Для цього необхідно враховувати наявний рівень розвитку школяра. Якщо вчитель ставить надто високі вимоги, то це гальмує розвиток. Знижені вимоги також гальмують розвиток, тому що вони не активізують їхньої розумової діяльності. Щоб успішно стимулювати розвиток школярів у ході контролю, необхідно:
а) щоб учень зрозумів, що від нього вимагають;
б) щоб учень не мав сумнівів у необхідності знань;
в) щоб учень був упевнений, що може осягнути необхідне, що бажаний рівень знань залежить лише від нього самого, його старанності [38].
Результати контрольно-оцінної діяльності мають велике виховне значення. Об’єктивно і методично правильно організований контроль розвиває пізнавальний інтерес і стимулює учнів до систематичної наполегливої праці, зумовлює формування важливих якостей особистості: відповідальності, здатності до подолання труднощів, самостійності.
Контроль привчає школярів до систематичної роботи, дисципліни, сприяє формуванню відповідальності, активності, самостійності, допомагає розібратись у собі. Разом з тим, як зазначає Ш.О. Амонашвілі, контроль сприяє розвиткові й негативних рис особистості (догоджування, лицемірство, брехливість, пристосовництво) [2]. Тому контроль потребує розумного педагогічного керівництва, певної майстерності, такту.
В.О. Сухомлинський підкреслював, що оцінка — це один із найбільш тонких інструментів виховання. Залежно від того, як ставиться учень до оцінки, можна робити висновок про його довіру й повагу до вчителя [57]. Тому в своїй практичній діяльності В.О. Сухомлинський ніколи не ставив незадовільної оцінки, якщо учень не міг з тих чи інших умов досконально оволодіти знаннями, бо ніщо так не пригнічує дитину, як усвідомлення безперспективності, думка про те, що він ні на що не здатний. «Лише світле почуття оптимізму є цілющим струмочком, який живить річку думок», — пише педагог [57,с. 497]. Великий практик закликає вчителів не поспішати ставити учню незадовільну оцінку, щоб не виснажувати його внутрішню силу і зберегти надію на радість успіху.
Відсутність постійного невдоволення, гніву, роздратування, байдужості з боку вчителів та батьків, створення умов для того, щоб учні бачили «завтрашню радість», відчували доброзичливе ставлення вчителя, сприяють життєрадісній атмосфері середовища дитини.
Виховна функція контролю передбачає формування в учнів уміння відповідально й зосереджено працювати, а також передбачає виховання свідомої дисципліни, наполегливості та працьовитості, оволодіння прийомами контролю й самоконтролю, розвиток якостей особистості: принциповості, активності, охайності, справедливості тощо [13].
В.І. Лозова та Г.В. Троцко [38] стверджують, що педагогічно обґрунтована організація контролю має великий вплив на формування моральних якостей учнів, бо стимулює розвиток самостійності, дисциплінованості, відповідальності у ставленні до своїх обов’язків, вимог учителів, батьків. Педагогічна оцінка формує і самосвідомість школяра, на основі якої створюється адекватна самооцінка, критичне ставлення до своїх досягнень і досягнень однокласників, що сприяє формуванню таких якостей, як правдивість, чесність, працелюбство. Все це вимагає виховання позитивних мотивів діяльності, бо саме вони визначають ставлення суб’єкта до навколишнього світу. Для того, щоб знання виховували, як зазначав О.М. Леонтьєв, слід виховувати ставлення до самих знань [38]. І необхідно моделювати, створювати умови для взаємодії суб’єктів процесу. Так, наприклад, перевіряючи знання та певні уміння учнів, учитель пропонує рецензування відповідей однокласників. У цій ситуації виявляється не тільки рівень знань, а й ступінь оволодіння засобами діяльності того, хто рецензує, а також і його людські якості: повага до думки інших; прагнення не принизити гідність товариша, визнавати свої помилки; уміння приймати точку зору іншого, тобто відбувається засвоєння певних правил моральної поведінки.
Ці ідеї висловлював французький мислитель епохи Відродження М. Монтень, розкриваючи моральні цінності спілкування: «...замість того, щоб прагнути пізнати інших, ми турбуємося про те, як би виставити себе напоказ...» М. Монтень дає поради щодо виховання дитини: «...хай навчать її схилятися перед істиною і складати перед нею зброю, як тільки він побачить її — незалежно від того, чи відкрилась вона його супротивнику, чи осяяла його самого... Ніщо не зобов’язує його захищати думки, з якими він не погоджується» [62, с. 83].
Цінний досвід у цьому напрямі мають окремі зарубіжні педагоги. Наприклад, у штаті Мен (США) в табелі успішності школяра 4 класу підбивається не лише рівень знань, а й рівень навичок спілкування і навчальної роботи: старанність, ввічливість, самоволодіння, відповідальність, ставлення до шкільного майна, повага до почуттів і прав оточуючих, увага. Всі ці якості оцінюються як «S» — задовільно, зараховано і «N» — необхідно покращити [38].
Такий підхід дає можливість пред’являти певні вимоги до школяра, які б дозволяли формувати повагу до себе і до інших, аналізувати свої людські якості, досягнення в пізнанні.
Залежно від дидактичної мети і часу проведення перевірки розрізняють попередній, поточний, тематичний, підсумковий види контролю.
Розглянемо детальніше ці види контролю й оцінювання навчальних досягнень учнів.
Попередній контроль. Деякі вчителі здійснюють попередню перевірку. Проводиться вона в основному з діагностуючою метою перед вивченням нової теми або на початку року, семестру. Її мета ознайомитися із загальним рівнем підготовки учнів із даного предмету. В ході такої перевірки визначається рівень оволодіння учнями вихідними категоріями предмета (або окремої теми, розділу), встановлюється обсяг та рівень знань учнів. На основі отриманих результатів учитель планує, якщо необхідно, повторення (пояснення) матеріалу; враховує ці результати в подальшій організації навчально-пізнавальної діяльності школярів [13].
Попередню перевірку проводять також учителі перших класів, комплектуючи учнів. Задовго до початку навчального року вони вивчають готовність дітей до навчання в школі, знайомлять батьків із вимогами, які будуть ставитися до їхніх дітей в 1 класі, радять як краще підготувати дітей до школи.
Якщо відповідь чи робота учня на початку навчального року під час попереднього контролю буде заслуговувати відмінної, доброї або задовільної оцінки, то оцінка виставляється і супроводжується оцінним судженням, з якого має бути ясно видно позитивні моменти відповіді, роботи учня або їх недоліки. Якщо ж відповідь учня буде слабкою і буде заслуговувати незадовільної оцінки, то доцільно застосувати метод відстроченої оцінки, тобто незадовільну оцінку поки не виставляють, щоб на перших порах не травмувати учня, а обмежитися відповідним оцінним судженням. Така педагогічна міра диктується наступним. Якщо слабка відповідь чи робота учня ще не оцінені вчителем, йому надається можливість покращити якість своєї навчальної праці, щоб отримати бажану оцінку. Таким чином, в учня виникає прагнення скористатися цією можливістю, краще оволодіти навчальним матеріалом і отримати позитивну оцінку. Таким способом вводиться в дію стимулююча функція оцінки [22]
Отже, призначенням попереднього оцінювання є встановлення, діагностика навчальних досягнень учнів на певний момент його пізнавальної діяльності (на початку навчального року, в новому для вчителя класі), що дозволяє дидактично цілеспрямовано враховувати індивідуальні особливості школярів для подальшої роботи з ними.
Поточний контроль здійснюється у повсякденній учбовій роботі і виражається в систематичних спостереженнях вчителя за навчально-пізнавальною діяльністю учня на кожному уроці, тобто здійснюється в процесі поурочного вивчення теми. Особливість цього виду контролю в тому, що він є компонентом процесу оволодіння навчальним матеріалом уроку. Це визначає його основні цілі: встановлення стану розуміння і первинного засвоєння учнями окремих елементів змісту теми, встановлення зв’язків між ними та засвоєним змістом попередніх тем уроків, закріплення знань, умінь і навичок, їх актуалізація перед вивченням нового матеріалу [48].
Головне призначення поточного контролю — оперативне отримання об’єктивних даних про рівень знань учнів та якість навчально-виховної роботи на уроці. Отримана під час поурочного спостереження інформація про те, як учні засвоюють навчальний матеріал, як формуються їхні уміння і навички, допомагає учителю намітити раціональні методи й прийоми навчальної роботи, правильно дозувати матеріал, знаходити оптимальні форми навчальної роботи учнів, здійснювати постійне керівництво їх навчальною діяльністю, активізувати увагу та інтерес до матеріалу, що вивчається. Як зазначає Т.А. Матіс [44], протягом начального року дії вчителя в момент оцінки будуть іншими, ніж при оцінюванні на початку року. Якщо учень, як правило, отримує за свої відповіді або роботи більш високі оцінки, то оцінка виставляється і супроводжується відповідним оцінним судженням. Якщо ж відповідь або робота учня заслуговують хоча і позитивної, але більш низької оцінки, ніж він переважно отримував, то вчитель спочатку повинен з’ясувати, чому учень відповів гірше, ніж завжди, а потім ретельно зважити, чи буде мати належний вплив на учня намічена оцінка, тобто чи буде вона слугувати стимулом для отримання в майбутньому більш високої оцінки. І якщо це так, виставляє оцінку, а в оцінному судженні вказує слабку сторону відповіді чи роботи. Якщо ж учитель прийде до висновку, що оцінка не має належного впливу на учня (не стане стимулюючим або виховуючим фактором), він не виставляє її. В такому випадку вчитель обмежується оцінним судженням, з якого учень повинен ясно зрозуміти, що оцінка не виставлена йому на цей раз тому, що вона нижча від тієї, яку він як правило отримує за свої відповіді, а також усвідомити, що йому необхідно зробити, щоб отримати вищу оцінку. Коли відповідь чи робота учня буде заслуговувати незадовільної оцінки, то необхідно з’ясувати причину поганої роботи і тільки після цього вирішувати: виставляти оцінку чи застосувати метод відстроченої оцінки. В останньому випадку слід враховувати, що причини поганої відповіді можуть бути поважними і неповажними. До неповажних причин слід віднести лінощі або халатне ставлення учня до навчальної праці. Виставлення незадовільної оцінки невстигаючим учням має спонукати їх до стараннішої навчальної праці. Разом з тим, як підкреслює А.Б. Воронцов, вчителю слід мати на увазі, що отримана негативна оцінка в одного учня викликає засмучення, інший — сприймає її байдуже; одного учня вона може стимулювати до активної роботи, спрямованої на підвищення успішності, на іншого діє паралізуюче, і він зовсім «опускає руки», будучи впевненим в безвиході положення, що склалося і в своїй нездатності наверстати упущене [20]. Учитель не контролер і не фіксатор досягнень чи невдач учнів у навчальній праці. Йому необхідні не лише знання, але й пошуки методичних прийомів, застосування яких спонукало б і розвивало в учнів інтерес до навчання, робило б навчання дійсно розвивальним і виховуючим.