Смекни!
smekni.com

Організація контролю навчальних досягнень учнів початкових класів на уроках природознавства (стр. 6 из 16)

Особливою формою письмового контролю є графічні роботи. До них належать схематичні малюнки, діаграми, схеми і т. ін. Такі роботи можуть використовуватися на уроках з метою перевірки уміння учнів використовувати знання в нестандартній ситуації, користуватися методом моделювання, коротко узагальнювати знання [38].

Під час перевірки можна також застосувати перфокарти, сигнальні картки, парні та групові відповіді, програмовий контроль, переносні дошки тощо. Доцільно проводити ущільнене опитування, коли разом з індивідуальним учитель застосовує вибіркове опитування, переважно наприкінці вивчення теми, з опорою на індивідуальні картки, в яких передбачено запитання або практичні завдання.

Природознавство потребує спеціальних засобів контролю і самоконтролю, що активізують процес навчання. Такими засобами є завдання з кодованими графічними і цифровими авансами відповідей. Сутність їх полягає в зображенні слів і речень умовними знаками, відрізками ліній, цифрами або літерами. Така робота виправдала себе на практиці, бо заощаджує час на уроці, дає змогу вчителеві виявити, чи усвідомили учні матеріал.

1.3 Педагогічні вимоги до контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи

Як зазначає Т.А. Ільїна, організація контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів має відповідати основним педагогічним вимогам:

- систематичність і регулярність здійснення контролю знань як кожного окремого учня, так і класу в цілому;

- використання контролю в інтересах всіх учнів та з метою їх навчання, виховання і розвитку;

- всебічність контролю, що передбачає як контроль засвоєння знань, так і сформованість необхідних умінь і навичок;

- об’єктивність, пов’язана із створенням під час контролю рівних для всіх учнів умов, що підтверджується розумінням учнів і прийняттям ними форми контролю і виставленої оцінки;

- оптимальність контролю, який має бути так організований, щоб за мінімальний час за допомогою достатньої кількості перевірних завдань можна було б виявити знання у більшості учнів [27].

На думку В.І. Бондаря, контроль та оцінювання навчальних досягнень учнів регулюється рядом принципів, а саме: об’єктивності, систематичності, гласності, диференційованості та індивідуального підходу [13].

В.І. Лозова і Г.В. Троцко додають до перелічених вище вимог ще етичність контролю, підготовку школярів до здійснення контролю і самоконтролю знань, а також різноманітність форм і методів контролю [38].

Розглянемо детальніше педагогічні вимоги до контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи.

Об’єктивність контролю полягає у запобіганні вчителем суб’єктивних і помилкових оцінних суджень, які не відображають реальних досягнень учнів у навчанні. Об’єктивність контролю залежить від багатьох умов, найсуттєвішими серед яких є:

а) чітке визначення загальних і конкретних цілей оволодіння учнями всіма компонентами змісту навчального предмета;

б) наявність вимог до навчальних досягнень учнів з кожного предмета;

в) обґрунтоване виділення об’єктів контролю (перевірки й оцінювання);

г) адекватність цілей, змісту і способів перевірки вимогам навчальних програм та методик;

ґ) застосування науково обґрунтованих критеріїв оцінювання навчальних досягнень [32].

Успішність кожного учня повинна бути оцінена з максимальною точністю й об’єктивністю. Учитель повинен дати справедливу оцінку досягненням кожного учня за тією чи іншою частиною вивченої програми. Оцінка в очах учня мусить бути справедливою і переконливою. З цією метою необхідно вилучити випадки суб’єктивних помилкових суджень, які перекручують дійсну успішність учня і тим самим знижують виховне значення оцінювання. Суб’єктивне ставлення до учня може знайти вияв: у надмірній суворості або лібералізмі, симпатії чи антипатії до учня (не можна мати «улюбленців», слід бути об’єктивним до відмінника і їм встигаючого) [32]. Ось деякі приклади необ’єктивності оцінювання. Ю. Азаров розповідає про ефект Розенталя: «Експеримент зводився до того, що психологи обманули вчителя, коли сказали, що п’ятеро його невстигаючих учнів володіють видатними математичними здібностями. Учитель почав по-іншому ставитися до цих дітей, і через деякий час ці учні стали вчитися набагато краще. Що сталося? Дітей позбавили страху, недовіри» [1, с. 134].

Таким чином, визначення рівня навчальних досягнень не може бути випадковим, його треба забезпечити даними для оцінювання, об’єктивність якого міститься у науково обґрунтованому змісті питань, завдань, вимог, неупередженому ставленні вчителя до учнів, додержанні критеріїв оцінювання навчальних досягнень із конкретного предмета.

Психологами доведено, що сам факт контролю як особливого виду діяльності, яка вимагає самостійності учнів та оцінювання їхніх досягнень, порушує «психічну рівновагу» дітей, збуджуючи або пригнічуючи їх. За таких обставин виявити справжній рівень навчальних досягнень досить важко. Індивідуальний підхід у процесі перевірки упереджує психологічне напруження дітей, створює умови для повного виявлення їхніх індивідуальних можливостей і об’єктивного оцінювання вчителем з урахуванням загальних вимог, що зазначені у програмі [32].

Тому необхідно враховувати рівень знань кожного окремого учня, його досягнення й труднощі роботи, що дозволяє виявляти фактичний стан знань і умінь учня, а також характер індивідуальної допомоги, що повинна бути йому надана.

Диференційованість оцінювання передбачає врахування специфіки програмового матеріалу, предмета, індивідуальних особливостей учнів (боязкість, заїкання). Залежно від особливості школярів, їх нервової системи, стану здоров’я під час контролю можна дати учням можливість заздалегідь подумати біля дошки перед відповіддю, зробити замальовки, скористатися наочністю, планом відповіді, що був складений у школі або вдома, вчасно підбадьорити, поставити додаткове запитання. Інколи можна відкласти виставляння певного балу, якщо вчитель бачить бажання учня покращити своє навчання, тобто вчитель повинен враховувати, що перед ним особистість з її особливостями, які треба враховувати, але при цьому дотримуватися об’єктивності, вимогливості, яка стимулює активність учнів. Учні повинні знати, що для всіх них завжди відкрита дорога до успіху [38].

Диференційованість та індивідуальний підхід вимагають по-різному (з урахуванням максимальних можливостей кожного учня) підходити до вибору контрольних завдань за їх складністю, пам’ятаючи, що оцінка має велике виховне значення, виконує стимулюючу функцію. При цьому необхідно враховувати індивідуальні особливості учнів: їхній характер, здібності, інтереси, особливості мислення й мовлення, пам’яті, уваги, уяви, емоцій тощо.

Гласність оцінювання полягає в залученні до нього учнів із метою вироблення в них уміння дотримуватися єдиних вимог та критеріїв оцінювання знань і вмінь, формуванні у них досвіду само оцінювання, інформуванні класу про відповідність оцінки встановленим критеріям оцінювання результатів навчальної діяльності [13].

Тобто учням необхідно повідомляти результати оцінювання, пояснювати ту чи іншу оцінку, вказуючи на сильні й слабкі сторони в їхній роботі з тим, щоб школярі могли самі аналізувати свої знання. Отже, оцінку необхідно мотивувати. Ця вимога спонукає до виховання у школярів навичок самоконтролю й самооцінки. «Розуміння дитиною оцінки, — зазначає Д.Б. Ельконін, — виставленої учителем, потребує досить високого рівня самооцінки, а це відбувається не одразу. Без цього діалог учителя з учнем шляхом оцінок схожий на розмову двох глухих» [67].

Ш.О. Амонашвілі закликає вчителів націлювати учня на те, яким він може стати при витраті певних зусиль, ніж повідомляти, яким він не став. Більш важливо навести як приклад не стільки встигаючого у навчанні товариша, скільки його ж особисті поки що окремі досягнення [3]. Така стратегія найбільшою мірою відповідає теорії перспективних ліній розвитку дитини А.С. Макаренка і досвіду В.О. Сухомлинського про залучення дитини до радості пізнання світу.

В.Ф. Шаталов для реалізації принципу гласності пропонує використовувати метод відкритого обліку знань [63].

У процесі перевірки й оцінювання необхідно досягати систематичності визначення рівня навчальних досягнень учнів за основними вимогами відповідно до конкретних цілей та індивідуальних особливостей розвитку пізнавальних здібностей, мовлення, темпу роботи тощо.

Систематичність полягає в необхідності здійснювати педагогічний аналіз та оцінювання в межах повного дидактичного циклу — від первинного сприймання до практичного застосування знань із кожної навчальної теми [13]. Вона зумовлена, по-перше, дидактичною доцільністю здійснення контролю на всіх етапах процесу навчання, по-друге, необхідністю контролю за кожним учнем на кожному уроці, у зв’язку з психологічними особливостями розвитку пізнавальних процесів у молодших школярів і оволодіння ними учбово-пізнавальною діяльністю, як провідним видом діяльності у молодшому шкільному віці [48].

Всебічність оцінювання полягає в тому, що воно повинно охоплювати всі розділи програми, щоб не перекривати позитивною оцінкою з одного розділу програми незадовільну — з іншого, що, зрештою, породжує прогалини в знаннях учнів. Важливо оцінювати всебічно знання й уміння школярів із різних розділів програми як у теоретичному плані, так і в плані застосування набутих знань на практиці, оволодіння навичками самостійної роботи, що знайшло відображення в документі «Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів» [32].