Велике застосування народна педагогіка має на заняттях формування уявлень про природу. Адже саме на цих заняттях вихователь знайомить дітей з народним календарем, прислів’ями, приказками, прикметами. Візьмемо для прикладу прислів’я та приказки, пов’язані з окремими місяцями. Які вони точні, поетично соковиті і влучні! Слухаємо їх та переконуємось в мідрості нашого народу. Треба бути справді геніальним, щоб сказати так: “Хвала і січень сніговий, травень дощовий, а серпень на хліб рясний” або “Питає лютий – чи добре взутий, бо прийде марець та вхопить за палець”. Тут і образ, і характерна ознака місяця, і поетична рима, що так важливо для особливостей сприймання дошкільниками певних природних явищ, обміркування природно-наслідкових зв’язків в природі.
Чи, скажімо, народні назви місяців. Скільки народила їх багата уява і які вони цікаві та мудрі! За кожною такою накличкою впізнаєш найхарактернішу вдачу місяця (“снігогін”, “груднотрус”, копень”, “березозіль”) і, що цікаво, жодна з них не повторюється.
Народні свята. Вони вносять особливий колорит в життядитячого садка, приносять масу позитивних емоцій, виховують естетичні смаки, знайомлять з певними явищами. Кожне свято чи обряд безпосередньо пов’язані з природою, хліборобським заняттям, сподіванками на щедрий врожай і статки, родинну злагоду. Вихователь повинен звернути увагу на закономірність: взимку, коли хлібороб мав найбільше відпочинку, їх святкували частіше, а весною і влітку – рідше, бо треба було, насамперед, дбати про врожай. Педагоги повинні пояснити дітям, що новорічні колядки та щедрівки, посівання зерном оспівують щасливий рік, що минув та закликають новий, з усілякими гараздами, веснянки та гаївки – пробудження природи, благословення весни, вана Купала – молодість і красу, а зажинки та обжинки ущедрюють землю за багатий врожай і возвеличують працьовиті руки, що виростили його.
“Не цураймося ж своєї правічної культури! Мусимо знати й пам’ятати наш родовід, розумно користуватися тією мудрістю, яка жила в народі з давніх дівен” [14].
Предметом мого дослідження є вивчення проблеми планомірного і цілеспрямованого впровадження основ народознавства в навчалньо-виховний процес дитячого садка.
Об’єкт дослідження – діти старшого дошкільного віку в групі дитячого садка № 26 м. Бучі.
Завдання дослідження – вплив ознайомлення з основами народознавства на формування патріотичності:
1. Вивчення теоретичної основи проблеми виховання у дітей національної самосвідомості, священного почуття відданості Батьківщині, формування пам’яті родоводу, любові до своїх батьків, отчого дому, народу.
2. Проаналізувати можливості реалізації “Концепції національного дитячого садка” (Русова Артемова) по даній проблемі.
3. Виявить особливості впровадження основ народозанвства в навчально-виховний процес дошкільного закладу.
4. Встановити причини труднощів орагнізації навчально-виховної роботи на основі народної педагогіки.
5. Намітити шляхи уникнення виявлених труднощів в зв’язку з використанням етнопедагогіки в парктичній роботі.
Для вирішення вказаних завдань було обрано дві методики, М.Г. Стельмаховича, професора кафедри педагогіки і методики початкового навчання Івано-Франківського педагогічного інституту імені В.С. Стефаника та О. Макаренка, викладача Кременецького педагогічного училища. Методики являють собою ряд практичних рекомендацій, порад щодо застосування етнопедагогіки в дитячому садку та систему занять, розроблених на основі детального наукового аналізу попереднього наукового досвіду, систематизації народних джерел.
Передусім, була проведена робота, метою якої було встановити рівень знань, умінь і навичок дітей з розподілу, який умовно назвала “Що ми знаємо про Україну? ”, тобто, хотіла дізнатися, що саме з того потоку інформації, яку дав вихователь, вирішуючи завдання розподілу програми “Ознайомлення з оточуючим світом та явищами суспільного життя”, діти знають про рідний край, його історію, традиції, культуру.
Під час тривалих спостережень за навчалньо-виховною роботою вихователя слід відмітити, що в своїй роботі педагог частково використовував засоби народної педагогіки. Як саме це здійснювалось, можна побачити, поетапно і детально проаналізувавши структурні частини дня.
Ранок був досить насичений, рухливим, дидактичними іграми, які повторювались досить часто і вже не цікавили дітей, крім того, на мою думку, спланована ігрова діяльність стомлювала дітей і не давала позитивного емоційного ефекту.
На цьому етапі слід було б відійти від стандартних форм і включити щось нове, або доповнити дані ігри чимось незвичним. Радила б вихователю, приміром, провести дидактичну гру “Ляльки в національному одязі” з метою поглибити та розширити знаня дітей про український національний одяг: жіночий – сорочка, спідниця, плахта, фартух, віночок; чоловічий – штани (шоровари), сорочка шапка, шояс. Вагомий ефект дали б рухливі народні ігри, проведені у вигляді народних забав, змагань у кмітливості, швидкості, спритності. Вони б не тільки забезпечили рухову активність дітей, а й внесли б емоційний запас в ігрову діяльність. Але найбільш доцільним, вважаю, було б проведення міні-сценок, які б носили проблематичний характер і, таким чином, спонукали б дітей до аналізу певних ситуацій з моральним нахилом чи то з особистого життя, чи з художнього твору. Але обов’язковою умовою, щоб було виведення і підкріплення моралньих правил, висновків народною мудрістю, адже саме народне слово завжди коротко і лаконічно дає відповідь на будь-яке запитаня, чітко виводить моральне правило. Наприклад, під час етичної бесіди про бережливе ставлення до хліба можна запропонувати дітям дати оцінкутаким прислів’ям: “Де хліб і вода, там немає голода”, “Коли хліб на возі, нема біди в дорозі”. Впевнена, що прислів’я і приказки значно активізують дітей, спонукатимуть їх самостійно підбирати точні і влучні вислови.
Ефектним, на мою думку, був би спеціально орагнізований розгляд альбомів, тематика яких зводилась би до поширення і поглиблення знань про Україну, адже її межі дуже обширні і значна подорож по окремим регіонам: Буковини, Закарпаття, Поділля, Полісся, Криму внесла б вагому частку в інтелектуальний рівень дитини.
Думаю, що запропонована робота принесла б більше емоційного піднесення дітям і задовольнила б своїми результатами вихователя.
Організація занять в даній віковій групі заслуговує меншого критичного ставлення з моєї сторони. Педагог творчо підходив до їх проведення, не дотримувався чітко визначених програмових догм. Але слід зазначити, що така тема, як “Бесіда про Україну” носила невиразний характер. Було зрозуміло, що раніш, коли вихователь подавав дітям матеріал про Україну він був досить скупим і неяскравим, тобто були дані тільки загальні поняття і уявлення про Україну, що на даному етапі розвитку суспільства не відповідає вимогам сучасності. На мою думку, є одне пояснення цьому факту. Це, перш за все, малий обсяг програмового матеріалу, який би передбачав глибоке вивчення історії рідного краю, його традиції народу, української культури; і, по друге, не досить конкретні і глибокі знання самого педагога. Адже не було джерел, з яких можливо було б почерпнути “нову” інформацію, доповнити набуті знання.
Що ж стосується навчально-виховної роботи педагога, спрямованої на виховання в дітей інтересу і любові до рідного краю, закріплення знань про визначні пам’ятки рідного міста, то індивідуальні бесіди з дітьми показали, що більшість дошкільників мають міцні знання про рідне місто і результати були позитивними, приміром під час такої бесіди:
1. Як називається ваше місто? Чому воно так називається?
2. Яка річка протікає в даній місцевості?
3. Які заводи побудовані в даному місті? Що вони виробляють?
4. Чому вироби вашого міста потрібні людям? Інши містам?
5. Чим дороге кожному з вас ваше місто?
6. Як ви уже зараз можете зробити його чистішим, приємнішим?
7. Що ви хочете зробити для свого краю, коли виростите?
90% дітей змогли дати відповіді на запитання. Причому, у 60% старших дошкільників відповіді були точними, досить цікавими та оригінальними. Майже в кожного з дітей була власна думка, яка не повторювалась і трактувалась досить оригінально (на це спрямували ряд запитань).
Приведу кілька варіантів відповідей. Так, на запитання “Чим дороге кожному з вас ваше місто? ” Люда Р. Відповіла: “Я тут народилася”, а Саша П. Впевнено завірив, що він тут буде жити все своє життя: піде в школу, буде працювати на заводі.
Отже, завершуючи констатуючу частину експерименту слід зезначити, що в своїй роботі вихователь спирався в більшості на зараз діючу “Ппрограму виховання та навчання в дитячому садку”, але творчо підходив до розв’язання її завдань. В зв’язку з вимогами часу слід більший акцент робити на “Концепцію національного дитячого садка”, яка передбачає воістину всебічний розвиток дитини як особистості.
Під час педагогічної практики я мала нагоду розв’язати всі завдання своєї дослідницької роботи. Тобто, детально вивчити проблему планомірного і цілеспрямованого впровадження в повсякденне життя дошкільників, під час занять, організації різних видів діяльності основ народознавства. Прилучати дітей до національної культури, народної творчості, традицій українського народу, вирішила шляхом організації неординарних занять, проводячи народні свята, комплексно поєднуючи різноманітні види діяльності.