У правовиховній роботі з молодшими школярами важливо дотримуватись загальнопедагогічних принципів виховання та специфічних принципів правового виховання. До специфічних принципів правового виховання відносять такі: єдність правового і морального виховання; оперативність використання правової інформації; поєднання переконання з примусом; дотримання законності у правовому вихованні; єдності прав і обов'язків школярів. "Знання педагогами особливостей загальних принципів виховання і специфічних принципів правового виховання, – пише М. Фіцула, – дозволяє добирати оптимальний зміст, ефективні форми і методи роботи з формування в учнів правової свідомості, вироблення у них навичок і звичок правомірної поведінки" [41].
Метою правового виховання слід вважати досягнення такого рівня розвитку правосвідомості особистості, коли контроль вихователя за її поведінкою замінюється самоконтролем, а вдосконалення морально-правової сфери свідомості особистості стає функцією самої особистості. Значить, правове виховання досягає своєї мети, якщо воно формує у дитини здатність самостійно управляти власною активністю. Ця здатність у значній мірі залежить не тільки від характеру виховного впливу, наприклад, які вимоги і в якій формі ставляться до дитини, яким чином організується її діяльність, спілкування, але й від того, як сама дитина внутрішньо сприймає ці впливи, в тому числі і свою участь у правоохоронній діяльності [35].
Правильна організація правового виховання у початковій школі, поряд із загальним процесом виховання, сприяє формуванню розуміння школярами необхідності і доцільності закону, його гуманності і справедливості. Разом з тим формує уявлення про право як систему загальних правил, за допомогою яких держава встановлює норми поведінки людей, визначає міри можливого, дозволеного і міру обов'язкового, встановлює правові заборони, порушення яких спричинює відповідальність.
Правове виховання сприяє і розширенню загального кругозору учнів, їх уявлень про життя суспільства, про діяльність нашої держави, про основні норми взаємовідношень людей, про допустиме і неправомірне. Відсутність його призводить до того, що, виявляючись у різноманітних життєвих ситуаціях, учні нерідко дають неправильні оцінки певним морально-правовим явищам, фактам і, опираючись на неточні і помилкові погляди, неправильно поводяться під час вирішення тих чи інших питань. Підвищення рівня правових знань сприяє тому, що людина отримує чіткіше уявлення про дозволене, у неї розширюються можливості для вибору у поведінці і прийнятті відповідного рішення у різних життєвих ситуаціях [26].
Наукові основи організації правовиховної роботи з молодшими школярами вимагають урахування розвитку їх пізнавальних процесів, особливостей формування особистості у молодшому шкільному віці.
Головна особливість розвитку особистості молодшого школяра – зміна його соціальної позиції: дитина приступає до систематичного учіння, стає членом класного і шкільного колективів. Змінюються стосунки з дорослими, головним авторитетом стає учитель. Завдання дорослих стосовно молодшого школяра в цей період полягає в тому, щоб сформувати у нього позицію учня, підвести його до розуміння його обов'язків [2].
Для молодшого школяра характерна різнобічна активність у пізнанні життя, навколишнього середовища, прагнення використати для цього "найкоротші шляхи" – безпосереднє сприймання, постійну готовність наслідувати кращі, на думку дитини, взірці та вчинки [9]. "У схильності душі до звички і наслідування, – писав К.Ушинський, – виховання знаходить дуже сильний засіб для впливу на вихованця: вся сила прикладу ґрунтується на них" [40]. У процесі правового виховання важливо створювати ситуації, де б наслідування відбувалося невимушено, природно. За таких умов успішно формуватимуться звички правомірної поведінки.
Організовуючи сприймання правових фактів і явищ, слід враховувати специфіку перебігу цього процесу у молодших школярів, що характеризується гостротою і свіжістю сприймання навколишнього життя, яке кожного дня розкриває перед ними щось нове.
У процесі навчання відбувається перебудова сприймання. Воно піднімається на вищий ступінь розвитку. Якщо, наприклад, сприймання першокласників зумовлюється перш за все зовнішніми особливостями самого предмета (діти помічають тільки яскраво виражені ознаки, часто виділяють випадкові деталі, не сприймаючи при цьому важливих, суттєвих), то до кінця четвертого класу сприймання все частіше визначається потребами, інтересами, життєвим досвідом учнів.
Для сприймання учнів 1-2 класів характерна яскраво виражена емоційність. У першу чергу сприймаються ті об'єкти або їх властивості, ознаки, особливості, які викликають у дітей безпосередню емоційну реакцію. "Емоційно-нейтральне" для цього віку недоступне.
У процесі навчання сприймання ускладнюється і поглиблюється, стає більш аналізованим, диференційованим, набирає характеру організованого спостереження. В учнів 1-2 класів слово, як правило, виконує функцію називання (словесне означення після пізнавання), цим і завершується аналіз сприймання. В учнів 3-4 класів слово – назва, є загальним позначенням об'єкта, передує глибшому його аналізу.
У роботі з правового виховання молодших школярів слід врахувати ту обставину, що ними сприймається на віру все, сказане вчителем. Його думка для них часто буває авторитетнішою, ніж думка батьків. У цьому віці діти найбільш уразливі, надзвичайно емоційні. "Незмінена дитяча психіка не завжди зможе відокремити добре від поганого, – пише Є. Мельникова. – Немає у дитини і необхідного життєвого досвіду. І ще одна важлива обставина: на жаль, зло дає нерідко більш швидкий результат. Ось і виходить, якщо підліток не набув у дитинстві позитивних уявлень про життя, він може піти на повідку у цієї спокуси – отримати швидше те, що хоче." [4]. У зв'язку з цим виховна робота з ними має базуватися на використанні моральних установок, переваг чуттєвого сприймання дітьми наявних життєвих ситуацій. На прикладах конкретних ситуацій важливо дохідливо пояснити дітям категорії добра, зла, жорстокості, справедливості, несправедливості, заздрості і т.д. Одночасно учням 1-4 класів у доступній формі повідомляють елементарні уявлення про важливі закони нашої країни, правила праці та поведінки у школі, вдома, на вулиці, пояснюється роль осіб, які охороняють порядок у місті, селі, прищеплюється повага до цих людей.
У правовиховній роботі з молодшими школярами необхідно враховувати те, що в них недостатньо розвинена довільна увага, обмежені можливості вольового регулювання і управління нею. Молодшого школяра можна примусити зосереджено працювати тільки при наявності „близької” мотивації (перспектива заслужити похвалу вчителя, отримати відмінну оцінку, краще всіх виконати завдання). Стосовно правового матеріалу, який „працює на майбутнє”, то зосередити на ньому увагу молодшого школяра треба шляхом поступового поєднання близьких і все більш віддалених цілей (наприклад, розкриваючи проблему відповідальності особистості за свою поведінку, можна малювати „перспективу”: за систематичну негативну поведінку неповнолітній може потрапити до спеціальної школи з 11 років, до спецпрофтехучилища – з 14 років, до виховної колонії – з 16 років).
Краще у молодших школярів сформована мимовільна увага. Усе нове, яскраве, цікаве захоплює увагу учнів саме по собі, без особливих зусиль з їх боку. Мимовільна увага стає особливо концентрованою і стійкою за умови, коли правовий матеріал вирізняється наочністю, яскравістю, викликає в учнів емоційне ставлення. Проте при цьому враховують, що молодші школярі надто вразливі, і яскраві наочні враження можуть гальмувати можливості розуміти пояснення, аналізувати та узагальнювати матеріал [22].
У правовиховній роботі з молодшими школярами враховують те, що у них більше розвинута наочно-образна пам'ять, ніж словесно-логічна. Вони краще і швидше запам'ятовують та міцніше зберігають у пам'яті конкретні правові відомості, події, предмети, факти, ніж визначення і пояснення. Молодші школярі (особливо в 1 та 2 класах) схильні до механічного запам'ятовування шляхом повторення, без усвідомлення смислових зв'язків між складовими матеріалу. Вони часто дослівно заучують і відтворюють навчальний матеріал без його реконструкції, без спроб передати його зміст іншими словами.
Розкриваючи зміст елементарних правових положень, важливо давати завдання на запам'ятовування: запам'ятати дослівно, якщо це важливе визначення чи формулювання; запам'ятати суть, яку можна розповісти своїми словами; не намагатись запам'ятати взагалі, якщо це неістотна деталь і т.д. При цьому слід мати на увазі, що учень запам'ятовує матеріал залежно від того, яка була установка на запам'ятовування. Якщо учень запам'ятовує один матеріал з установкою, що цей матеріал йому не буде потрібен у навчанні, а інший з установкою, що він буде використаний незабаром, то в другому випадку матеріал запам'ятовується швидше, пам'ятається довше і буде відтворюватися точніше [22].
"Спрямованість на запам'ятовування, – пише А. Смирнов, – бажання запам'ятати той чи інший матеріал, ставлення до запам'ятовуваного у значній мірі визначається тим, який емоційний вплив цього матеріалу, який його емоційний тон. Всім добре відоме із особистого досвіду бажаннязапам'ятати те, що сподобалось, що викликало позитивну емоцію" [34].
Засвоєння молодшими школярами правового матеріалу неможливе без активної діяльності їх уяви, без уміння уявити те, про що говорить учитель, про що написано в книжці, без уміння оперувати наочними образами. Передусім, у цьому віці вдосконалюється відтворююча уява, пов'язана з уявою раніше сприйнятого або створенням образів відповідно до даного опису, малюнку, схеми і т.п. Уявлення молодших школярів не позбавлені яскравості і конкретності, але стають вже більш реалістичними, все більше відображають зміст вивченого матеріалу навчальних предметів, прочитаних ними книжок, перестають бути фрагментарними, об'єднуються в системи. Творча уява, як створення нових образів, також зазнає подальшого розвитку. Образи стають реальнішими, стримується фантазія, що не зв'язана із законами логіки. В уяві молодших школярів все частіше створюються образи, які не суперечать дійсності, що засвідчує про розвиток здатності дитини до критичної оцінки. Таким чином, уява молодших школярів, з одного боку, поступово звільняється від впливу безпосередніх вражень, що і надає їй творчого характеру, з іншого боку, посилюється реалізм їх уяви, пов'язаний з розвитком здатності контролювати і оцінювати образи з позицій логіки, законів об'єктивного світу [22].