрування тексту використовується в двох варіантах: словесне і графічне. Вони мають велике значення для розвитку творчої уяви учнів і при правильному використанні створюють сприятливі умови для чіткого відтворення учнями життєвих картин, зображених письменником у творі.
Словесне малювання - своєрідний і досить складний вид роботи, що вимагає чіткого відтворення картини з допомогою слів. Для того щоб словесно намалювати картину, учню необхідно добре знати текст: обстановку в якій здійснюються події, зовнішній вигляд діючих осіб їх, характерні особливості. Все це необхідно для графічного малювання, але словесне малювання вимагає ще і точного вибору слів.
Ілюстрування може бути використане вчителем з різною метою: як основа при складанні плану, при підготовці до переказу, для уточнення обстановки, в якій відбуваються події тощо. Таким чином, ілюстрування може супроводжувати який-небудь вид роботи з текстом, або бути і самостійним. Приклад використання ілюстрування як самостійного виду роботи: вчитель пропонує намалювати словесну або графічну картину до уривку тексту, що найбільше сподобався, і підібрати до неї слова автора.
Графічному і словесному ілюструванню тексту необхідно послідовно вчити.
Починати доцільно зі співставленні ілюстрації, яка дана в книзі, з тим уривком тексту, який відповідає малюнку художника. Учні переконуються в тому, що художник передає в картині те найбільш характерне, що підкреслює письменник в герої, природі і т. д.
Словесна картина статична. Помилка багатьох школярів полягає в тому, що вони статичне зображення підмінюють динамічним і в одній картині зливаються декілька, тим самим словесне малювання підмінюють переказом.
Невід'ємним елементом аналізу кожної частини твору повинна стати словникова робота. Уточнення лексичного значення слів допомагає прояснити зміст, включає відтворюючу уяву дітей, допомагає уяснити авторське ставлення до зображуваних подій.
Працюючи з текстом, учитель має чітко поставити те комунікативне завдання, яке й визначатиме особливість сприйняття його школярами [24].
Під комунікативним завданням у цьому випадку слід розуміти те, де, коли, з якою метою буде використана отримана з тексту інформація. Якщо вчитель ставить завданням спонукати учнів до пошуку необхідних відомостей, до збагачення знань (пізнавальна функція), то воно може бути конкретизоване в таких типах завдань:
•прочитати текст і дати відповідь на запитання (їх можна записати на
•дошці);
•прочитати і пригадати, що про прочитане було відомо раніше;
•усвідомити, що нового дізнались про те чи інше явище (образ, вчинок,
•ситуацію, час, якість тощо) у процесі читання.
Якщо на уроці ставиться завдання залучити дітей до соціального досвіду, спонукати їх до відповідних вчинків (регулятивна функція), то воно реалізується в завданнях типу:
—Що спільного (відмінного) у вчинках героїв твору?
—Як про те чи інше явище сказано на початку твору і в кінці?
А якщо вчитель, організовуючи читання, ставить мету вплинути на почуття учнів, то завдання формулюються такі:
• прочитати і висловити своє ставлення до прочитаного; прочитати і визначити, що і чому викликає сміх (смуток, радість, гнів і т. п.);
• прочитати і визначити, які засоби мови роблять мовлення героїв твору яскравим, виразним, повільним і т. п.
Завдання такого типу потребують від учнів глибокого проникнення в зміст тексту, уваги до засобів мови, повного розуміння прочитаного.
Оскільки в процесі роботи можуть ставитися різноманітні комунікативні завдання, що обумовлено особливостями сприймання художнього твору (з одного боку, воно фрагментарне, аз іншого - у дитини в цьому віці досягає значного розвитку емоційна сфера, і вона спроможна сприймати те, що читає "почуттями"), то реалізуються різні види читання як уголос, так і мовчки.
За метою запитань і завдань, що вміщені у методичному апараті чинних підручників для читання, їх умовно можна поділити на такі які спрямовані на:
1)удосконалення способів і навичок читання;
2)формування умінь працювати з текстами, осмислювати їх
3)фактичний зміст, повідомляти головну думку, виражати відповідні емоційні
4)почуття;
5)виховання уваги до слова і мови твору, здійснення літературного
6)розвитку учнів, розвиток мовлення і мислення. Окрім цього, всі завдання
7)діляться на репродуктивні, які потребують правильного відтворення
8)засвоєних знань; тренувальні, які передбачають вправного застосування
9)знань, умінь і навичок у процесі роботи з текстом; пошукові, які
10)допомагають з'ясувати нові ознаки засвоєного раніше поняття; творчі,
11)спрямовані на розвиток у дітей психічних процесів (уяви, пам'яті, уміння
12)аналізувати, узагальнювати, абстрагувати, образного мислення) та розвиток
13)мовлення.
Вторинний синтез - етап роботи, який припускає узагальнення за твором, його перечитування і виконання дітьми творчих завдань слідом за прочитаним.
В узагальненні передбачаються уточнення ідеї твору і допомога дітям в усвідомленні їх читацької позиції. Звичайно на цьому етапі використовуються такі прийоми роботи, як бесіда, вибіркове читання, порівнювання ідеї твору з прислів'ями, заключне слово вчителя.