Смекни!
smekni.com

Використання засобів логіко-емоційної виразності у читанні молодших школярів (стр. 14 из 17)

4)Приготуйте розповідь невеликої казки або уривка (орієнтовно – 1 сторінка тексту).

Байка – це короткий алегоричний гумористичний твір дидактичного характеру, частіше віршованої форми Як правило, складається з двох частин: зображення подій або розповідь про них і мораль (повчальний висновок). У багатьох байках велике місце належить діалогу

Байка не читається, а розповідається, їй притаманна інтонація розмовно побутового мовлення. Важливо досягти безпосереднього спілкування з аудиторією, використовувати міміку, жести.

Виконавець байки ніби виступає в ролі свідка подій і є своєрідним коментатором цих подій, виражаючи власне ставлення до них. Для цього важливо з'ясувати ідею байки, зрозуміти думки і наміри автора.

Висловлювання героїв читаються з урахуванням їх Індивідуальних особливостей, зовнішнього вигляду, характеру вчинків. Але під час читання на уроці дійові особи не «граються», а лише зображуються через інтонацію, міміку, окремі жести, позу. Читання учнями в особах включає елементи гри, драматизації.

Важливо звернути увагу на мораль байки, яка підводить підсумок розповіді, вимагає роздумів, розкриває основний задум автора. Ллє мораль не можна нав'язувати, читати неприродньо; виконавець ніби нагадує слухачам відому істину, привертає увагу до неї, примушує ще раз замислитись.

Практичні вправи і завдання

1)Проаналізуйте ідею, сюжет, образи байки Л. Глібова «Лебідь, Щука і Рак» (Читанка.– 3 кл.– С. 38-39) і визначте мету читання. Продумайте емоційне забарвлення, темп читання, власне ставлення до подій, міміку, жести і підготуйтесь до читання напам'ять. Використайте орієнтовну партитуру.

У товаристві лад | – усяк тому радіє. |

Дурне безладдя | лихо діє,|

І діло,| як на гріх, |

не діло | – тільки сміх. ЦІ

Колись-то Лебідь, | Рак | та Щука |

приставить хуру узялись. |

От троє разом | запряглись. |

смикнули 1 – катма ходу... ||

Що за морока!) Що робить? ||

А й невеличка, | бачся, | штука,– |

так Лебідь | рветься підлетіть, |

Рак | упирається. | а Щука | тягне в воду. |||

Хто винен з них,| хто ні | – судить не нам. |

Та тільки хура | й досі там. |||

Безладдя – непорядок, хаос. Морока – клопіт. Катма – тут немає.

2)Зробіть літературознавчий і виконавський аналіз байки Л. Глібова «Чиж та Голуб» (Читанка.– 2 кл.– С. 71). Складіть запитання для бесіди з учнями з метою аналізу тексту і підготовки його до виразного читання. Прочитайте байку напам'ять.

Весною Чижик молоденький, такий співучий, проворненький, в садочку все собі скакав та якось у сільце й попав; сердега в клітці рветься, б'ється... А Голуб бачить та сміється: – А що? Попавсь? От тобі й на! Вже, певно, голова дурна... Не бійсь, мене б не піддурили, хоч як би не хитрили, бо я не Чижик! Ні... оце! – аж гульк – і сам піймавсь в сільце... Ото на себе не надійся, чужому лихові не смійся!

Сильце або сільце – пристрій, яким ловлять птахів.

Виразно прочитай байку. Голосом передай ставлення зарозумілого, насмішкуватого Голуба до Чижика. А як ставиться до Чижика сам автор? З яких рядків байки довідуємось про це? Прочитай. Які рядки байки можуть бути прислів'ям?

3) Підготуйтесь до читання в особах байки Л. Глібова «Коник-стрибунець» (Чи танка.– 2 кл.– С. 45-47). Використайте матеріали посібника (с. 20, розділ III).

«Виразне читання поезії – це своєрідна школа перевірки творчого «я»" кожного читця»,– зазначає А. Й. Капська (4, 89). Майстерно прочитаний учителем вірш відкриває дітям особливий світ художнього образу, багатство інтонацій.

Зміст будь-якого вірша нерозривно пов'язаний з його поетичною формою, певними художніми прийомами, що використовує поет. Важливо, щоб учитель не лише правильно передав під час читання основну ідею твору, його емоційну насиченість, поетичні образи, а й доніс до учнів ритмічність і музикальність тексту Це можливо за умови знання теорії віршознавства, законів віршованого мовлення.

Найбільш типовими помилками читців віршів є монотонне читання; злиття рядків вірша, коли між ними відсутні знаки пунктуації; відривна вимова слів у фразі (скандування); силове виділення останніх слів у рядках; відсутність творчого бачення образів тощо.

Зупинимось на тих особливостях віршованого тексту, що відрізняють його від прози. Віршоване мовлення має ритмічну організацію, яка проявляється у наявності певних ритмічних відрізків – віршових рядків.

Незалежно від того, чи збігається рядок із закінченням речення, у кінці робиться ритмічна пауза, інакше текст буде звучати як прозовий. Якщо думку не завершено, в кінці рядка необхідно підвищити голос (інтонація перенесення), що вказує слухачам на продовження фрази.

Для посилення ритміко-мелодичного звучання вірша може вводитись додаткова пауза – цезура, що ділить рядок па дві частини. Як і будь-який засіб виразності, цезура повинна бути внутрішньо виправдана.

Віршові рядки, як правило, об'єднуються римою – звуковою співзвучністю. В багатьох випадках римуються слова, які мають важливе смислове значення, що не обхідно підкреслити голосом. Але не треба посилювати вимову, якщо римовані слова не несуть особливого смислового навантаження. Це вирве їх із контексту, призве де до втрати плавності, музикальності звучання.

Зазначені вище особливості необхідно враховувати під час читання і так званих білих віршів, у яких відсутня рима.

Народній поезії властива переважно топічна система віршування, у якій вірш будується поділом тексту на рядки, Ідо оформляються за допомогою рим і пауз.

Силабічна – це така система, у якій ритмічний лад спирається на однакову кількість складів у рядках з вільним розміщенням наголосів.

Найбільш розповсюджена силабо-тонічна система віршування (від грец. syllabе – склад і tonos– наголос): рядки мають визначену кількість складів і певне розміщення наголосів. Одиницею ритму виступає стопа – група складів з одним наголошеним. Стопи найчастіше бувають двоскладові (хорей, ямб), трискладові (дактиль, амфібрахій, анапест), що назначає розмір вірша, який важливо передані під час читання.

У більшості випадків рядки вірша об'єднуються у строфи, яким притаманна певна інтонація і чергування рим. Таким чином вірш ніби ділиться на окремі логічно завершені частини, що сприяє його сприйманню. Під час читання одна строфа від іншої відокремлюється паузою.

Вірші ділять на епічні (розповідь про події, героїв, є сюжет або його елементи) і ліричні (основа змісту – думки, почуття).

«При читанні ліричного твору перед нами постає образ людини в її переживаннях, які нас хвилюють» (18, 269). У таких творах діє так званий ліричний герой, який є своєрідним художнім узагальненням і служить засобом вираженням думок і почуттів автора.

У процесі підготовки вірша до читання важливо відчути і розкрити настрій ліричного героя і всього твору, передати розвиток переживань.

Таким чином, читець повинен уміти об'єднати зміст і форму вірша, передати їх єдність під час читання. При цьому уміння передати певний настрій і викликати відповідний у слухачів е однією з основних ознак якості читання твору.

Під час читання лірики необхідно зважати на особливу роль творчого бачення. Своєрідною основою того чи іншого настрою виступає бачення певних образів, картин, подій, про які в тексті ледь згадується. Важливо їх уявити, нафантазувати деталі, що сприятиме виразності інтонації, перетворить слухачів на співтворців.

Ліричні твори розмежовуються за тематичним принципом, що вказує не лише на те, про що розповідається у тексті, а й на те, якого боку життя людини в ньому торкаються. Основними видами лірики є інтимна, філософська, пейзажна, громадянська. Поетичний зміст розкривається в жанрових особливостях (пісня, балада, сонет, ода тощо), композиції вірша, втілюється у ритміці і лексиці тексту, що необхідно враховувати у процесі підготовки до читання.

Однією із загальних вимог щодо виразного читання лірики є використання особливих способів спілкування читця зі слухачами. Як зазначалось, лірика – своєрідний монолог автора (ліричного героя), це роздуми і почуття з приводу побаченого, почутого, пережитого, що досить часто адресуються безіменній особі чи групі людей, рідному краю, природі тощо. Громадянська лірика потребує, в основному прямого спілкування; інтимна, філософська – моноспілкування; пейзажна – спілкування з уявним об'єктом. Працюючи з віршами, іноді доводиться переключатися з одного виду спілкування на інший навіть під час читання одного твору.

Важливо поступово розвивати у молодших школярів сприймання ліричних творів, звертати їх увагу на особливості віршованих текстів, художню майстерність поета.

Слід пам'ятати, що індивідуальне виразне читання учнів є найкращим критерієм у перевірці емоційного сприйняття і розуміння тексту, а підготовка ліричного вірша до читання сприяє його глибокому усвідомленню.

Детальніше про особливості аналізу віршів і вимоги до їх читання розповідається у посібниках О. Г. Олійника, А. Й. Капської, Б. А. Буяльського.

Практичні вправи і завдання

1. Познайомтесь із текстами та їх партитурою. Зверніть увагу на ритмічні (віршові) паузи та інтонацію перенесення. Як це впливає па тсмпоритм звучання вірша? Підготуйтесь до виразного читання.

а)Над старими яворами |

білих буслів І білі діти |

зранку-раночку дзьобами |

вчаться | рідно клекотіти. |[

І рідненько І тьохка в лузі |

соловей І до солов'яти.. ||

А мене | навча матуся |

рідним словом розмовляти.11|

М. Тимчак. Рідне слово. (Читанка.– 2 кл.– С. 287.)

б) То була | тиха ніч чарівниця. | покривалом спокійним. | широким | простелилась вона | над селом. | прокидалась край неба | зірниця, | мов над озером тихим. | глибоким | лебідь | сплескував білим крилом...|||