Немає потреби переконувати будь-кого у важливості володіння універсальним умінням читати життєво необхідним усім і кожному. Читання є органічно пов'язане зі створенням усних і письмових висловлювань, оскільки текст підказує учневі не тільки зміст майбутнього висловлювання, а й потрібну лексику та граматичні конструкції розвиває логічне мислення й художній смак, сприяє естетичному вихованню учнів, формує світогляд дає мотивацію до навчання. Читання вголос відкриває можливості для роботи з формування розвитку навичок орфоепічно правильної вимови що особливо актуально для загальноосвітніх навчальних закладів. Під час читання учні природним способом збагачують, свій словник, оволодівають граматикою української мови, основними законами сполучуваності слів уживання граматичних форм і конструкцій.
Для успішного перебігу процесу читання рівноцінне значення мають техніка читання і розуміння тексту. Останнє виступає як мета читання, а техніка – як засіб досягнення цієї мети.
Щоб опанувати належну техніку читання потрібно:
•уміти правильно вимовляти написане (надруковане);
•співвідносити букви і звуки;
•знати і правильно застосовувати правила читання;
•уміти прогнозувати розгортання мовного матеріалу;
•уміти членувати речення на синтагми;
•уміти інтонаційно оформляти речення і синтагми, відрізки тексту.
Розуміння під час читання психологи кваліфікують як складний процес і виділяють кілька рівнів розуміння навіть у процесі читання рідною мовою. А читання на іншій мові ускладнюється тим, що учень повинен володіти певним лексичним і граматичним запасом, щоб збагнути смисловий зміст тексту, адже найперша умова правильного сприймання – розуміння кожного слова.
Науковці вважають за потрібне зосередити увагу вчителя на формуванні таких умінь, істотних для успішного перебігу процесу читання:
•визначати тему й основну думку висловлювання;
•виділяти в тексті незнайомі слова, вирази і зосереджувати на них свої пізнавальні зусилля;
•з'ясовувати значення невідомих слів за словотвірними елементами, за словником, за контекстом;
•знаходити ключові слова і речення;
•зосереджувати увагу на певних питаннях змісту;
•розрізняти головну і другорядну інформацію;
•давати відповіді на запитання за змістом тексту і ставити запитання до тексту;
•визначати логіку і структуру друкованого тексту;
• узагальнювати викладені в тексті факти, робити і формулювати висновки;
• прогнозувати зміст;
•сприймати емоційно-оцінну інформацію та образну мову художнього (науково-популярного) тексту, а також закладену в ньому спонукальне-вольову інформацію;
•критично оцінювати й інтерпретувати здобуту інформацію, реагувати на неї, співвідносити її зі своїм життєвим досвідом, використовувати повсякденному житті.
Унаслідок цілеспрямованого навчання читати вголос учні повинні оволодіти такими уміннями, які згідно з критеріями оцінювання підлягають контролю:
а)демонструвати певний рівень розуміння прочитаного;
б)читати з достатньою швидкістю, плавно, з гарною дикцією, відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм, додержуючи логічного наголосу, пауз;
в)за допомогою темпу, тембру, гучності читання виражати особливості змісту, стилю тексту, авторський задум;
г)пристосовувати читання до особливостей слухачів (рівня підготовленості, зацікавленості темою тощо).
Здатність читати мовчки визначається сформованістю певних умінь, а саме:
а)читати незнайомий текст із належною швидкістю; з одного прочитування;
•розуміти фактичний зміст;
•знаходити в тексті потрібну інформацію;
•встановлювати причиново-наслідкові зв'язки;
•визначати тему й основну думку,
•знаходити виражально-зображувальні засоби про читаного твору;
б)уявляти наявні в тексті образи;
в)давати оцінку прочитаному.
Критерії розмежування видів читання численні й взаємопов'язані; вони ґрунтуються на домінантних властивостях читацької діяльності. Основна диференціація здійснюється за гучністю та беззвучністю читання, його призначенням і функціями. Особливості часового і текстуального вимірів (цілісність, уривчастість, повторюваність), кількість читачів і форми навчання також зумовлюють окремі види читання.
За часовою протяжністю читання буває первинне і вторинне, неперервне і з перервами, а також вибіркове (звертання до окремих фрагментів і частин тексту). Первинне і неперервне читання, як правило, охоплює текст у цілому, тимчасом як повторне й перерване в основному спрямоване на окремі частини тексту і здійснюється як вибіркове і часткове.
За кількістю читців читання може бути індивідуальне, з розподіленими ролями (діалогічне) і колективне (групове, хорове).
Залежно від комунікативного завдання, яке розв'язується у процесі читання і визначає характер сприймання тексту в цілому, розрізняють кілька видів читання. З-поміж класифікацій методична найдоцільнішою видається така: переглядове ознайомлювальне, вивчальне і пошукове (дослідницьке, або критичне). Усі чотири види читання зазвичай здійснюються в мовчазній формі; вивчальне залежно від мети може бути читання уголос.
Наведена типологія ґрунтується на характер прогнозованого використання здобутої з тексту інформації та зумовленій ним установці читача на ступінь повноти і точності розуміння тексту. Зріле – вміння читати передбачає як володіння всіма його видами, так і легкість переходу від одного виду до іншого залежно від зміни цільової установки. Саме тому, читаючи текст, учень повинен визначитися, яку мету він передбачає, які завдання розв'язує, і скористатися одним із перелічених вище видів читання. Отож перед читанням тексту потрібно чітко сформулювати його мету і завдання.
Мета переглядового читання – дістати найзагальніше уявлення про тему і коло питань, які розглядаються в тексті. Це швидке вибіркове читання. До нього вдаються при первинному ознайомленні зі змістом нової публікації, щоб визначити, чи є в ній потрібна інформація, і вирішити, чи варто її читати. Таке читання може завершуватися оформленням результатів у вигляді повідомлення чи реферату. Переглядове читання потребує від читача досить високої кваліфікації і вільного володіння значним за обсягом мовним матеріалом. Для навчання цього виду читання слід добирати низку тематично пов'язаних матеріалів і створювати ситуації перегляду. Завдання мають бути спрямовані на формування вмінь орієнтуватися в логіко-смисловій структурі тексту, добувати і використовувати матеріал відповідно до конкретного комунікативного завдання.
Якщо читач ставить перед собою мету виділити в тексті основну інформацію, пов'язану з розв'язанням основного комунікативного завдання, тобто з'ясувати, які питання і яким чином висвітлюються і розв'язуються в тексті, що саме говориться в ньому стосовно цих питань, чи загалом охопити зміст він вдається до ознайомлювального читання. Це пізнавальне читання «для себе», без попередньої установки ні подальше використання чи відтворення здобутої інформації. Taк читають зазвичай художні твори, періодику, науково-популярну літературу, якщо вони не є предметом спеціального вивчення. Ознайомлювальне читання потребує вміння розрізняти основну і другорядну інформацію. Переробка здобутої інформації здійснюється довільно. Для тренування в цьому виді читання доцільно використовувати порівняно довгі й нескладні з мовного погляду тексти, що містять не менш як 25% надлишкової, другорядної інформації.
Якщо виникає потреба якнайповніше і найточніше зрозуміти, критично осмислити й з певною метою відтворити наявну в тексті інформацію, читач повинен якомога ширше охопити текст і вникнути в його зміст. Таке читання кваліфікується як вивчальне. Це вдумливе й неспішне читання з цілеспрямованим аналізом змісту й опорою на мовні та логічні зв'язки в тексті. Вивчальне читання передбачає повторне перечитування окремих частин тексту, іноді з чітким промовлянням уголос чи мовчки, встановленням смислових зв'язків шляхом аналізу мовних засобів, виділенням основних віх з метою кращого проникнення в зміст для наступного переказування, обговорення, використання в подальшій роботі. Для цього виду читання слід добирати тексти, які мають пізнавальну цінність, інформативну значущість і становлять пеану складність для конкретного етапу навчання як у змістовному, так і мовному аспектах відповідають віковим інтересам учнів.
Пошукове читання зорієнтоване на читання газет і спеціальної фахової літератури. Його мета – знайти в тексті чи в текстовому масиві конкретну інформацію. Так, читачеві відомо з інших джерел, що відомості, які його цікавлять, містяться у певній книжці (статті). З огляду на типову структуру таких текстів читач відразу ж звертається до конкретних частин чи розділів, які опрацьовує способом вивчального читання та докладно аналізує. Пошукове читання, як і переглядове, потребує вмінь орієнтуватися в логіко-смисловій структурі тексту, вибирати з нього (чи з кількох текстів) потрібну інформацію з тієї чи іншої проблеми й систематизувати її. Пошук інформації на уроках української мови здійснюється зазвичай за вказівкою вчителя і є навчальною вправою. Після знаходження необхідної інформації мети пошукового читання досягнуто: його припиняють і клас переходить до іншого виду читання, наприклад вивчального. Через спеціальну систему вправ, яку ще належить розробити, слід привчати учнів до самостійного пошуку потрібної інформації, що особливо актуально у зв'язку з майбутнім упровадженням курсу риторики. Тоді пошукове читання, несправедливо витіснене на периферію методики і так необхідне випускникам у їхній студентській і професійній діяльності, перестане бути лише супутнім компонентом інших видів читання і набуде самооцінки.