Смекни!
smekni.com

Педагогічні основи правового виховання дітей молодшого шкільного віку (стр. 4 из 11)

У правовиховній роботі з молодшими школярами враховують специфіку їх мислення. Так, дитина, яка поступає в школу, володіє конкретним мисленням. Під впливом навчання відбувається зміна від пізнання зовнішньої сторони явищ до пізнання їх суті, відображення у мисленні істотних властивостей і ознак, що дає можливість робити перші узагальнення, перші висновки. На цій основі у дитини поступово починають формуватися наукові поняття (на відміну від життєвих понять, які складаються у дитини на основі її досвіду поза цілеспрямованим навчанням).

Учені стверджують, що переважна більшість виховних дій педагогів стосовно молодших школярів базується на механізмах навіювання, наслідування та індифікації. Тобто більшість норм поведінки та вимог сприймаються учнями як зовнішньо нав’язані, дотримання яких тісно пов'язане з авторитетом вихователя, з санкціями заохочення та покарання. Це, в свою чергу, призводить до того, що вихованець керується цими нормами у своїй поведінці не за власним переконанням, а лише за умов наявності зовнішнього контролю [36].

У правовиховній роботі з молодшими школярами враховують специфіку їх пізнавальних інтересів. В. Сухомлинський підкреслював, що "інтерес – це особливе емоційне забарвлення думок, що супроводжують процес оволодіння знаннями", а тому "навчання повинно бути цікавим, захоплюючим", оскільки "чим цікавіше дитині те, що вивчається, тим більше зосереджує вона увагу, тим глибше засвоюються знання". Інтереси молодших школярів (1-2 класів) вирізняються такими характерними особливостями: наслідуванням; непостійністю, легкою і безпричинною зміною; поверховістю (цікаві тільки зовнішні факти, особливо яскраві, незвичайні, заглиблюватись у суть – незахоплююче); близькістю до власного життєвого досвіду; розкиданістю (учень цікавиться багатьма галузями знань, діти задають багато запитань, які виходять за межі навчального матеріалу); спрямованістю на ближній результат ("Яку оцінку поставив учитель?", "Скільки допустив помилок?").

З метою розвитку інтересу молодших школярів до правових знань у дипломному дослідженні ми дотримувались певних умов, а саме: по-перше, правильне співвідношення нового і вже відомого є істотною умовою виникнення пізнавального інтересу у дітей; по-друге, можливість використання своєї ініціативи, своєї активності в творчому перетворенні предмета (підвищує інтерес учня до роботи); по-третє, інтерес виникає і підтримується досягнутим успіхом діяльності; по-четверте, інтерес у дітей викликає практичне використання вивченого матеріалу, його застосування у житті людей; по-п'яте, інтерес у дітей до навчального матеріалу викликається і захопленістю учителя своєю роботою, його педагогічною майстерністю; по-шосте, формуванню пізнавальних інтересів у значній мірі сприяє вся позакласна та позашкільна робота [14].

Спостереження переконують, що зміст правових норм викликає у молодших школярів великий інтерес. Діти не піддають сумніву необхідність дотримання як вимог законів, так і моральних норм, вони добре їх запам'ятовують і хочуть виконувати.

Оскільки загальні норми поведінки, які стали законами нашої країни, дуже лаконічні, у практичній роботі зі школярами вони вимагають деталізації.

З огляду на сказане у процесі правового виховання молодших школярів не варто захоплюватися детективними історіями. Корисний для учнів правовий матеріал сприймається ними надто поверхово, а захоплюючий сюжет закриває правильну моральну оцінку подій і явищ. Краще використовувати позитивні приклади, подані в цікавій формі. Спираючись на позитивний морально-правовий досвід учнів, учитель повинен підкреслювати творчий характер українського права, домагатися сприйняття права не як системи заборон, а як важливого регулятора суспільних відносин і діяльності кожного громадянина України.

Як засвідчує М.Боришевський, першокласники досить успішно переймають від учителя критерії оцінювання навчальної діяльності і поведінки школярів. Їх оцінні судження, що стосуються конкретних випадків додержання чи порушення норм поведінки однокласниками, за змістом досить близькі до суджень учителя. Це – неодмінна умова успішного формування ціннісних орієнтацій у дитини на початковому етапі її шкільного навчання.

У процесі правового виховання молодших школярів важливо навчити їх критично ставитись до себе. Уміння аналізувати свої вчинки досягається спостереженням за власною поведінкою, зіставленням потрібного взірця з реальними діями, усвідомленням вад своєї поведінки. Якщо учень критично ставиться до себе, він краще сприймає вимоги, зауваження вчителя, так само думає про свою поведінку [32].

Упродовж молодшого шкільного віку спостерігається посилення стриманості і усвідомленості у проявах емоцій, підвищення стійкості емоційних станів. "Саме в молодшому віці, коли душа дитини піддатлива до емоційних впливів, – писав В. Сухомлинський, – ми розкриваємо перед дітьми загальнолюдські норми моральності, вчимо їх азбуки моралі" [39]. Молодші школярі вже вміють управляти своїми настроями. Вони більш урівноважені, ніж дошкільники, а також підлітки. Дітям молодшого шкільного віку характерний тривалий, стійкий радісний і бадьорий настрій. Разом з тим у окремих дітей спостерігаються негативні стани, головною причиною яких можуть бути розходження між рівнем домагань і можливостями їх задоволення. Якщо таке розходження тривале і дитина не знаходить засобів для його подолання, то негативні переживання проявляються у злих і гнівних висловлюваннях та вчинках [5].

Формування у молодших школярів морально-правової поведінки вимагає створення у них єдиної системи, яка включає відповідні знання, ставлення і дії. Якщо вихователь не працює одночасно над усіма складовими цього комплексу, то виникають помилки і недоліки у вихованні дитини. Діти можуть добре знати, що і як робити, але діють інакше.

Молодший шкільний вік найсприятливіший для формування навичок морально-правової поведінки, в основі якої лежать правові знання, набуті в дитинстві (норми, правила поведінки, оцінки). Рівень правових знань залежить від усвідомлення особистістю суспільних вимог. Для учнів цього віку шлях такого усвідомлення – від уявлень до правових понять, які пов'язані з конкретними особами, ситуаціями або предметами.

Уже з перших днів перебування у школі молодший школяр зустрічається з чіткою системою вимог, дотримання яких постійно контролюється. Учнів знайомлять із системою норм і правил поведінки, якими вони повинні керуватися у взаємовідносинах з учителями і дорослими в різних ситуаціях, при спілкуванні з товаришами на уроках і перервах, під час перебування у громадських місцях і на вулиці. Діти семи-восьми років психологічно підготовлені до розуміння суті цих норм і правил і до їх щоденного виконання.

Нерідко педагоги і батьки не використовують цю готовність. Формулюючи вимоги до дитини, довго "розжовуючи" їх, вихователі не завжди послідовно перевіряють виконання своїх вказівок. У дітей виникає таке почуття, що дотримання норм і правил поведінки залежить від дорослих, від умов, які складаються, від їх власних бажань. Виникає небезпека появи у дітей уявлення про те, що нібито норми і правила поведінки мають формальний характер і повинні виконуватися не через їх внутрішню необхідність, а під впливом тих чи інших зовнішніх чинників, у тому числі і страху покарання [5].

У молодшому шкільному віці формування правових мотивів поведінки здійснюється через розвиток елементарних правових звичок на основі виконання простих вправ і участі в іграх, що мають правоохоронний характер. Психічні механізми вироблення даних мотивів у молодших школярів в якості основного компонента включають у себе сприймання яскравих образів, пов'язаних з діяльністю правоохоронних органів, і переживань за людей, які здійснили обумовлені завданнями охорони суспільного порядку позитивні вчинки [35].

У правовиховній роботі з молодшими школярами дуже важлива роль усвідомлення оцінювання ними власного становища в колективі. Особливе значення має адекватна оцінка, оскільки саме в школі відбувається інтенсивне формування особистості. Правильне оцінювання свого статусу активно сприяє пізнанню дитиною самої себе, взаємин з іншими людьми і навколишньою дійсністю. На цій основі у школярів формується вміння зважати на вимоги товаришів і дорослих, враховувати їх у власній поведінці [29, 19].

За результатами дослідження Л. Пилипенка, першокласники здебільшого недостатньо усвідомлюють ставлення товаришів до себе, хоч через кілька місяців спільного навчання мають постійних друзів. Оцінка першокласниками своїх ровесників має нестійкий і репродуктивний характер, значною мірою вона визначається оцінним ставленням учителя до того чи іншого учня.